Вчені записки Університету "КРОК". 2019. №2(54).

Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2661

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 28

Реінжиніринг бізнес-процесів логістичного комплексу компанії
(Університет «КРОК», 2019) Алькема, В.Г.; Алькема, Віктор Григорович
У статті проведено системний аналіз термінів бізнес-процес та логістичний бізнес-процес. Встановлено, що бізнес-процес у логістичній діяльності – це сукупність послідовних, взаємопов’язаних систематично здійснюваних дій у рамках реалізації стратегії розвитку, спрямованих на формування та використання логістичного потенціалу в ході здійснення трансформацій матеріального потоку з метою створення конкурентоспроможних послуг, здатних задовольняти зовнішніх і внутрішніх споживачів й забезпечити комапанії досягнення стратегічних цілей в умовах динамічного логістичного середовища. Визначено, що домінуючою насьогодні є концепція вдосконалення бізнес-процесів (Business Process Improvement), яка ґрунтується на чотирьох підходах, спрямованих на підвищення їх продуктивності, ефективності та адаптованості: методика швидкого аналізу рішень (FAST); бенчмаркінг; перепроектування (концентроване покращення); реінжиніринг бізнес-процесів (Business-process Reengineering). Узагальнюючи думки різних авторів, сформульовано висновок про те, що реінжиніринг – це радикальне оновлення бізнес-процесів у контексті прискорення реакції комапанії на зміни у вимогах споживачів при багаторазовому зниженні витрат усіх видів, що відбувається за умов злагодженої роботи команди висококваліфікованих, ефективно мотивованих фахівців, які розробляють та втілюють у діяльність комапанії інноваційні та креативні ідеї щодо підвищення рівня конкурентоспроможності, оптимізації логістичних потоків, зростання продуктивності та якості продукції і послуг, підвищення задоволення клієнтів. На підставі аналізу передової практики, встановлено, що успішна реалізація реінжинірингу логістичних бізнес-процесів компанії передбачає: оптимізацію послідовності логістичних функцій та операцій, яка сприяє скороченню тривалості логістичних циклів; оптимізацію об’єму матеріальних і фінансових витрат; побудову гнучких та адаптивних процесів в логістичній системі; чіткий розподіл функцій і закріплення їх за відповідальними виконавцями; оптимізацію взаємодії з постачальниками і споживачами в логістичній системі; координацію і синхронізацію процесів, які виконуються одночасно. В статті проведено SWOT - аналіз комапанії ТОВ «ХІМЛАБОРРЕАКТИВ» та аудит її логістичної системи. На основі проведеного логістичного аудиту було рекомендовано розробку, та впровадження проекту реінжинірингу в цій комапаніїі, створивши цільову групу з залученням команди спеціалістів з досвідом розробки та впровадження реінжинірингу на аналогічних комапаніїх. Це дало можливість сформувати та реалізувати алгоритм реалізації стратегії реінжинірингу бізнес-процесів в ТОВ «ХІМЛАБОРРЕАКТИВ».
Сучасні підходи до проблеми реформування антикорупційних держав органів в Україні
(Університет «КРОК», 2019) Пархоменко-Куцевіл, О.І.
Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб’єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п‘яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом’якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.
Зарубіжний досвід управління персоналом
(Університет «КРОК», 2019) Денисенко, М.П.; Будякова, О.Ю.; Волощук, Ю.В.
В сучасній теорії та практиці управління персоналом, на підприємствах індустріально розвинутих країн, домінують два абсолютно протилежних підходи - американський та японський. Основу концепції управління персоналом підприємства, в даний час, складає зростаюча роль особистості працівника, знання його мотиваційних установок, вміння їх формувати та направляти у відповідності із завданнями, що стоять перед підприємством. Управління персоналом в такій ситуації набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати, узагальнити широкий спектр питань адаптації індивіда до зовнішніх умов, врахування особистісного фактору при побудові системи управління персоналом. Загострення кризових явищ в економіці передбачає пошук та аналіз новітніх методів роботи до реалізації ідеї цінності людського розвитку. З огляду на важливість та актуальність даних питань, розкрито та обґрунтовано новітні технології управління персоналом організації в забезпеченні її ефективного розвитку на інноваційній основі. В статті зроблено спробу порівняння зарубіжного досвіду управління людськими ресурсами. Ретельно розглянуто сучасні технології створенння колективу, серед яких особливу увагу приділено командоутворенню, коучинг-технологіям та їх застосуванню в розвитку людських ресурсів організації. Досліджено особливості розвитку емоційної компетентності управлінського персоналу. Особливе місце у даній роботі посідає обгрунтування сучасних тенденцій в управлінні людськими ресурсами організації. В статті проведено порівняння американської та японської моделі управління персоналом. Визначено концептуальну схему управління людськими ресурсами, характерні риси японського управління та основні стратегії в управлінні персоналом; основні рівні управління в японських організаціях. Виявлено особливості процедури прийняття рішень в японських корпораціях. Досліджено застосування моделі у японських корпораціях в сучасних умовах глобалізації та транснаціоналізації економіки. Наведено виявлені недоліки практичного застосування моделі на сучасних підприємствах. Зроблено висновок щодо ефективності використання «японської моделі» управління персоналом в умовах сучасних трансформацій та практичне застосування американської моделі.
