Legal Bulletin. 2020. №1.

Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2329

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 15 з 15

Легалізація приватної детективної діяльності в Україні: проблемні питання
(Університет «КРОК», 2020) Гіжевський, Володимир; Коновалов, Олександр
У статті досліджено проблемні питання легалізації приватної детективної діяльності в Україні. Насамперед аналізується необхідність існування такого виду діяльності в Україні та потреба у його ліцензуванні на законодавчому рівні. Акцентується увага на проблемах існуючих законопроєктів, що пропонують способи врегулювання приватної детективної діяльності у законодавстві. Зазначено, які саме пропозиції існуючих законопроєктів суперечать чинному законодавству України, розглянуто розвиток законопроєктів про легалізацію приватної детективної діяльності та зміни у їх підходах щодо вирішення конфліктів із законодавчою системою. Також розглядаються можливі варіанти визначення приватної детективної діяльності, які пропонуються законопроєктами, створеними за роки існування незалежної України. Обговорюється проблема висунення запропонованих законопроєктами вимог до осіб, що мають намір займатися приватною детективною діяльністю. Автор порівнює приватну детективну діяльність з іншими видами правозахисної діяльності, яка здійснюється недержавними фізичними та юридичними особами, та пропонує використовувати їх досвід для приватної детективної діяльності. Крім того, вивчено зарубіжний досвід урегулювання такої діяльності та зроблено висновки на його основі. Автором сформульовано основні зауваження до існуючих пропозицій щодо ліцензування приватної детективної діяльності та запропоновано деякі варіанти вирішення таких проблем. Зокрема, висунуто пропозицію щодо органу ліцензування цього виду діяльності та можливі варіанти вирішення конфлікту законопроєктів про приватну детективну діяльність з існуючими положеннями в законодавстві України. Автором розглядаються права та обов’язки суб’єктів, що займаються приватною детективною діяльністю, на основі чого можна законодавчо врегульовувати таку діяльність.
Порівняльний аналіз державної виконавчої служби та інституту приватних виконавців в Україні
(Університет «КРОК», 2020) Корольова, Вікторія; Христюк, Ірина; Корольова, Вікторія Вікторівна
У статті авторами розглянуто діяльність Державної виконавчої служби та інституту приватних виконавців, їх схожі й відмінні риси. Досліджено історичний шлях до становлення нинішньої змішаної системи примусового виконання рішень. Звернено увагу на те, що діяльність Державної виконавчої служби, навіть з упровадженням інституту приватних виконавців, залишилася надмірно завантаженою у зв’язку з обмеженнями щодо рішень, які може виконувати приватний виконавець. Варто зауважити, що актуальність і своєчасність даної проблематики полягає в тому, що держава за такий проміжок часу (з 2016 року) досі не врівноважила повноваження між приватними виконавцями та державними. Було розглянуто схожі риси між двома системами, які виражаються в дотриманні принципів при здійсненні своєї діяльності, керуються одним основним завданням, також наявна ідентична діяльність при примусовому виконанні рішень, винесення постанов у Автоматизованій системі виконавчих проваджень, строках для прийняття рішень щодо виконавчого провадження, юридичної значущості щодо вимог та запитів. Акцентовано увагу на тому, що до причин низької ефективності діяльності системи органів примусового виконання судових рішень в Україні можна віднести й те, що за невеликий історичний проміжок свого становлення і розвитку вона зазнавала неодноразових змін правового статусу, що також не сприяло її загальному процвітанню. Встановлено різницю між Державною виконавчою службою та приватними виконавцями, яка визначається у вимогах для зайняття посади державного виконавця чи набуття статусу приватного виконавця, джерелах фінансування їхньої діяльності, виконанні рішень, які приватний виконавець виконувати не може. Приватний виконавець, на відміну від державного виконавця, не має статусу державного службовця, є суб’єктом незалежної професійної діяльності. За своєю природою його діяльність буде схожою з адвокатською або приватною нотаріальною практиками.
