Legal Bulletin. 2024. №2(12).

Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/4037

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 14 з 14

Розвиток нормативно-правового регулювання містобудівної діяльності в Україні
(Університет «КРОК», 2024) Грибов, Д.І.
Стаття присвячена аналізу генезису нормативно-правового регулювання в містобудівній діяльності в Україні. В умовах ведення активних військових дій на території України, коли 24 лютого 2022 року розпочалась повномасштабна збройна агресія російської федерації, результатом якої стає повне нищення інфраструктури, населених пунктів, а подекуди й руйнація цілих територій. У даній статті автор звертає увагу, що на кожному етапі розвитку, містобудування завжди залишалось основою економічного розвитку країни, оскільки саме в результаті провадження містобудівної діяльності створювались основні фонди як виробничого, так і невиробничого характеру, забезпечувались побутові, соціальні та культурні потреби місцевого населення, здійснювалась реалізація продукції інших секторів економіки, що залучені до містобудівних процесів та створювались передумови для ефективної реалізації продукції інших, безпосередньо не залучених до містобудівної діяльності, секторів економіки. Автор звертає увагу, що в реаліях сьогоднішнього рівня розвитку світової економіки, розроблення та запровадження прозорого та ефективного нормативно-правового регулювання містобудівної діяльності в Україні, може підвищити рівень довіри іноземних інвесторів та донорів до української економіки і сприяти залученню значних іноземних інвестицій, збереженню та відновленню історичних населених пунктів й об’єктів культурної спадщини, створенню прозорих та конкурентних умов для ефективного відновлення спустошених війною територій, винесенню промислових об’єктів за межі міст і створенню населених пунктів для людей. Розвиток нормативно-правового регулювання містобудівної діяльності, зокрема й ступінь державного регулювання цієї галузі, на думку автора, має беззаперечний вплив не тільки на подальший розвиток галузі та її правового регулювання, а й буде мати наслідком в післявоєнний період забезпечення стабільного економічного розвитку держави, зокрема створить передумови та способи залучення значних інвестицій від іноземних інвесторів і донорів до економіки України в майбутні періоди.
Сучасний стан наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави: теоретико-правовий аналіз
(Університет «КРОК», 2024) Степаненко, Н.В.; Курілець, О.О.; Степаненко, Наталія В'ячеславівна
У статті досліджено сучасний стан наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави з урахуванням теоретико-правового аналізу. Встановлено, що на сьогодні проблеми повоєнного відновлення держави є темою наукових пошуків багатьох вчених різних галузей науки. Разом з тим, зʼясовано, що у теоретико-правовому полі юридичної науки відсутні комплексні дослідження присвячені аналізу наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави, що створює суттєву прогалину у даній сфері. Проаналізовано, що науковці поділяють проблеми, з якими зіткнеться Україна у процесі відновлення, і які уже є на сьогодні, за такими основними блоками: зруйнована інфраструктура, гуманітарна криза, економічний спад, соціальні та політичні проблеми, геополітичні виклики та інші. Запропоновано відновлення держави розглядати як комплекс організаційних, правових, фінансових та інших заходів, що спрямовуються на прискорену відбудову та створення умов для покращення життєдіяльності населення та діяльності суб’єктів господарювання на певній території, для подолання наслідків війни (у тому числі гуманітарних, соціальних, економічних та інших). У дослідженні вказано, що відновлення інфраструктури неможливе без належного фінансування, яке може бути мобілізоване з державного бюджету, міжнародної допомоги, приватних інвестицій та інших джерел. Зазначено, що майже одразу із початком воєнних дій на території України одним з актуальних питань стало розроблення підходів до післявоєнного відновлення української економіки. Встановлено, що триваюча війна дуже істотно вплинула на всі сторони життєдіяльності українського суспільства, в тому числі й на безпекову ситуацію. Зʼясовано, що характер і масштаби соціальних та політичних проблем у повоєнний період залежатимуть від багатьох факторів, включаючи тривалість та інтенсивність воєнних дій, рівень руйнувань, кількість жертв, а також від післявоєнних політичних та економічних рішень. Обґрунтовано, що війна в Україні спричинила масштабну гуманітарну кризу, яка торкнулася мільйонів людей.