Систематизація наукових підходів до проблеми політико-адміністративного реформування системи публічного управління
(Університет «КРОК», 2019) Сак, Ю.А.
Реформи відносяться до таких форм суспільних перетворень, які можуть мати імперативний мультиплікативний характер. Так реформа, яка починаються з кардинальних змін в одній сфері суспільної діяльності, але виникають імперативи реформування інших системно пов’язаних сфер, що у свою чергу може призвести за зворотними зв’язками до необхідності коригування започаткованого реформування первісно визначеної сфери. Тобто маємо справу з так званим мультиплікатором реформ зі зворотнім зв’язком. Науковцями аналізуються наступні види реформ: адміністративна реформа, яка розглядається як форма структурного упорядкування, вдосконалення і розвитку структури органів державної влади як цілісної системи держави, що виникла на основі інтеграції людських, фінансових і матеріальних ресурсів, установ, організацій та підприємств за умов взаємодії, заснованої на засадах розподілу влади в межах чинного законодавства, що гарантує виконання мети та функцій держави; це безперервний у часово-просторовому форматі процес удосконалення інституційних основ механізмів державотворення та державного апарату, результатом чого і є соціально-економічний розвиток країни; реформування територіального устрою - децентралізація публічного управління: по-перше, становить певну модель умов, спрямовану на демократизацію організації в суспільстві та передачу управлінських функцій на місця; по-друге, направлена на розширення повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади місцевого значення; по-третє, вказує на діяльність, яку здійснює держава в особі уповноважених органів, на основі правових норм, з метою збільшення повноважень органів місцевого самоврядування за напрямом забезпечення суспільними благами населення в межах територіальної одиниці; по-четверте, здійснює правове регулювання управлінських відносин між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади у сфері адміністративно-правового забезпечення; реформування системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування – це системна перебудова та модернізація професійного корпусу посадових осіб, які працюють в системі державної влади та місцевого самоврядування; судова реформа – передбачає планомірну розбудову судової системи через оновлення судів, а також впровадження активної участі та контролю громадськості за процесом (діяльність Громадської ради доброчесності). Вона утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. У нашому дослідженні ми аналізуємо політико-адміністративне реформування, яке можна попередньо визначити, як реалізацію механізмів з метою модернізації та розвитку системи органів публічного управління, професіоналізації системи публічного управління, спрямованих на формування ефективної та результативної системи публічного управління. Політико-адміністративне реформування має наступні риси: по-перше, системність, що охоплює усі основні сфери суспільного життя; по-друге, загальність, що є спеціально організоване на законодавчій основі органами державної влади взаємопов’язане перетворення суспільної діяльності в різних її сферах (адміністративна, економічна, освітня, соціальна та інші); по-третє, планомірність, що змінює лише одну суспільну сферу діяльності (наприклад, економічну, інноваційну, науково-технічну); по-четверте, спрямованість, що перетворює окремі суспільні підсистеми або галузь (наприклад, промислову, фармацевтичну та інші); по-п‘яте, елементарність, що змінює окремі елементи певної суспільної підсистеми (наприклад, певний виробничий комплекс або систему наукових установ у певній галузі).
Місце економічної дипломатії в системі економічної безпеки держави
(Університет «КРОК», 2019) Рокоча, В.В.; Горбачук, О.І.; Рокоча, Віра Володимирівна; Горбачук, Олександр Іванович
В умовах глобальних трансформацій, з огляду на зростання масштабів міжнародної економічної взаємоідї, збільшення її учасників і загострення конкурентної боротьби, зявилася необхідність в універсальному механізмові оперативного узгодження та врегулювання різних, інколи діаметрально протилежних економічних інтересів держав. Функції такого механізму в сучасній міжнародній практиці виконує економічна дипломатія, інструменти якої успішно застосовуються для подолання барєрів на шляху міжнародної торгівлі, вирішення суперечок та зброї ринку, дотримання умов контрактів, забезпечення усіх сторін міжнародних економічих відносин максимально симетричною інформацією. У статті обґрунтовується факт системного впливу інструментів економічної дипломатії на інтенсивність міжнародних торгово-інвестиційних потоків і відповідно на складові економічної безпеки держави. Зокрема в результаті здійсненого кореляційного, регресійного і дисперсійного аналізу попередньо зібраних і систематизованих первинних емпіричних даних, що проводився із застосуванням мультиплікативної моделі, доведено пряму позитивну залежність між дією інструментів економічної дипломатії та основними показниками зовнішньоекономічної діяльності України (експорт, імпорт, ПІІ). Виявлений зв'язок є статистично значущим. Цей факт може свідчити про безпосередній вплив політико-дипломатичного компоненту на зовнішньоекономічну та інвестиційно-інноваційну складові економічної безпеки України а також про опосередкований вплив на інші складові, що має суттєво корегувати загальний інтегральний індекс рівня економічної безпеки України. Тобто зроблено перший крок у науковому розумінні характеру і степені впливу інструментів економічної дипломатії на рівень економічної безпеки української держави. Ця наукова проблема вимагає подальших досліджень, але вже сьогодні, на основі отриманих авторами результатів, можна обґрунтовувати необхідність внесення до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України політико-дипломатичного компоненту.
Внутрішній контроль обліку розрахункових операцій на підприємстві
(Університет «КРОК», 2019) Гевчук, А.В.