Особливості регулювання трансплантації органів: правовий аспект
(Університет «КРОК», 2020) Корольова, Вікторія; Ященко, Юлія; Корольова, Вікторія Вікторівна
У статті авторами розглянуто основні положення щодо забезпечення права людини і громадянина на трансплантацію органів. Розглянуто стан законодавчого регулювання трансплантаціі органів. Досліджено поняття “живий та померлий донор” та окремі групи кримінально карних діянь щодо трансплантації органів. Звернено увагу на те, що формування й розробка заходів запобігання та протидії злочинам, пов’язаним із незаконною трансплантацією, не можлива без аналізу основних детермінант злочинності у сфері трансплантації анатомічних матеріалів людини, оскільки вона є сферою суто медичної діяльності. Проте, неможливо обійти й проблеми правового регулювання. Варто зауважити, що актуальність і своєчасність даної проблематики полягає в тому, що в наш час трансплантація органів є найбільш ефективним способом лікування певних захворювань на їх кінцевій стадії, таких як ниркова недостатність, і є єдиним методом лікування у разі порушення функціонування таких органів, як серце, печінка та легені. Тому суспільство усвідомило важливість трансплантації як методу лікування й порятунку людських життів і переходить від надмірної критики до ретельного філософсько-правового аналізу, пошуку оптимального розв’язання проблем, які існують у сфері трансплантології. Але разом з цим усвідомленням зросла і кількість злочинів у цій сфері. Встановлено, що система заходів запобігання та протидії злочинам, пов’язаним з незаконною трансплантацією, являє собою комплекс злагоджених дій щодо визначення причин і умов, які сприяють вчиненню злочину, та відповідні профілактичні заходи щодо їх попередження. На основі дослідження було виокремлено заходи загальносоціального призначення і спеціально-кримінологічні. Здійснено спробу дати порівняльно-правовий аналіз стану дотримання та забезпечення права на трансплантацію людських органів на базі зазначених вище країн
Сучасні перспективи розвитку медіації у процесі здійснення адвокатами професійної діяльності в Україні
(Університет «КРОК», 2020) Доляновська, Інна; Походжай, Ольга; Доляновська, Інна Миколаївна
Альтернативне врегулювання спорів (АВС) - це група процесів, за допомогою яких вирішуються суперечки і конфлікти без звернення до формальної системи судочинства. До них відносяться: переговори, арбітраж та медіація. Медіація — альтернативний метод вирішення суперечок із залученням нейтральної третьої особи — медіатора. Медіація успішно використовується у багатьох країнах Європи й зарекомендувала себе як ефективний метод урегулювання суперечок. Проте кожна країна пройшла свій автентичний шлях до впровадження і популяризації медіації. Попри те, що медіація в Україні існує вже понад двадцять років, ми залишаємося на початку шляху розвитку та впровадження цього альтернативного методу вирішення спорів. Медіація досі не стала загальноприйнятим методом урегулювання конфліктів у нашому суспільстві, більше того, деякі учасники конфліктів не знають про існування такого методу або ж мають помилкове бачення щодо того, де й коли можна застосовувати медіацію. Як і багато країн, в яких медіація вже є обов’язковою процедурою перед зверненням до суду, Україна зіткнулася з чималою кількістю проблем у процесі впровадження цього альтернативного методу врегулювання конфліктів. Дослідження цих проблем та перешкод, що стоять на шляху імплементації медіації в Україні, сприятимуть її швидкому впровадженню. Всебічне й глибоке вивчення всіх позитивних і негативних факторів, які супроводжували впровадження альтернативних методів вирішення суперечок в інших країнах, дозволить уникнути помилок, посилити позитивні боки та вплинути на негативні фактори. Однією з умов успішного розвитку медіації є широка співпраця з усіма зацікавленими сторонами — так званими стейкхолдерами. Стаття присвячена дослідженню впливу адвокатів і спільноти правників на розвиток та впровадження медіації в Україні. Розглянуто, яку роль відіграють адвокати в розвитку й функціонуванні медіації в інших країнах. Висвітлено роль адвокатів у процесі медіації. Обґрунтовано необхідність подальших досліджень у цій сфері