Теоретико-правовий аналіз зовнішніх функцій Угорщини у реаліях повномасштабної війни росії проти України: новочасні виклики сьогодення
(Університет «КРОК», 2024) Француз, А.Й.; Француз, Анатолій Йосипович
Даною науковою статтею робиться спроба охарактеризувати міжнародну-правову позицію Віктора Орбана та її вплив на погіршення відносин з Україною в питаннях державно-правових відносин. Світ сьогодні переживає досить складні періоди, трагічними вони є для України, яка сьогодні в часи військової агресії боронить свої землі. Вважаємо, що 2022 рік не став точкою відліку погіршення відносин України з Угорщиною, він став початком повномасштабного вторгнення на українські землі. А питання україно-угорських відносин та їх динаміка має значно глибші корені, які протягом багатьох років зусиллями українського державництва пом’якшувалося, але не вирішувалося остаточно. Такі підходи до офіційних позицій ще довго мали би місце, проте війна в Україні все ж внесла свої корективи. У статті згадується Закарпаття, яке не просто українська земля, край чистого гірського повітря, славетна історія України. Закарпаття це ще й частина угорського міжнародного вектору сприйняття. Протягом останніх років претензійність відносно Закарпаття значно посилювалася. Зі сторони офіційної Угорщини має негативний динамізм. Однією з причин гальмування українського курсу реалізації зовнішніх функцій у напрямку ЄС і НАТО сьогодні є у діях Угорщини, яка невиправдано вбачає на території Закарпаття порушення прав етнічних угорців через збільшення частки використання державної мови в освіті. Відтак політика офіційної влади щодо України характерна політико-правовою турбулентністю. Окрім періодичного підняття питання щодо порушення прав етнічних угорців на Закарпатті, яке вони вважають історичною своєю землею, почали проявлятися ще й більш яскравіше анти-європейські виклики та сформувався новий напрямок інформаційної війни проти України
Проблемні аспекти сучасного державотворення в Україні
(Університет «КРОК», 2024) Лисак, М.Ю.
Стаття присвячена дослідженню проблемних аспектів державотворення в Україні. Розуміння поняття «державотворення» є важливим як для усвідомлення особливостей минулого України, так і для розуміння сучасних державотворчих процесів. У статті простежено існуючі наукові підходи до поняття «державотворення». Запропоновано власне розуміння поняття «державотворення», під яким слід розуміти складний і тривалий процес створення, розвитку, вдосконалення та модернізації системи влади, який відбувається на сучасному етапі, або відбувався в історичному минулому на території держави. Він охоплює взаємовідносини індивідів, спільнот, політичних інститутів щодо реалізації своїх інтересів у сфері влади і спрямований на усвідомлення народом потреби у власній суверенній, незалежній, демократичній, соціальній та правовій державі. Автор наголошує на змістовній релевантності понять «держава», «державність» й «державотворення». Зазначено, що на даному етапі не існує консенсусу щодо хронологічного поділу сучасного процесу державотворення. На нашу думку, перший період, пов’язаний із проголошенням незалежності України; другий – з подіями 2004 року, відомими як Помаранчева революція, яка запобігла згортанню демократичних процесів. Наступний період – події 2014 року, які зупинили поворот держави до євразійської інтеграції. Зазначається, що процес державотворення в Україні на цьому не припиняється. Автор вказує, що першим офіційним документом, в якому вживається поняття «державотворення», є Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Після введення поняття «державотворення» до Конституції України (Преамбула) воно активно використовується в нормативно-правових актах. Автор вказує на інституційні проблеми державотворення в Україні, до яких науковці відносять: нестабільність системи державного управління; незбалансованість політичної системи держави; олігархічну систему відносин; розшарування населення; системні прорахунки у сфері розбудови воєнної організації держави; прорахунки з питань трансформації системи військової юстиції; нігілізм до усіх політико-правових явищ з боку громадськості.
Захист прав дітей під час реалізації гарантій у виконавчому провадженні: теоретико-правове дослідження.