В статті проведено наукове обґрунтування існуючої моделі побудови внутрішнього контролю та методики обліку розрахункових операцій з контрагентами. В статті проведено критичний аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних методів щодо визначення елементів системи контролю, який дозволив зробити висновок про складові внутрішнього контролю – контролюючу і підконтрольну та визначити вхідні елементи внутрішнього контролю обліку розрахункових операцій об’єкти, суб’єкти, методи, принципи та інформаційне середовище. Стосовно методології контролю розрахункових операцій зроблено висновки, що вона не зводиться до сукупності методів і методик, а має більш складну орієнтацію на чіткий опис способу здійснення контрольних процедур всебічного, повного і об’єктивного дослідження облікових операцій з метою виявлення, попередження і усунення порушень в системі розрахунків. Такий підхід дозволив чітко визначити етапи діючої системи внутрішнього контролю облікових операцій, до складу якої входить практичний аналіз прийнятого на підприємстві; раніше ділової концепції курсу дій, стратегії і тактики з видами діяльності, розмірами, структурою, внутрішнього контролю та його можливості до аналізу розрахункових операцій та звірки розрахунків з контрагентами дебіторської і кредиторської заборгованості. Особливої уваги приділено прийомам контролю, які зведені в такі групи: облікова інвентаризація, експертна оцінка ведення обліку матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків, обґрунтованості нормативів, візуальне спостереження в роботі обліковців, безпосередньо на робочих місцях в різні періоди часу, проведення звірки розрахунків з дебіторами і кредиторами відповідно по сумам заборгованості в розрізі бухгалтерських рахунків, які зведені для зручності аналізу в таблицю. Звернуто увагу в ході перевірки на дослідження дотримання законодавства та правил бухгалтерського обліку при здійсненні операцій обліку, юридичного оформлення договорів між контрагентами та обґрунтованість стратегії відносин між ними, класифікація дебіторів і кредиторів, всіх клієнтів для більш повного відображення в актах експертизи сутності всіх розрахункових операцій підприємства. Намічені заходи та рекомендації до поліпшення наукових підходів дослідження внутрішнього контролю, створює діючу модель та основу всебічного підходу до аналізу облікових розрахункових операцій, масштабного процесу і якості експертної перевірки, що виключає можливості виправлення бухгалтерської звітності та спотворень неповноти обліку, необґрунтованості облікових записів, помилок в розрахунках.
Реалізація структурної політики держави та її промислового розвитку в контексті забезпечення економічної безпеки
(Університет «КРОК», 2019) Кириченко, О.С.; Кириченко, Оксана Сергіївна
У статті досліджено питання реалізації структурної політики держави її промислового розвитку в контексті забезпечення економічної безпеки,, формалізовано та описано взаємозв’язок складових, сфер системи економічної безпеки держави та напрямів, компонентів структурної політики держави в сучасних умовах динамічних соціально-економічних змін. Визначено компоненти державної структурної політики, збалансування та реалізація яких дасть можливість змінити структуру економіки країни та її промисловості збільшивши частку високотехнологічного та середньо технологічного виробництва в її структурі, зміцнити соціально-економічний потенціал країни, та забезпечити захист від діючих та потенційних загроз у сучасних умовах економічного розвитку. Досліджено, що забезпечення економічної безпеки відображає стан та рівень врахування економічних інтересів країни в тій чи в іншій економічній сфері, разом з тим, структурна політика держави та її реалізація виступають стратегічними засобами, інструментами фактичної реалізації економічних інтересів держави як на внутрішньому ринку так і в аспектах міжнародних відносин та реалізації інтересів країни на зовнішньому економічному ринку та доведено зав’язок та взаємозалежність стану та рівня складових, сфер економічної безпеки держави і сформованості, пріоритетів та стратегічного спрямування структурної політики держави. Досліджено, що економіка країни являє собою систему взаємопов’язаних галузей, секторів, сегментів, що є її взаємодіючими та взаємопов’язаними функціональними зв’язками, системними елементами а структурна політика відображає структурну побудову існуючої в країні економічної системи та визначає напрями здійснення необхідних координаційних, регулюючих та управляючих змін в її структурі за визначеними напрямами: галузевим, інноваційним, інвестиційним, промисловим, екологічним, конкурентним, відтворювальним, інституційним регіональним та іншими. Визначено, що стійкий соціально-економічний розвиток є наслідком впровадження в країні поетапної та збалансованої структурної політики здатної забезпечити ефективне функціонування всієї економічної системи, а високий рівень економічної безпеки держави невід’ємно пов'язаний та є результатом стійкого, ефективного соціально-економічного розвитку.
Механізми державного регулювання зовнішньої трудової міграції
(Університет «КРОК», 2019) Шапоренко, О.І.