Проблемні аспекти застосування медіації в діяльності адвоката
(Університет «КРОК», 2020) Сєдашова, Оксана; Заверуха, Ігор
Правовий статус адвоката в його безпосередній професійній діяльності, в тому числі у взаємовідносинах із клієнтом, має надзвичайно важливе значення в такому виді правової допомоги, як представництво та консультування. Не меншого значення набуває розуміння адвокатом свого правового статусу в медіації. Стаття присвячена аналізу правового статусу адвоката-медіатора за законодавством України станом на грудень 2020 року. Висвітлено основні принципи адвокатської діяльності й медіації. Розглянуто форми контролю за діяльністю адвоката-медіатора. Досліджено форми обмежень/перешкод адвоката-медіатора. Обґрунтовано необхідність подальших досліджень у цій сфері.Оскільки в українському законодавстві адвокатська діяльність визначена як незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, в статті автором досліджено види адвокатської діяльності й співвідношення їх із медіацією, перевірено, чи схожі ці види суспільної діяльності, чи є вони суперечливими, можливо, взаємовиключними, хто може їх здійснювати та з якими особливостями, чи виникає конфлікт інтересів при здійсненні медіації адвокатом, чи існують обмеження у правовому регулюванні адвокатської діяльності щодо можливості здійснювати функції медіатора тощо.Враховуючи активний процес імплементації медіації в суспільні відносини в Україні, що триває кілька років,а також особливості здійснення адвокатської діяльності й наявність тривалих дискусій у різноманітних суспільних, у тому числі професійних, колах щодо вказаних питань, у статті наведено пропозиції вирішення проблемних аспектів здійснення адвокатської діяльності з поєднанням у своїй практиці адвокатами функцій медіаторів, зокрема надання послуги медіації.У даній статті надано відповідь на питання: чи є медіація правовою послугою, чи відноситься до об’єкту адвокатської таємниці інформація, отримана адвокатом у процесі надання послуги медіації, чи компенсуються витрати на медіацію за аналогією з компенсацією витрат на безоплатну правову (правничу) допомогу, чи повинен адвокат медіатор при наданні послуг медіації виконувати функцію суб’єкта первинного фінансового моніторингу
Верховенство права як фундаментальний принцип сучасної правової держави
(Університет «КРОК», 2020) Загребельна, Н.А.; Бодня, О.В.; Загребельна, Наталія Анатоліївна
У науковій статті розкрито зміст верховенства права як фундаментального принципу сучасної держави. Проаналізовано наукові підходи щодо його тлумачення. Визначено місце принципу верховенства права серед принципів правової держави, зокрема його зв’язок з принципом реальності прав і свобод громадян. У дослідженні наголошується, що Україна знаходиться в процесі комплексного реформування та оновлення національної правової системи з метою наближення національного законодавства до європейських принципів і стандартів права. Незворотність європейського курсу та реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі закріплено в Конституції України як один з основних пріоритетів державної політики. Приділено увагу проблемам поглиблення співпраці з країнами-членами Європейського Союзу та міжнародними організаціями, що залежить від гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу. Нормативне наближення є необхідною передумовою для переходу до наступні етапи інтеграції. Визначено перспективи гармонізації законодавства України з європейським правом. Важливість та значимість обраної теми підтверджено тим, що протягом останніх років євроінтеграційний курс України активно нарощує темп та є незворотнім, окрім того вітчизняними теоретиками права здійснено декілька спеціальних дисертаційних досліджень, які присвячені наближення національного законодавства до права Європейського Союзу (роботи О. Бедової, О. Проневича, К. Трихліб). Проте, з урахуванням того, що в законодавство вносяться постійні зміни щодо наближення та особливостей гармонізації з європейським правом, ця тема потребує подальшого дослідження. Гармонізація законодавства України з правом ЄС вимагає реформування національної правової системи. Одним із важливих чинників зазначеного реформування є визнання та гарантування принципу верховенства права, яке є можливим за сучасних умов суспільно-державного розвитку тільки в межах правової держави. Необхідно переосмислити багато наших традиційних уявлень для встановлення в країні верховенства права. Переосмислення необхідне для створення та формування європейських цінностей, законів, верховенство яких у суспільстві можна було б установити завдяки їх орієнтації на ідеї права як вияв справедливості