(Університет «КРОК», 2024) Степаненко, Н.В.; Кубрак, Д.А.; Степаненко, Наталія В'ячеславівна
У статті розглянуто теоретико-правові аспекти захисту прав дітей під час реалізації гарантій у виконавчому провадженні. Авторами представлено систему гарантій виконавчого провадження як сукупність таких складових: процесуальні форми здійснення нагляду та контролю за законністю виконавчого провадження, оскарження дій державного чи приватного виконавця, заходи відповідальності винних за порушення законодавства про виконавче провадження, залучення представників, експертів, спеціалістів, суб’єктів оціночної діяльності, понятих, нормативно регламентована система прав і обов’язків виконавців, сторін та інших учасників виконавчого провадження тощо. На підставі аналізу профільного законодавства та правозастосовної практики аргументовано, що захист прав дітей під час реалізації гарантій у виконавчому провадженні проводиться щодо двох основних напрямків – щодо захисту майнових прав та щодо захисту особистих немайнових прав. Визначено, що захист майнових прав дитини у виконавчому провадженні насамперед стосується стягнення аліментів з батьків-боржників для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а також недопущення виселення неповнолітньої особи з іпотечного житла у разі застосування стягнення з батьків-іпотекодержателів. Встановлено, що захист особистих немайнових прав дитини здійснюється шляхом відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною. При цьому наголошено на необхідності належної аргументації та доказової бази під час підготовки про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, одержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження під час розшуку боржника чи дитини, а також звернення до суду з проханням доповнити або уточнити порядок виконання рішення про побачення з дитиною. Закцентовано увагу на необхідності залучення у виконавче провадження лікаря, педагога, психолога та інших спеціалістів для захисту прав неповнолітніх, забезпечення їхнього психічного та фізичного стану, унеможливлення зловживань сторонами виконавчого провадження.
Світовий досвід протидії кримінальним правопорушенням, пов’язаним з обігом віртуальних активів
(Університет «КРОК», 2024) Доляновська, І.М.; Кривенко, К.О.; Доляновська, Інна Миколаївна
Стаття здебільшого присвячена ґрунтовному аналізу та кримінологічній характеристиці кримінальних правопорушень у сфері обігу віртуальних активів, а також безпосередньо протидії таким кримінальним правопорушенням. Аналіз кримінальних правопорушень базується виключно на світовому досвіді виявлення та розслідування даної категорії протиправних дій. У процесі дослідження надано характеристику категорії кримінальних правопорушень у сфері обігу віртуальних активів. Так, кримінальні правопорушення у сфері обігу віртуальних активів включають різноманітні склади злочинів, безпосереднім предметом або засобом вчинення яких виступають віртуальні активи. Виділено умовну класифікацію кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом віртуальних активів через призму їх ролі у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме: безпосереднє заволодіння віртуальними активами; легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом за допомогою використання віртуальних активів; торгівля забороненими товарами та послугами, де засобом платежу виступають віртуальні активи. Досліджено відомості про реальні факти вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі витримки з вироків іноземних судів, в яких здійснено опис встановлених фактичних обставин справи. У процесі дослідження встановлено основні чинники запобігання та протидії вказаній категорії кримінальних правопорушень, серед яких: розробка та втілення правового регулювання обігу віртуальних активів; співпраця між правоохоронними органами та учасниками ринку (криптобіржами, аналітичними центрами та іншими сервісами); впровадження та використання правоохоронними органами спеціальних інструментів відстеження транзакцій; міжнародна співпраця між правоохоронними органами та інше. На прикладі практичних кейсів прослідковано розвиток засобів та методів правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю, яка використовує віртуальні активи в якості засобу платежу за нелегальні товари та послуги. Визначено основні напрями для розвитку українських правоохоронних органів шляхом перейняття успішного досвіду іноземних колег щодо та припинення кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом віртуальних активів
Кваліфікаційні та етичні вимоги до медіатора з урахуванням особливостей медіації в індивідуальних трудових спорах
(Університет «КРОК», 2024) Марина, Ю.Ю.