У статті визначена мета деpжавного pегулювання зовнішньої тpудової міграції, яка полягає в досягненні теpиторіальної і структурної збалансованості пoпиту і пропoзиції pобочої сили на ринку праці за рахунок експорту і імпорту робочої сили з уpахуванням забезпечення національної безпеки країни і pеалізації конституційних прав громадян. А також основні завдання pегулювання процесів зовнішньої трудової міграції, у тому числі у сфері експоpту pобочої сили oсновними завданнями та у сфері імпoрту pобочої сили основними завданнями. Запропоновано заходи деpжавного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції на перспективу до 2025 року. Визначено, що організаційно-економічний механізм державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції в Україні включає такі, взвємопов’язані блоки: блок 1 «регулювання зовнішньої трудової міграції»; блок 2 «Наукoвий супpовід»; блок 3 «Cистемa метoдів pегулювання зoвнішньої тpудової мігpації»; блок 4 «Система досягнення мети». Запропонований організаційно-економічний механізм регулювання зовнішньої трудової міграції реалізує принцип взаємних структурно-функціональних зв’язків окремих елементів системи державного регулювання зовнішньої трудової міграції. Стpатегію pегулювання міграційних процесів пропонується реалізувати за допомогою комплексу заходів по ноpмативно-правовому, еконoмічному, oрганізаційному, інформаційному забезпеченню і міжнарoдному співзобітництву. Пропонується в рамках Деpжавної міграційної пpограми pозробити окpему підпрогpаму, що охоплює всі aспекти цього явища. Ця підпpограма не повинна дублювaти aбо підміняти діючі нaціональні цільові пpограми в області демогpафії, зайнятoсті населення та мігpації, a лише посилювaти окpемі напpямки деpжрегулювання для досягнення поставленої мети.
Дисконтування як фінансовий інструмент вартісної оцінки об’єктів обліку: проблеми реалізації в умовах МСФЗ
(Університет «КРОК», 2019) Шепелюк, В.А.; Юнацький, М.О.
В умовах фінансіалізації світової економіки показник вартості стає ключовим показником ефективності функціонування будь-якого суб’єкта господарювання. Згідно з класичною теорією корпоративних фінансів підвищення вартості суб’єктів господарювання в економіці за незмінних умов стає запорукою зростання соціально-економічного добробуту в середині країни. Зростання вартості компанії на ринку є відображенням потенційної дохідності для інвесторів, що, своєю чергою, призводить до стимулювання позитивних очікувань інвесторів та зростанню ціни акцій. У той же час необхідність бачення перспектив розвитку компанії, її конкурентоспроможності в середовищі світового бізнесу об’єктивно вимагає використання сучасних підходів та методів оцінювання вартості компанії. Одним з нововведень МСФЗ, для українського бізнесу стало застосування дисконтування для вартісної оцінки об'єктів обліку, які буде розкрито у фінансовій звітності. В рамках даної статті визначимося, що таке дисконтування для вартісної оцінки об'єктів обліку, як вона розраховується і в яких випадках це треба робити. Питання дисконтування розкриті в Стандарті МСФЗ (IFRS) 13 «Оцінка справедливої вартості» (далі - МСФЗ 13). Дисконтована, або поточна вартість є сума очікуваного в майбутньому доходу, витрати або платежу (майбутньої суми), дисконтована на основі тієї чи іншої процентної ставки. Питання ставиться таким чином. Ми знаємо певну суму, яку отримаємо або виплатимо через певний час, але не знаємо, яка в даний час вартість майбутнього платежу. Дисконтування вартості засноване на реально існуючому положенні про те, що деяка сума грошей сьогодні коштує більше, ніж в майбутньому, через рік або кілька років, через те, що вона може бути використана для отримання доходу у вигляді відсотків. Розрахунок поточної вартості, або дисконтування, дає відповідь на поставлене запитання.
Вдосконалення інформаційно-аналітичної системи економічної безпеки банків на державному рівні
(Університет «КРОК», 2019) Коваль, Я.С.
За двадцять років незалежності України категорія «банк» перетворилася із суто інституційної економічної категорії в категорію соціально-політичну, а в умовах фінансової кризи на лакмусовий папір визначення стійкості соціально-політичної та економічної незалежності України. Нагадаємо, що головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків. На жаль, банківська система в умовах політичної нестабільності перетворилась із інструменту фінансових перетворень на інструмент соціального впливу і соціальних конфліктів. За критеріями американської економічної науки ми маємо крах грошово-фінансової системи, тому що, по-перше, заощадження населення не трансформуються в інвестиції і, по-друге, наша банківська система не кредитує власне виробництво. Виходячи з поняття ринкової економічної системи наша банківська система є антиринковою, тому що руйнує головну ланку ринкової системи, нищить власне виробництво через штучно створену кризу платежів, реалізацію політики «твердокамінного» монетаризму, опосередковане кредитування іноземних фірм завдяки спекулятивним операціям, сприяє втечі капіталів за кордон. Для того, щоб створити ринкову економічну систему в Україні, потрібно вирішити проблему створення банківської системи, яка б відображала інтереси України, а не інтереси країн елітаризму - щодо завоювання ринку України та її фінансового закабалення, яка є значно важливішою і складнішою ніж вирішення, наприклад, проблеми тотальної приватизації. Доцільно зазначити, що світ вступає в нову еру, яка буде характеризуватися значним посиленням не прогнозованості та невизначеності розвитку, коли різні кризи будуть постійно виникати й зникати в різних локальних проcторах світового господарства, періодично поєднуючись у ланцюги та формуючи глобальну кризу. У цих глобальних коливаннях стійким може бути тільки такий суспільний розвиток, який спирається на конкурентоспроможну економіку; розвинений внутрішній ринок; національний виробничий комплекс, що всебічно використовує потенціал транснаціонального капіталу і гарантує економічну безпеку країни; збалансовану соціальну структуру та ефективну політичну систему.