Міжнародний і Європейський досвід із застосування медіації як одного з інструментів вирішення корпоративних спорів
(Університет «КРОК», 2020) Григорчук, Мирослав
Економічні, як і суспільні відносини, встановлюються між людьми й ґрунтуються на індивідуальних життєвих принципах, особистісних характеристиках тощо. Процес виникнення та функціонування корпоративних відносин повномірно вкладається в наведений вище порядок з певними застереженнями щодо участі в розпоряджанні майном і управлінні діяльністю суб’єкта господарювання, в якому статутний капітал складено з внесків його засновників.Первинним у такій ситуації необхідно розглядати управління (менеджмент) усією діяльністю суб’єкта корпоративного права, оскільки цей процес є сумарним виразником внутрішньої волі його засновників. Як засвідчує практика, початкові наміри засновників підприємства зі складеним капіталом не завжди витримують випробовування часом та амбіціями його учасників. Суб’єктивна оцінка свого внеску в розвиток підприємства з боку кожного з його учасників є природним середовищем для виникнення спорів з різних питань, пов’язаних з діяльністю такого суб’єкта господарювання. Саме в цьому ми вбачаємо природу корпоративного спору, який на первинних стадіях не втрачає здатності бути вирішеним без звернення до компетентних органів чи до суду.Проведений авторський економіко-правовий аналіз стану застосування позасудових форм урегулювання корпоративних спорів, насамперед медіації, засвідчив необхідність запровадження міжнародного досвіду до такої практики. Беручи до уваги міжнародну і європейську багаторічну історію супроводження перемовницькими інструментами корпоративних спорів, зазначаємо їх надзвичайно високу дієвість і запит у ділових колах. Наш висновок щодо доцільності впровадження такого інструменту, як медіація в корпоративний сектор економіки ґрунтується на тому, що в результаті його використання відбувається подвійний позитивний ефект: зберігаються доброзичливі партнерські відносини між учасниками підприємства зі складеним капіталом (виховне значення медіації) і продовжує, як правило, функціонувати суб’єкт господарювання, який ще донедавна перебував на межі закриття
Ідея природних прав у науковому та практичному внеску Станіслава Дністрянського у розвиток українського конституціоналізму
(Університет «КРОК», 2020) Красовський, Костянтин
У статті розглянуто внесок українського правознавця, громадського діяча, видатного вченого, відомого викладача провідних університетів Станіслава Дністрянського (1870-1935 рр.) в розвиток українського конституціоналізму в контексті висвітлення ідей природних прав людини на початку ХХ століття. Проаналізовано погляди Станіслава Дністрянського на право та державу, його ставлення до природно-правової складової права й держави, ідей конституціоналізму, методологічних підходів до моделювання нормативно-правової системи майбутньої держави в конституційному тексті. Визначено ідею трьох основ будь-якої конституції. Висвітлено погляди вченого і чітке відмежування позитивного та природного права за критерієм примусу і його характеристики. Звернено увагу на виділення вченим з «розвиткової лінії новітніх ідей» свободи людини як однієї з провідних ідей для теорії права, а також зазначення ним справедливості як «основної внутрішньої прикмети права». Акцентовано увагу, що держава не створює змісту права, а лише юридично оформлює потреби соціального розвитку. Виділено ідеї дослідника щодо меж суддівського розсуду, роль та значення природних прав, звичаїв у сприйнятті