Метою цієї наукової статті є вивчення кваліфікації та етичних стандартів, які є необхідними для медіатора. Особлива увага приділяється до нюансів медіації в контексті індивідуальних трудових спорів. В даній науковій статті дослідження базується на комплексі філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методах дослідження. У цій статті розглядаються кваліфікаційні та етичні стандарти, які являються необхідними для медіатора. Особливо під час процедури медіації важливою є особистість медіатора, оскільки від його позиції та поведінки багато в чому залежить результат самої процедури медіації. Було б добре, щоб медіатор як посередник був нейтральною стороною, яка допомагає конфліктуючим сторонам у досягненні домовленостей. Завдання медіатора наступні: створення між сторонами спору контакту, надання можливостей для процедури медіації, посередництво в переговорах між конфліктуючими сторонами медіації, прийняття їхніх позицій, консультування конфліктуючих сторін спору щодо можливих вирішень спору, надання роз’яснень та допомога в складанні медіаційної угоди щодо вирішення конфлікту. На нашу думку, якісне виконання даних завдань може залежати від адекватної підготовки та спеціальних навичок медіатора. Беручи до уваги специфіку роботи медіатора як посередника у вирішенні спору під час процедури медіації, до нього пред’являються досить значні вимоги. Тому є зрозумілим, що професіоналізм медіатора гарантується отриманням якісної професійної підготовки, а також володінням належними морально-етичними якостями та професійним досвідом. Також в даній статті доведено, що процедура медіації під час вирішення індивідуального трудового спору буде мати більш ефективний результат, якщо медіатор володітиме знаннями в правовій сфері, а також розумітиме правову природу самого трудового спору. Медіатор, маючи розуміння правових наслідків прийнятого рішення, може допомогти зорієнтувати сторони медіації у прийнятті рішення, яке їх зможе повністю задовольнити і не суперечити закону, та сприяти в підготовці складання проєкту медіаційної угоди.
Еволюція різновидів порушень та видів відповідальності за порушення в сфері економічної конкуренції в Україні
(Університет «КРОК», 2024) Сидор, В.Д.; Василенко, Є.В.
У статті досліджується розвиток законодавства в сфері економічної конкуренції після його зародження в Україні. Законодавство про захист економічної конкуренції розвивалося помірно, з урахуванням розвитку економіки в умовах пострадянських тенденцій. Рушійною силою для розвитку законодавства у сфері економічної конкуренції було саме господарювання та його поетапний розвиток в Україні. Такий розвиток та поява різновидів господарських відносин стало передумовою виникнення різних видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції. В свою чергу, поява різних видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції сприяло становленню системи відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції України. Дана стаття висвітлює формування основних видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції та становлення і розвиток системи відповідальності за такі порушення. З метою висвітлення проблематики дослідницька увага приділена розвитку ринкової економіки та викликів, які постали перед державою через наявність «неконкурентної поведінки» гравців на різних товарних ринках. Удосконалення та розвиток конкурентного законодавства є передумовою запровадження правил «чесної гри» для суб’єктів господарювання, які займаються підприємницькою діяльністю. Тож подальше реформування законодавства в сфері економічної конкуренції покликано стати ефективним інструментом для забезпечення надійного захисту прав і свобод учасників конкурентних відносин. Стаття присвячена дослідженню формування різних видів порушень конкурентного законодавства та становленню системи та різновидів відповідальності за такі порушення. Проведений аналіз дозволяє зробити відповідні висновки щодо становлення та розвитку конкурентного законодавства в Україні та формування практики застосування санкцій Антимонопольним комітетом України до суб’єктів господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, як свідчать вже запроваджені зміни до законодавчого регулювання конкурентних правопорушень та відповідальності за їх вчинення, а також, як випливає з правозастосовної практики, рівень дієвості чинної нормативно-правової бази потребує підвищення.
Принципи кримінального судочинства за судовою реформою 1864 року.
(Університет «КРОК», 2024) Гаряга, О.О.