Застосування коучинг-методу в системі управління персоналом торгової організації для підвищення продуктивності праці
(Університет «КРОК», 2019) Черненко, О.В.
Стан розвитку вітчизняних підприємств потребує "людиноцентричного" перегляду місця і ролі у ньому працівника – як з позицій зростання його творчо-визначальної, контролюючої й регулюючої ролі, так і адекватної їй зміни структури суспільного виробництва, коли головною умовою його розвитку є закономірне посилення тих видів економічної й соціальної діяльності, що забезпечують накопичення нематеріального людського багатства. Визначальними чинниками успіху діяльності підприємств та підвищення рівня їх конкурентоспроможності на ринку є рівень професійного розвитку працівників (ПРП), їх здатність до навчання та потреба у самовдосконаленні. На даний час тема коучингу стала однією з найбільш затребуваних в області менеджменту та консалтингу. За даними європейських фахівців, це один з ефективних методів в менеджменті. Більшість коуч-консультантів визначають його не тільки як метод безпосереднього навчання, але і як філософію, систему технологій і методів, спрямованих на постановку і максимально швидке досягнення цілей. У даній статті розглянуті сутність коучингу і проблеми впровадження коучинг-методу в навчанні персоналу організації для підвищення його професійної адаптації. Проаналізовано сучасні методи навчання в комерційних підприємствах, зокрема тренінг, професійне консультування, наставництво та коучинг. Було проаналізовано фактори впливу на продуктивність праці персоналу торгової організації. Наголошено, що коучинг передбачає систему принципів та методів, які орієнтовані на стимулювання розвитку потенційних можливостей персоналу та конкретного працівника. Визначено етапи процесу коучингу: аналіз ситуації та збір інформації, підвищення системи відповідальності, реалізація плану, вибір відповідного варіанту, оцінка результативності. Наведено переваги та недоліки застосування коучингу на вітчизняних підприємствах. Також, наводяться шляхи вирішення проблем впровадження коучинг-методу. Доведено необхідність використання коучингу у процесі формування організації, що розвивається.
Вплив посилення жіночого представництва на політичній арені на економічну гендерну рівність у країнах причорноморського регіону
(Університет «КРОК», 2019) Вінська, О.Й.; Токар, В.В.; Токар, Володимир Володимирович
У статті розкрито взаємозв’язок між гендерною рівністю стосовно економічних можливостей та участі, та розширенням політичних можливостей жінок у країнах Причорноморського регіону, а саме Болгарії, Молдові, Росії, Туреччині та Україні. Нами проаналізовано вплив таких факторів, як співвідношення жінок і чоловіків у парламентах, співвідношення жінок і чоловіків на міністерських посадах, а також кількість років з жінкою на чолі країни (за останні п’ятдесят років) у співвідношення до чоловіків. Ми перевірили нашу гіпотезу про те, що три фактори є значимими для індексу економічних можливостей та участі вищезазначених країн. Нами було обрано рівень значимості t-Статистики 5 відсотків, так що у випадку α < 0,05 наша гіпотеза визнається правильною. Нашу гіпотезу було підтверджено тільки для Молдови стосовно впливу співвідношення жінок і чоловіків на міністерських посадах на рівень економічної гендерної рівності. Наші розрахунки показали, що зміни в економічних можливостях та участі пояснюються співвідношенням жінок і чоловіків на міністерських посадах на 66,64 процентів. При цьому існує позитивна кореляція між цими двома змінними, яка забезпечує максимальний теоретичний рівень економічної гендерної рівності 0,9 завдячуючи доволі високим стартовим позиціям гендерної рівності у цій країні. Наші результати вказали на те, що жінки на сьогоднішній день не здатні трансформувати свій зростаючий політичний вплив на економічні здобутки, отже, дослідження методів конвертації жіночої політичної емансипації в економічну гендерну рівність набувають актуальності.
Оцінка стану економічної безпеки за змінами макроекономічної рівноваги
(Університет «КРОК», 2019) Алімпієв, Є.В.
Метою даного дослідження є пошук агрегованих макроекономічних індикаторів (індексів), які найбільш достовірно віддзеркалюють стан економічної та національної безпеки країни. Необхідність кількісної оцінки таких складних, багатокомпонентних явищ, якими є економічна та національна безпека країни обумовлена потребами у сучасних інструментах для оцінки ефективності економічного управління та ефективності економічної політики, яку проводять державні органи. Така оцінка можлива на основі аналізу макроекономічних показників, а на найбільш агрегованому рівні на основі комплексного аналізу збалансування основних показників макроекономічного розвитку. У статті, зроблено спробу використати в якості бази кількісної оцінки економічної та національної безпеки попередньо розраховані макроекономічні співвідношення. Даний підхід передбачає високий рівень агрегації макроекономічних показників в рамках єдиного кількісного індексу, що відкриває широкі можливості для уніфікації розрахунків і подальшого використання показників у порівняльному аналізі країн. Запропонований у статті підхід на основі індексу макроекономічної рівноваги ускладнюється необхідністю врахування у генеральній оцінці фактору часу, що реалізовано шляхом врахування величин наближення або відхилення фактичних економічних показників від цільових рівнів. З іншої сторони, запропонована методика не позбавлена необхідності у калібрації кінцевого індексу, оскільки параметри рівноваги як сукупності макроекономічних співвідношень не є статичними. У запропонованій методиці використано основні макроекономічні показники, які є у відкритому доступі, а саме темп зростання ВВП, зміни цін, зайнятості. Іншими словами зроблено спробу включити у вихідний індекс ті показники, що створюють найбільший вплив на економічну та національну безпеку. В статті подано результати порівняння індексу збалансованого розвитку та індексу макроекономічної рівноваги на прикладі Польщі, зроблено висновки щодо можливостей та переваг застосування аналогічних показників для оцінки стану економічної та національної безпеки України.