й вирішення суддею конкретної спірної ситуації. Критично проаналізовано ідеї вченого про природні засади права та їх виникнення. Зазначено хибність уявлень про те, що виключно окремі соціальні групи і соціальні утворення можуть бути джерелом права. Висвітлено погляди Станіслава Дністрянського на конституційні характеристики держави, її основні конституційно-правові інститути. Описано застосовані в тексті проєкту Конституції ЗУНР елементи концепту природних прав. Проведено паралелі з сучасними текстом Конституції (1996) України. Сформовано напрямки використання як практичних, так і теоретичних напрацювань ученого в сучасному українському конституціоналізмі. Зроблено висновки не тільки про важливість наукових напрацювань Станіслава Дністрянського для втілення ідей природних прав у конституційному тексті, але для історичного розуміння українського наукового бачення природно-правового феномену початку XX століття
Теоретико-правовий аналіз міжнародних стандартів поводження й тримання засуджених
(Університет «КРОК», 2020) Міщук, Микола; Бєлікова, Світлана
У статті наведено теоретикоправовий аналіз міжнародних стандартів поводження й тримання засуджених,визначені питання, пов’язані із захистом прав таких осіб, шляхів упровадження у національне законодавство норм міжнародно-правових актів, які закріплюють права і свободи людини. Зосереджено увагу на мінімальних стандартах поводження з в’язнями, Європейських пенітенціарних правилах, Токійських та Пекінських правилах, оскільки одним із напрямів міжнародної правозастосовної діяльності є розробка і прийняття міжнародно-правових актів, що суттєво впливають на систему органів виконання кримінальних покарань. Основним критерієм для запровадження в дію цих міжнародно-правових актів стало дотримання прав людини у контексті щодо поводження із засудженими особами в органах та кримінально- виконавчих установах. У зв’язку з цим перед кримінально-виконавчою системою постало питання щодо забезпечення її ефективності шляхом спрямування діяльності у руслі відповідності міжнародним стандартам і правилам. У статті визначено класифікацію міжнародно-правових стандартів та зосереджено увагу на стандартах загального характеру і стандартах спеціального характеру. Аналіз цих стандартних правил свідчить, що вони мають на меті запропонувати свої рекомендації щодо створення у країнах мінімальних загальновизнаних гуманних умов поводження та тримання позбавлених волі осіб, щоб забезпечити повагу до людської гідності й усебічного дотримання прав людини на всіх етапах кримінального судочинства. Водночас, окреслено проблеми та системні порушення прав людини у місцях несвободи, які зазначені у щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини й громадянина в Україні за 2019 рік. Сьогодні пріоритетами у сфері виконання покарань мають стати: забезпечення прав людини, дотримання мінімальних стандартних правил щодо поводження і тримання засуджених осіб, підвищення ефективності діяльності органів кримінально-виконавчої спрямованості.
Індивідуалізація людини в умовах інформаційного суспільства
(Університет «КРОК», 2020) Шишка, Роман
У статті йдеться про індивідуалізацію фізичних осіб на більш розширеній основі. Автор виходить з того, що в умовах інформаційного суспільства поступово звужується можливість анонімної участі у цивільних правовідносинах. Він презентує розроблену ним систему засобів індивідуалізації людини та сформований концепт їх відображення в оновленому Цивільному кодексі України. Автор такі засоби індивідуалізації поділив на біометричні, вікові, побутові, психолого-характеризуючі, територіальні, формальні, соціальні, особисті, професійні, медичні, юридичні, публічні, комунікаційні, майнові, корпоративні, фахові, ділові, релігійні й інші. Наразі вони завдяки ІТ-праву інтегруються, та при рекодифікації цивільного законодавства є потреба змінити підхід до них і забезпечити право на отримання інформації про людину взагалі та можливого учасника правовідносин зокрема. Вказано, що індивідуалізуючі ознаки можуть бути постійні або змінювані (місце проживання), а також прямі та опосередковані. За походженням вони