У статті розглядаються принципи кримінального судочинства за судовою реформою 1864 року. Стверджується, що в основу судової реформи закладені демократичні принципи судочинства, побудовані на основі західноєвропейського законодавства з урахуванням місцевих особливостей того часу. У цьому зв’язку виокремлюються принципи усності, гласності, змагальності судочинства, попереднього розслідування у кримінальних злочинах, презумпції невинуватості, гарантії прав обвинуваченого на захист, участь у процесі адвоката, незмінності і незалежності суддів, рівності усіх перед законом. Наголошується, що реформою запроваджувався всестановий суд та інститут присяжних засідателів у окружних судах. Водночас засновувалась адвокатура, реорганізовувалась прокуратура, яка звільнялась від функцій загального нагляду й сконцентрувалась на роботі в суді. Для розгляду менш значних справ засновано виборний мировий суд, створено інститут судових слідчих, які проголошувались незалежними від поліції. Відзначається, що судові статути запровадили якісно новий світогляд щодо ролі особистості в суді. У своїй суті вони чітко заклали уяву про правову особистість, а не особистість, що потребує опіки. Фактично обвинувачений, позивач і відповідач вже були активними учасниками судового процесу. Вони володіли широким колом самостійних прав, які суд був зобов’язаний поважати. Акцентується, що принципи кримінального процесу були закріплені у Статуті кримінального судочинства. Передбачався розгляд кримінальних справ у мирових судах та у системі загальних судових місць. Мировий суддя розглядав менш важливі справи кримінального характеру. Для розгляду справ, що виходили за межі компетенції мирових судів, створювалися загальні судові місця, які складалися з двох судових інстанцій: окружного суду – одного в судовому окрузі, який включав кілька повітів та судової палати, яка діяла в межах однієї або кількох губерній і об'єднувала певну кількість судових округів. Верховним касаційним судом для всіх місцевих і загальних судів був Сенат. Зауважується, що проголошена реформа судочинства хоча й за своєю природою суперечила основам самодержавства, однак вона докорінно змінила судоустрій, процесуальне і частково матеріальне право в державі.
Теоретико-правові виміри олігархізму в Україні
(Університет «КРОК», 2024) Француз, А.Й.; Сербін, Я.В.; Француз, Анатолій Йосипович
Стаття присвячена дослідженню теоретико-правових вимірів олігархізму в Україні. Автор аналізує історичні та культурні передумови формування олігархічної системи в Україні, зокрема процес приватизації та недоліки фондового ринку. Висвітлено, як пострадянські перетворення і несправедливість у приватизації сприяли концентрації економічних впливів в руках певного кола осіб, з метою досягнення корупційнх інтересів. Автор акцентуює увагу на тому, що поняття олігархізму, яке так і не знайшло свого закріплення в нормативно-правових актах, має бути розглянуто як модель загально-суспільної організації, що включає не лише політичні, але й економічні та соціальні корупційні компоненти. Детальний науковий аналіз олігархізму в Україні дає можливості абстрагуватися від існуючого контексту та різносторонньо дослідити всі його прояви і негативізми. Вважаємо, що як одним із маркерів може бути сприяння вітчизняного олігархізму розвитку національної ідентифікації. Також, за наявності ряду умов, олігархізм в Україні може дати поштовх до розвитку демократичного суспільства. Для всебічного дослідження теоретико-правових вимірів олігархізму в Україні розкривається взаємозвʼязок понять олігарх, олігархія, олігархізм. Вперше пропонується для характеристики моделі загально-суспільної організації, котрій притаманний вплив олігархів на ключові політичні, економічні, соціальні та корупційні процеси використовувати поняття олігархізм, тоді як олігархією називати виключно форму політичного режиму. Постулюється та доводиться, що застосування самостійного поняття олігархізм є виправданим з наукової точки зору. Також аргументується, що олігархізм в Україні має важелі впливу на державність, що потребує подальшого неупередженого вивчення. Викладений аналіз може бути корисним для розуміння особливостей теоретико-правих вимірів олігархізму в Україні під час вивчення теорії держави та права, понять неопатримоніалізму та демократичних процесів. У статті здійснені нові погляди на олігархізм в Україні, окреслюючи його складність і необхідність комплексного підходу до його вивчення, щоб краще зрозуміти його впливи на розвиток держави і суспільства.