Особливості здійснення ІРО на зарубіжних фондових біржах
(Університет «КРОК», 2019) Мігус, І.П.; Мігус, Ірина Петрівна
На сучасному етапі розвитку фондового ринку важливість первинного публічного розміщення акцій (ІРО -initialpublicoffering) зумовлена динамічними змінами макроекономічної ситуації. Поступовий вихід української економіки із кризи, зростаюча ліквідність на фондових біржах надає можливість українським компаніям залучити іноземні інвестиції завдяки розміщенню акцій. Залучивши кошти шляхом ІРО, компанія не тільки фінансує власну діяльність, збільшує капітал, максимізує вартість бізнесу, а і підвищує власний імідж на міжнародному ринку. Попри політичну нестабільність, фінансово-банківську кризу перед вітчизняними підприємствами стоїть питання пошуку інвестиційного капіталу для розвитку. Для сучасних вітчизняних підприємств первинне розміщення цінних паперів є альтернативним джерелом отримання фінансових ресурсів, а якісна та своєчасна підготовка стає запорукою успіху компанії у сфері ІРО. На жаль, не усі компанії, які випустили цінні папери на зарубіжних фондових ринках, працюють успішно і однією з причин є відсутність детальних розрахунків. З огляду на те, що фінансовий ринок України в цілому і ринок капіталу зокрема, перебувають сьогодні на початковому етапі розвитку, який характеризується низьким рівнем торговельної активності, відсутністю концентрації торгівлі в межах організованого ринку та спекулятивним характером здійснюваних операцій, вітчизняні емітенти вимушені виходити на міжнародні ринки капіталу. У зв’язку з цим є необхідність дослідження проблеми вибору оптимального фондового майданчика з урахуванням фінансових можливостей та бажаних перспектив, як іміджевих, так і фінансових, для вітчизняних суб’єктів господарювання. Досліджено проблему формування капіталу акціонерних товариств на зарубіжних фондових біржах. Встановлено особливості поділу зарубіжних фондових бірж на глобальні та регіональні, а також особливості залучення на них капіталу інвесторів українськими акціонерними товариствами через випуск та розміщення акцій та їх похідних.
Сучасний стан розвитку коледжів в Україні та їх фінансування
(Університет «КРОК», 2019) Сумбаєва, Л.П.; Сумбаєва, Людмила Петрівна
Системні перетворення в Україні зумовлюють зміну бачення ролі освіти в державній політиці, вимагають уточнення існуючих та встановлення нових пріоритетних напрямів її розвитку, а також механізмів її адаптації до сучасних соціально-економічних умов. Це потребує переосмислення підходів до чинної практики регулювання відповідних процесів у сфері освіти, що передбачає їх адаптацію до динамічних умов розвитку інформаційних технологій та використання кращих зарубіжних практик, а також врахування світових тенденцій розвитку економічних відносин та людських ресурсів. Сучасний етап трансформації системи освіти відзначається глибокою проникністю в соціальну сферу та економічну діяльність, виходом на глобальні ринки праці, послуг, товарів і капіталу. За таких умов результативне реформування системи освіти неможливе за рахунок лише адміністративних методів самої системи освіти. Необхідні консолідовані зусилля владних структур усіх рівнів, працедавців, населення з урахуванням стану економіки та суспільних потреб. В освіті сучасної України відбуваються два ангоністичних процеси: з одного боку, спостерігаємо кризові явища, пов’язані з недостатніми фінансуванням та інвестиціями, погіршенням матеріало-технічної та ресурсної бази; з іншого боку, освіта як цілісний організм здатна до саморозвитку, тому позитивним чинником є нарощування її потенціалу. У цих умовах коледжі постають більш складними організаціями, управління якими вже недостатньо здійснювати традиційними академічними методами і способами. Необхідність реформ в сфері освіти викликають глибокі зміни у місії та структурі освіти. Проте функціонування освіти в умовах ринкових відносин, поширення глобалізаційних та інтеграційних процесів вимагають постійного оновлення методів державного регулювання цією сферою та ефективнішого використання їх інструментарію. Наявність комплексного дослідження з цієї проблематики надасть можливість узагальнити питання, які є найменш дослідженими; виділити проблеми, що вимагають першочергового розв’язання та сприятиме оптимальному поєднанню ринкових та державних механізмів регулювання вищої освіти. Тому коледжі змушені брати на себе нові зобов’язання та відповідальність, виконувати нову роль в суспільстві та світі.