є легальними і передбачені актами чинного законодавства та приватними – обрані самими особами або присвоєні іншими приватними особами. Введена конструкція інтегрованих засобів індивідуалізації на основі чіпів, які міститимуть усі чи більшість засобів індивідуалізації людини, що необхідні їй для здійснення належних прав і виконання юридичних обов’язків. Це слугує повноті набуття інформації про людину та безпеці вступу з нею у правовідносини. Сформовано цілісний концепт персоналізації учасників правовідносин як міжгалузевий, що придатний для використання у приватному й публічному праві та слугуватиме безпеці участі в них і підвищенню відповідальності осіб при здійсненні своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Запропоновані пропозиції і висновки можуть бути використані для вдосконалення індивідуалізації фізичних осіб як учасників цивільних та інших правовідносин. Запропоновано в оновленому ЦК України виділити спеціальний параграф, що присвячений індивідуалізації й охопив би норми дефініції, розкриття змісту окремих засобів індивідуалізації, випадки та порядок їх використання, захист у разі порушення прав на такі засоби
Тенденції розвитку медіації в Україні: наукові розробки та практична реалізація
(Університет «КРОК», 2020) Сєдашова, Оксана; Євтєхов, Євген
Стаття присвячена дослідженню теоретико-правових поглядів на тенденції розвиту медіації в Україні. Здійснено огляд та аналіз руху і змін особливих видів вирішення спорів за участі третьої сторони, яка сприяє конфліктуючим сторонам у налаштуванні комунікації з метою самостійного досягнення ними оптимального рішення. Зазначений рух у філософському значенні можна називати розвитком, якщо він пов'язаний із переходом від однієї сутності до іншої, від старого до нового, за обов’язкової наявності нових характеристик або кількісних показників у наступного стану порівняно з попереднім. Проаналізовано наукові статті, в яких досліджувався стан розвитку медіації в Україні як у попередніх століттях на різних етапах становлення Української держави, так і в рамках сучасної історії України. Щодо історичної складової, досліджувалося питання прийнятності та властивості медіації в історичній традиції України з метою виявлення можливих історико-культурних, соціальних, ментальних перешкод для впровадження ефективної системи медіації в Україні. Досліджувалися зокрема згадки про медіацію чи процедури, що за сутністю відповідали цілям, завданням і принципам медіації. Окрему увагу сконцентровано на працях вітчизняних дослідників, які створювалися в межах останнього десятиліття. Проаналізовано стан законопроєктної роботи на червень 2020 року, зокрема щодо проходження проєктів законів, які мали б урегулювати медіацію в Україні, в межах сесій VI – IX скликань Верховної Ради України. Здійснено огляд окремих причин та факторів, що обумовили існуючий стан законодавчого регулювання медіації іquasi-медіаційних процедур, у тому числі досліджено вплив міжнародних організації, міждержавного співробітництва на заходи, спрямовані на становлення медіації в Україні в її сучасному розумінні, зокрема через підготовку фахівців судової гілки влади. Проаналізовано існуючий стан нормативно-правового регулювання quasi-медіаційних процедур, судової медіації. Підсумовано теоретичні висновки щодо ефективної системи медіації в Україні, її порівняння з теперішньою системою медіації. Запропоновано конкретні заходи, втілення яких допоможе трансформувати існуючу систему медіації на більш ефективну для України
Правова природа спадкових правовідносин
(Університет «КРОК», 2020) Олійник, Ольга; Кривов’яз, Євгеній