Реституція як складовий елемент перехідного правосуддя
(Університет «КРОК», 2024) Доляновська, І.М.; Карасьов, В.І.; Доляновська, Інна Миколаївна
Стаття присвячена поглибленому аналізу концепції перехідного правосуддя, зосереджено увагу на його ключовому елементі – реституції, яка є важливим інструментом для відновлення порушених прав жертв серйозних порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, таких як воєнні злочини, геноцид та масові репресії. Описано чотири основні компоненти перехідного правосуддя. Особливу увагу приділено реституції, яка полягає у відновленні початкового стану жертв серйозних порушень прав людини або міжнародного гуманітарного права. Визначено, що реституція не тільки компенсує заподіяну шкоду, але й відновлює соціальну справедливість та забезпечує повернення жертв до їхнього первинного стану, включаючи повернення майна, відновлення громадянства, прав людини, ідентичності, сімейного життя та надання компенсації за завдану шкоду. У статті охарактеризовано правові основи реституції, зокрема аналізуються міжнародні документи, зокрема Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 60/147, яка встановлює основні принципи та керівні положення щодо права на захист і відшкодування шкоди для жертв порушень прав людини. Наведені приклади застосування реституції в різних країнах, таких як Гватемала, Боснія та Південна Африка, демонструють ефективність цього механізму у подоланні наслідків конфліктів та масових порушень прав людини. У статті досліджено як реституція сприяла відновленню майнових прав, поверненню земель, відновленню на роботі, виплаті компенсацій постраждалим, що дозволило забезпечити справедливість і запобігти повторенню подібних порушень у майбутньому. Проаналізовано значення реституції як елементу перехідного правосуддя, що відіграє ключову роль у забезпеченні довготривалого миру та стабільності в постконфліктних суспільствах. Стаття підсумовує, що інтеграція реституції в національні та міжнародні механізми перехідного правосуддя є критично важливою для побудови справедливого і мирного майбутнього. Таким чином, наводяться аргументи на користь важливості реституції у світовій практиці як одного з основних інструментів перехідного правосуддя, що забезпечує не лише правову, але й моральну реабілітацію суспільства
Етичні та правові перспективи застосування штучного інтелекту в Україні.
(Університет «КРОК», 2024) Горєлова, В.Ю.; Горєлова, Вероніка Юріївна
У статті розглядається питання перспектив застосування штучного інтелекту. Зазначено, що на сьогодні зберігається тенденція щодо складності перевірки роботи систем штучного інтелекту на відповідність правовим нормам та існуючим етичним принципам. Це ускладнено також відсутністю єдиних підходів, що застосовуються при визначенні критеріїв етичності під час розроблення та використання технологій штучного інтелекту. Відповідно, у статті проаналізовані міжнародні правові акти з питань права та етики застосування штучного інтелекту у порівнянні з діючими вітчизняними нормами. Проаналізовано дослідження іноземних науковців, на підставі яких виявлено цілу низку етичних проблем, які можуть виникати при розробці та застосуванні програми штучного інтелекту, що може привести до різного роду правових конфліктів та спотворення моральних надбань людства. Відповідно, вбачається вірним розроблення Етичного кодексу застосування штучного інтелекту в якому пропонується розмежувати моральні принципи для створювачів штучного інтелекту та його користувачів. У статті визначені принципи, на яких має ґрунтуватися Етичний кодекс застосування штучного інтелекту. Акцентується увага на тому, що не дивлячись на коло позитивних можливостей штучного інтелекту, для суспільства більш важливою стоїть питання про запобігання шкоди людині та її правам. Приналежно, з розробкою Етичного кодексу застосування штучного інтелекту, необхідно прийняти певні правові документи (наприклад, Інструкції з розробки штучного інтелекту для кожного з певних цілей використання, Інструкції з організації та застосування штучного інтелекту тощо). Відповідно, у статті наводяться деякі положення щодо їх змісту.