Основні аспекти управління якістю діяльності підприємства торгівлі
(Університет «КРОК», 2019) Данченко, О.Б.; Бєлова, О.І.; Сафар, Х.М.; Данченко, Олена Борисівна; Бєлова, Олена Ігорівна
У статті проаналізовано перелік та здійснено аналіз визначень дефініції «управління якістю». Оскільки якість зазвичай розглядається як сукупність характеристик об'єкта, що свідчать про його здатності задовольняти визначені й гадані потреби, запропоновано авторське визначення поняття «управління якістю діяльності підприємства» наступним чином: система управління, спрямована на планування, впровадження, удосконалення і контроль якості діяльності підприємства відповідно до встановленої політики та цілей підприємства, за участю усіх його підрозділів. Визначено, що управління якістю охоплює частину функцій управління, спрямованих на досягнення цілей у сфері якості, а цілі в сфері якості передбачають створення на підприємстві умов, в яких можливо контролювати, регулювати якість, забезпечувати відповідність прийнятим вимогам і гнучко змінювати встановлені вимоги. Проведено аналіз підходів до визначення сутності управління якістю до яких відносяться наступні: приватний, суспільний, нормативний, економічний, управлінський. Встановлено, що при формулюванні поняття «управління якістю» мають бути враховані участь усіх рівнів управління, динамічне впровадження і вдосконалення, всі сфери діяльності підприємства, необхідність планування та контролю та розроблення політики і цілей. Здійснено аналіз аспектів управління якістю діяльності підприємства: виділено ключові характеристики загальних, економічних, технічних та управлінських аспектів. Визначено внутрішню та зовнішню роль управління якістю діяльності підприємства. Проаналізовано основні досягнення та висновки основоположників концепції управління якістю діяльності підприємства, які актуальні до тепер.
Забезпечення економічної безпеки підприємства під впливом конкурентного середовища
(Університет «КРОК», 2019) Цюцюпа, С.В.
У статті розглянуто підходи до трактування сутності економічної безпеки підприємства, конкурентного середовища, конкурентоспроможності, систематизовано фактори впливу на економічну безпеку підприємства, сформовані під впливом конкурентного середовища, наведено можливий перелік практичних ситуацій, які можуть нести загрози економічній безпеці підприємства, сформульовано основні напрямки врахування впливу конкурентного середовища на забезпечення економічної безпеки підприємства. Висловлена думка, що поняття конкурентоспроможності де-факто включає поняття ефективності й доповнюється тим, що вимагає забезпечення економічної безпеки, оскільки навіть високоефективний економічний суб’єкт, не забезпечений необхідним рівнем захисту від конкурентів, ще не може вважатися конкурентоспроможним. Якщо не побудована система такої безпеки, конкурентні переваги його не врятують і більш того - можуть бути використані конкурентами. Встановлено, що потреба в адаптації до нестійкого, динамічного спектра зовнішніх умов, до умов конкуренції та обмеженої раціональності спонукає підприємства до еволюційних перебудов. Для того, щоб зберегти і зміцнити економічну безпеку під виливом конкурентного середовища, підприємству необхідно не лише підтримувати високу конкурентність, але й постійно її підвищувати. У статті вказано на те, що головною метою реалізації заходів із забезпечення економічної безпеки підприємства є гарантування його стабільного та максимально ефективного функціонування, а завданнями такої роботи є: досягнення мети функціонування підприємства; забезпечення ефективного використання ресурсів; запобігання руйнівному впливу зовнішнього середовища; зміцнення фінансової стійкості і платоспроможності; охорона комерційної таємниці та інформації; досягнення безпеки персоналу підприємства, майна і капіталу.
Сучасні тенденції інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості в умовах глобалізації
(Університет «КРОК», 2019) Федорак, В.І.
У статті розкрито основні проблеми розвитку легкої промисловості у сучасних умовах та визначено пріоритетні напрями інноваційного розвитку підприємств галузі в умовах глобалізаційних процесів економіки, обґрунтовано тенденції інноваційного розвитку підприємств.Галузь перебуває під впливом глобальних процесів, технологічних змін і кризових явищ у економіці. Збереглася регіональна структура підприємств, частково збереглися трудові ресурси та сировинна база. За останні роки спостерігається незначне зростання обсягів виробництва галузі. За даними Мінекономрозвитку: загальне зростання експорту в 2017 році у порівнянні з попереднім роком становило 43%; капітальні інвестиції в галузь зросли більш, ніж на 24%; загальний обсяг виробництва зріс на 6,3%; обсяг реалізованих товарів склав 23 млрд. гри. За остання роки незначний поштовх розвитку отримала галузь за рахунок розміщення замовлень на військовий одяг і амуніцію для Збройних сил України. Тому пошук шляхів інноваційного розвитку, який спроможний забезпечити підвищення ефективності діяльності підприємств галузі є актуальною проблемою. Попит населення на товари легкої промисловості постійно зростає. За оцінкою експертів населення України витрачає 30-40% свого місячного доходу на товари легкої промисловості, які користуються широким попитом після продуктів харчування. Значна частина текстильної, трикотажної, швейної, шкіряної, взуттєвої, хутрової нової та вживаної «секонд-хенд» продукції ввозиться по імпорту. Окрім того на вітчизняний ринок ввозиться багато неврахованих імпортних товарів. За даними асоціації «Укрлегпром» китайські, турецькі, польські та інші товари невизначеного походження й сумнівної якості масово продаються без обліку і контролю. У 2017 році з Китаю, Туреччини, Польщі в Україну ввезено продукції на 1079,1 млн. дол.США за групами 60-64 ТН ЗЕД, а за даними Держстату України лише на 483,3 млн. дол. США. Тобто лише з цих країн у 2017 році на український ринок потрапило на 596 млн. дол. США неврахованого імпорту трикотажних полотен, одягу, домашнього текстилю і взуття, а це втрати щонайменше 5,3 млрд. грн. мита і ПДВ. Для підприємств галузі залишається ряд проблем: нерівні умови конкуренції на внутрішньому ринку; нестабільність в податковому законодавстві; недосконалий механізм контролю за безпекою продукції; робота вітчизняних підприємств на давальницькій сировині без права самостійно розпоряджатися пошитими речами; низька продуктивність праці; дефіцит кваліфікованих працівників; обмежений вибір сировини та ін. Для подолання перешкод розвитку галузі необхідна державна підтримка галузі: створення нових підприємств; забезпечення зростання середньої зарплати працівників галузі на 30%; прийняття 35 законопроектів для захисту бізнесу; введення пільгових умов імпорту технологічного обладнання; впровадження інноваційних технологій у виробництво і управління; залучення коштів для фінансування пріоритетних інноваційно-інвестиційних програм на окремі асортиментні групи товарів; покращення дуальної професійної підготовки.