У статті досліджено теоретико-правові основи становлення та розвитку спадкових правовідносин в Україні. З огляду на значущість питань, пов'язаних зі спадковими правовідносинами, дослідження проблем їх правового регулювання є досить важливим. Більш того, необхідність виявлення сучасних невідповідностей, відмінностей між внутрішніми законодавствами держав у цій сфері своєчасно допомагають усунути прогалини законодавства. Спадкове право - це єдина галузь права, що регулює відносини, в яких людина бере участь після смерті. Необхідно зазначити, що смерть припиняє існування людини не тільки у фізичному сенсі, а й як суб'єкта всіх правовідносин. Тим самим, можна говорити про те, що спадкове право являє собою сферу суспільних відносин, які можуть торкнутися в тій чи тій мірі кожної особи. Спадкове право - це частина правової системи кожної держави. Для кожної з держав характерні дуже серйозні розбіжності, які стосуються їх правової системи. Це трактується тим, що відносини, пов'язані з передачею майна у спадок, історично складалися національними, культурними особливостями і релігійними традиціями різних країн. Усе це свідчить про те, що інститут спадкування в різних країнах різний за своєю правовою природою. Крім того, слід зазначити, що спадкове право є частиною цивільного законодавства. У більшості випадків спадкове право входить у цивільні кодекси відповідних держав. Так, наприклад, у країнах континентальної Європи норми спадкового права включені до складу цивільних кодексів, а також поміщені слідом за нормами, які, у свою чергу, регулюють правове становище фізичних осіб і сімейні відносини. Відносини, пов'язані із спадкуванням, - це одна зі сфер суспільних відносин, яка неодмінно, хоч раз у житті, але зачіпає майже кожну людину. Це – або прийняття спадщини, або підготовка до передачі – належить спадкодавцеві майна родичам, іншим особам. У міру розширення в нашій країні інституту приватної власності та вдосконалення законодавства про спадкування, відповідно, коло громадян - можливих спадкоємців значно розширюється. На даний період зацікавленість до проблеми спадкового права залишається, так як деякі інститути все ще носять незавершений та обмежений характер. Це стосується як суб'єктів спадкових прав, так і об'єктів успадкування. Особлива увага приділяється питанню передачі й прийняття спадкової нерухомості, в тому числі житла як найпоширенішого об'єкта успадкованого майна.
Удосконалення інституту приватних детективів в Україні
(Університет «КРОК», 2020) Француз, Анатолій; Тригуб, Інна; Француз, Анатолій Йосипович
Діяльність приватних детективів в Україні не врегульована, а у світі існують різні тенденції щодо правового регулювання приватної детективної діяльності. Вітчизняний законодавець ніколи не нівелював питання щодо прийняття спеціального закону України про детективну діяльність, проте до цього часу актуального та такого, що відповідає чинному законодавству та вимогам сьогодення закону не прийнято. Серед вчених та практиків йде активне обговорення прийнятності проекту Закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» та переосмислюються його норми, які суперечать чинному конституційному та вітчизняному законодавству загалом. Приватна детективна діяльність не обмежується цілями, які законодавчо визначені для оперативно-розшукової діяльності та розслідування і на відміну них – не має настільки вираженої антикримінальної спрямованості. Діяльність приватних детективів офіційно була задекларована в нормах Руської Правди, хоча існують позиції вчених щодо того, що приватна детективна діяльність виникла ще на зорі зародження державності, проте офіційних даних на цей рахунок не має. Діяльність приватних детективів в Україні не врегульована, а у світі існують різні тенденції щодо правового регулювання приватної детективної діяльності. Так, в одних країнах відсутні вимоги щодо обов’язковості офіційного реєстрування приватних детективів, як суб’єктів здійснення приватної детективної діяльності; в інших висуваються різні вимоги щодо кандидатів на приватних детективів. Тобто однозначності у правовому регулювання приватної детективної діяльності немає, що викликає багато наукових дискусій. В України окремий спеціалізований нормативно-правовий акт, який би врегульовував особливості здійснення приватної детективної діяльності відсутній, проте спроби на законодавчому рівні визнати таку діяльність офіційною були неодноразовими. Так, законодавцями було подано на розгляд близько 10 проектів про приватну детективну діяльність, але тільки один з них отримав підтримку більшості парламентарів і був прийнятий, але згодом «заветований» Президентом України.