Роль Верховного Суду у сучасному українському правозастосуванні
(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Лантух, Є.С.; Скоморовський, Віталій Богданович
У статті досліджено роль Верховного Суду у забезпеченні сталої та єдиної судової практики, здійснено аналіз чинного законодавства, яке встановлює правову основу виконання функцій Верховного Суду. Зроблено зіставлення законодавства про правотворчу діяльність із правовою природою висновків Верховного Суду щодо застосування норм права. Проаналізовано підходи деяких науковців у характеристиці висновків Верховного Суду щодо застосування норм права та їх співвідношення із судовим прецедентом. Досліджено питання обов’язковості висновків Верховного Суду щодо застосування норм права для судів нижчих інстанцій через призму принципу stare decisis («стояти на вирішеному»), який визначає, що суди повинні дотримуватися висновків, що були прийняті при вирішенні попередньої справи іншим судом. Проаналізовано у розрізі тлумачення та/або доповнення норм права викладені Верховним Судом у постановах конкретні висновки щодо застосування норм права, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, що відсутні в законодавстві. Окреслено ознаки «джерела права», які притаманні висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права. Зроблено висновки щодо обов’язковості застосування висновків Верховного Суду судами нижчих інстанцій та суб’єктами владних повноважень та про їх вплив на здійснення правосуддя. Зазначено, що Верховний Суд при здійсненні правосуддя та перегляду справ частково вдається до формування висновків, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, які відсутні в законодавстві. За відсутності чіткої вказівки в процесуальному законодавстві щодо юрисдикції суду, який має розглядати конкретну категорію справ, Верховний Суд фактично створює правило, яке визначає суд, що має вирішувати такий спір. Наголошено, що Верховний Суд формує висновки щодо застосування норм права, які є певною формою судового прецеденту і обов’язкові для застосування як судами нижчих інстанцій, так і суб’єктами владних повноважень у відповідності до законодавчого регулювання
Основні досягнення і недоліки правового регулювання соціального захисту у Польській республіці (1918-1939 роки)
(Університет «КРОК», 2024) Чернетченко, О.М.; Гребеник, В.І
У статті досліджено правове регулювання соціального захисту незахищених груп населення у Польській республіці в період з 1918 до 1939 року. Надано загальну характеристику історичним передумовам формування польської системи соціального захисту після відновлення державності, зокрема, розрізненість правового регулювання на тих частинах польських земель, які перебували у складі різних імперій, та необхідність протистояння несприятливим зовнішньополітичним обставинам. Виявлено взаємозв’язок між такими передумовами та особливостями розвитку законодавства. Визначено найважливіші законодавчі акти, які діяли у Польщі протягом відповідного історичного періоду. Розкрито головні особливості польської системи соціального захисту окремих категорій громадян, основні характеристики регулювання соціального страхування на випадок непрацездатності, безробіття, допомоги постраждалим у бойових діях та членам їх сімей. Встановлено тенденцію до поступового розширення сфери застосування страхових механізмів для соціального захисту населення при досягненні похилого віку, спроби польської влади впорядкувати систему урядових інституцій, діяльність яких була спрямована на матеріальне забезпечення соціально вразливих груп. Проведене дослідження дозволило визначити головні переваги та недоліки розвитку польського законодавства у сфері соціального забезпечення та захисту соціальних прав населення. Результати дослідження свідчать про досить високий рівень розвитку законодавства про соціальне забезпечення для окремих груп населення в Польській республіці. Так, серед найважливіших досягнень названо подолання розрізненості механізмів соціального захисту, в результаті чого польська система стала уніфікованою. Другим важливим досягненням стала чітка державна політика щодо законодавчого визнання прав на соціальне забезпечення спочатку найбільш пріоритетних соціальних груп (ветерани бойових дій, працівники, які тимчасово втратили працездатність в результаті хвороби) з подальшим розширенням соціальних гарантій для осіб похилого віку та безробітних. Разом з цим, польське соціальне законодавство не було ідеальним, про що свідчать певні недоліки як при його формуванні, так і при фактичній реалізації. Зокрема, право на соціальне забезпечення не було доступним для жителів сільської місцевості, а деякі норми мали дискримінаційний характер щодо робітників. З іншого боку, недостатня координація та ефективність роботи урядових інституцій дуже часто призводили до виконання соціальних функцій благодійними чи релігійними організаціями.