Визначення місця формальних організацій в теорії бірюзових організацій
(Університет «КРОК», 2019) Жосан, Г.В.; Кириченко, Н.В.
У статті авторами визначено місце формальних організацій в теорії бірюзових організацій, досліджено еволюцію організацій та обґрунтувано актуальність теорії бірюзових організацій, розглянуто поняття та методи залучення та відбору персоналу на підприємствах, а також способи збереження складу персоналу. Встановлено, що формальні групи - це групи, що виникають за ініціативою адміністрації і входять певним підрозділом до організаційної структури і штатного розкладу підприємства. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні). Доведено, що головною умовою створення формальної групи є заздалегідь розроблений проект побудови організації. Це є поясненням виникнення формального лідера, тобто призначеної особи, яка буде керувати всіма, хто стоїть в організаційній культурі нижче за його посадою. Формальні групи виникають за волею керівництва і тому у певній мірі є консервативними, тому що найчастіше вони залежать від особистості керівника і людей, які працюють в цій групі. Комунікація здійснюється через формальні канали з іншими структурними елементами та всередині групи. Люди в таких групах взаємодіють на основі виробничих завдань, що стає офіційною причиною їхнього зв’язку. Визначено, що відбір кадрів здійснюється за принципом, який із кандидатів найкращим чином виконає певну роботу. Для досягнення цієї мети в процесі відбору кадрів мають бути передбачені відповідні методи оцінки визначених специфічних аспектів, що характеризують кандидата. Недотримання рекомендацій та правил відбору персоналу може призвести до того, що організація при всіх новітнійших методах та прийомах не зможе відібрати персонал з якостями та потенціалом необхідними для розвитку підприємства та досягнення ним бірюзової стадії, що є новітньою та найперспективнішою на сьогодні.
Освітня послуга як "організаційна молекула" механізмів управління освітою
(Університет «КРОК», 2019) Паращенко, Л.І.; Одарчук, К.М.; Паращенко, Людмила Іванівна
Поняття «механізми організації надання загальноосвітніх послуг» і «механізми державного управління», є досить різнопорядковими. Передусім, поняття «надання загальноосвітніх послуг» можна тлумачити широко – і як діяльність системи ЗСО взагалі, і як діяльність її та підприємницьких структур чи ФОПів (фізичних осіб-підприємців, наприклад, учителів-репетиторів) поза межами формальної системи ЗСО. Можна розуміти вужче, а саме: діяльність підприємницьких структур, ФОПів, інших суб’єктів (наприклад, незареєстрованих репетиторів) поза межами формальної системи ЗСО; проте як діяльність, що здійснюється відповідно до наказу МОН. Зміст понять «механізми організації надання загальноосвітніх послуг», «надання загальноосвітніх послуг» залежить від понять «послуга, управлінська послуга, державна послуга». Тому розкриття сукупності ЗСО як державної управлінської послуги, обґрунтування необхідності сервісної організації державного управління ЗСО, впровадження принципів управління відносинами з клієнтами (споживачами) дозволить синтезувати отримані результати в концепцію реформування (модернізації) системи ЗСО, визначити роль та соціальну сутність підприємництва в цьому процесі. Вирішення такого завдання передбачає встановлення ланцюга понять «послуга – управлінська послуга – державна послуга» та концепції молекули організації (organіzatіon molecule), тобто стандартних найменших блоків проектування механізмів державного управління розвитком ЗСО. Аналіз освітнього дискурсу констатує в сучасній ситуації амбівалентність освіти – освіта як діяльність і освіта як послуга, що поставило багатьох педагогів перед вибором стилів реалізації цілей освіти. Звичайно, учень є передусім «виробником», а не тільки «споживачем». Навчання – це не те, що відбувається з учнем, але те, що він сам робить. Те, що вийде в результаті, залежить від якості його власного зусилля в освіті. Учень отримує те, що вкладає. Відтак людина повинна відповідати за власну освіту.