Особливості примусу як суспільно небезпечного діяння
(Університет «КРОК», 2020) Яремко, Галина; Маковецька, Неля; Маковецька, Неля Євгенівна
У статті розглядається примус як наскрізне кримінально-правове поняття. Від його правильного та єдиного розуміння залежить законність правозастосування. Метою статі є визначення особливостей суспільно небезпечного діяння як однієї із ознак кримінально-правового поняття примусу. Основним завданням аналізу є дати відповідь на такі запитання: в яких конкретно діяннях може виражатися примус; чи може примус виражатися лише дією чи також і бездіяльністю; чи примус та власне сам спосіб примусу є тотожними поняттями. Примус передбачає вимогу діяти певним чином або ж, навпаки, не діяти. Тобто зміст поведінки, що злочинець очікує від адресата, повинен бути озвучений або будь-яким іншим чином доведений до нього. Тому примус як вимога – це акт комунікації, у зв’язку з чим передбачає активну поведінку. Примус як вимога повинен бути підкріплений певними засобами, які власне мають здатність впливати на свободу волі потерпілого, а саме змушувати його діяти чи не діяти відповідним чином. Роль таких забезпечувальних засобів при примусі виконує спосіб як ознака складу злочину. У КК України виділяються такі способи примушування особи: погрозою; заподіянням реальної шкоди; з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; іншими незаконними діями; без жодної деталізації у нормі способу примушування. Психічні способи примусу можуть бути різноманітними. Головне, щоб такі прийоми були здатними вплинути на свободу волі особи. Суспільна небезпека примусу криється не стільки у способі, яким примушують, а у самому примусі як вимозі до особи діяти чи не діяти відповідним чином. А тому доцільно виключити з відповідних кримінально-правових норм, ознакою яких зазначено примус, вказівки на конкретні способи примусу. Це невиправдано звужує коло кримінальної правової охорони свободи волі особи у відповідній сфері. Доведено, що примус як інформаційна дія передбачає вимогу винного до потерпілого (завжди дія); вплив на свободу волевиявлення здійснюється шляхом впливу на тіло або психіку потерпілого; спосіб примусу може бути як дією, так і бездіяльністю.
Правова неузгодженість дефініцій щодо визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням сучасних методів ведення бізнесу
(Університет «КРОК», 2021) Скоморовський, Віталій; Радомська, Тетяна; Скоморовський, Віталій Богданович
У статті розглянуто теоретичні та законодавчі аспекти визначення поняття “зовнішньоекономічна діяльність”. Проаналізовано визначення даного терміна в національному законодавстві через призму сучасних методів ведення зовнішньоекономічної діяльності. Сформульовано пропозиції з удосконалення нормативної дефініції щодо зовнішньоекономічної діяльності у вітчизняному законодавстві. Проблема, що досліджується, полягає у певній невідповідності щодо визначення та використання терміна “зовнішньоекономічна діяльність” в основних нормативних актах. Відсутність єдиної правової бази для визначення даного терміна спричиняє проблеми у правовій діяльності. Правильне формулювання даного поняття повинно враховувати загальні принципи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, міжнародну практику та обов’язково сучасні тенденції даного виду діяльності. У сучасних умовах ведення бізнесу, пов’язаних із пандемією COVID-19, у світі отримала поштовх у своєму активному розвитку електронна комерція, тобто торгівля із застосуванням інформаційно-телекомунікаційної системи (Інтернет). Це призвело до переорієнтації підходів у веденні зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі з боку українських суб’єктів господарської діяльності. Враховуючи розвиток електронної комерції на сучасному етапі, даний процес необхідно передбачати при класифікації зовнішньоекономічної діяльності як виду діяльності у випадку, коли єдиним місцем ділових контактів одного або обох контрагентів є Інтернет, а підприємства працюють у різних країнах без перетину митного кордону. Крім того, необхідно визначити, що при здійсненні даної господарської діяльності через Інтернет при наявності хоча б одного іноземного елемента укладається зовнішньоекономічний електронний договір. Це особливо важливо в рамках процесу імплементації українського законодавства до європейського, який зараз триває в нашій країні. Чітке визначення цього терміна в законодавстві є основою для правильного правозастосування та уникнення неправильного тлумачення