Legal Bulletin. 2023. №7.

Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2183

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 14 з 14

Медіація, як сучасний спосіб вирішення конфліктів в умовах військового стану
(Університет «КРОК», 2023) Француз, А.Й.; Марина, Ю.Ю.; Француз, Анатолій Йосипович
Стаття присвячена дослідженню медіації як альтернативного способу вирішення соціальних спорів, аналізу Закону України «Про медіацію». Актуалізовано увагу на основних перевагах медіації, як способу вирішення соціальних конфліктів, в умовах війни України з росією. Закон України «Про медіацію» є рамковим, оскільки містить основні визначення, сферу застосування, встановлені принципи медіації, визначає статус медіаторів, правила медіації та її правові наслідки. Наразі не передбачено обов’язкової процедури досудового врегулювання спорів шляхом медіації, хоча визначення категорій спорів для її реалізації вже активно триває. Вживаються заходи щодо запровадження судової медіації, зокрема в кількох судах пілотується судова медіація. Медіація є однією з основних соціальних послуг, яка може надаватися безоплатно особам/сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах, як зазначено в Законі України «Про соціальні послуги». В даній статті розглядаються проблеми розвитку медіації в Україні, відсутність ефективної координації між судами та медіаторами та проблеми низької поінформованості українського суспільства про медіацію. Стверджується, що українські суди та медіація в Україні йдуть паралельними напрямами, через що медіація не інтегрується до судової системи судових розглядів та не посилює її. Тим часом національна медіаційна спільнота має формуватися за рахунок організації якісної взаємодії із судовою системою. Більше того, військовий стан та післявоєнний період викличуть нову завантаженість судів цивільними та комерційними суперечками, які загалом могли б бути вирішені за допомогою медіації, особливо коли сперечальники проживають у різних регіонах України або ж Європи після виїзду з окупованої або прифронтової території внаслідок військової агресії з боку росії. Ця стаття спрямована на пошук стійких та швидких рішень для підвищення обізнаності щодо медіації в українському суспільстві та ефективної координації між судами та медіаторами на основі вже досягнутого прогресу.
Інститут медіації: зарубіжний досвід та вітчизняні реалії
(Університет «КРОК», 2023) Француз-Яковець, Т.А.; Бабат, О.І.; Француз-Яковець, Тетяна Анатоліївна
У статті розглядається інститут медіації, а також особливості його застосування в Україні та зарубіжних країнах (США та Великобританії). Досліджено правову природу та сутність медіації як інституту альтернативного вирішення спорів. Визначено особливості правового регулювання процесуальних та методологічних аспектів медіації чинними міжнародно-правовими документами. Проаналізовано світовий досвід європейських країн у застосуванні медіації та положення законодавства, що регулюють її застосування, з урахуванням особливостей існуючих правових систем. Висвітлено реалії та перспективи законодавчого запровадження медіації в Україні. Розглядаючи інститут медіації та особливості його застосування в Україні, автор аналізує досвід застосування інституту медіації та особливості його застосування у США та Великій Британії у використанні медіації як альтернативної процедури вирішення спорів та з'ясовує, чи впливає створення законодавства про медіацію в цих країнах на її поширення та практичну ефективність. Міжнародна практика вже давно закріпила на законодавчому рівні різні альтернативні форми вирішення господарських, цивільних та адміністративних справ, а саме переговори, арбітраж, фасилітацію та медіацію, оскільки ці процедури зазвичай є успішними і конфліктуючим сторонам не доводиться шукати подальшого судового захисту. В Україні законодавці, усвідомлюючи переваги медіації, розробили відповідний закон, який був прийнятий Верховною Радою. Однією з суттєвих переваг медіації є її швидкість у порівнянні з судовим розглядом, адже за статистичними даними за 2020 рік на розгляді суддів перебуває близько 1 407 795 процесуальних звернень та цивільних справ, з яких 291 009 не розглянуто, що свідчить про перевантаження судової системи, яке безпосередньо тягне за собою затягування розгляду справ та порушення однієї з основних засад цивільного судочинства - права на справедливий судовий розгляд. Ефективність медіації в цілому полягає в тому, що основний позитивний ефект полягає в тому, що після її завершення сторони чітко розуміють, що результат, якого вони досягли, був напрацьований ними безпосередньо, і у них не виникає відчуття, що одна з них отримала щось менше, ніж інша. Крім того, варто відзначити гнучкість процедури, оскільки угода, укладена сторонами в результаті медіації, розподіляє їхні права, обов'язки та вигоди зовсім по-іншому, ніж це було б передбачено судовим рішенням, що ґрунтується на нормах права. Крім того, автор також аналізує Закон України «Про медіацію» та застосування медіації в умовах воєнного стану в Україні.
Права людини і демократія: загрози глобального характеру
(Університет «КРОК», 2023) Юрченко, О.А.; Філіпчук, К.В.
Стаття присвячена аналізу стану обмеження прав людини в демократичному суспільстві в контексті глобалізаційних змін сучасності та їх впливу на суспільно-правову реальність. Сучасна парадигма державної політики демократичних держав ґрунтується на ідеї, що права людини є юридично обов’язковими для держав-учасниць через міжнародні договори та національне законодавство. Державні установи та особи, які діють від імені держави, зобов'язані поважати, захищати та виконувати права людини не залежно від соціально-політичних обставин. Констатовано, що донедавна демократія як форма публічно-владних відносин поширилася в більшості країн світу, проте пандемічна загроза трансформувала право. Глобалізація впливає на всі сфери життя суспільства, міграційні процеси, пандемічна загроза, а тепер і військові конфлікти спричинили суттєве обмеження всієї системи прав людини. Доведено, що саме зміна правових чинників задля забезпечення громадського здоров’я продемонструвала безпрецедентну проблему – суттєве обмеження прав людини у всіх державах, у всіх сферах та на всіх рівнях. Демократія знову стала під суттєвою загрозою. Правова політика урядів різних країн щодо подолання пандемії була подібна до умов військового стану, характеризується вжиттям заходів, які серйозно обмежують користування особистими свободами, до такого рівня, який був безпрецедентним у демократичних країнах у мирний час. Також і політичні права на державному рівні були «відкладеними». Доведено, що, проте, не тільки соціально-комунікативна чи трудова сфера передбачала обмеження прав людини. Демократичні цінності, вироблені людством роками, на сучасному етапі розвитку міжнародно-правової системи, підлягають трансформації та обмеженню. Пандемічна загроза стала викликом для реалізації політичних прав громадян та досвід багатьох держав доводить суттєву прогалину в правовому регулюванні і виваженій політиці. Загроза громадському здоров’ю використовується як чинник забезпечення владних інтересів правлячої еліти, провокує неможливість належної реалізації прав та свобод громадян, створює інформаційну закритість органів публічної влади. Тому вагомим є належне регулювання кризових явищ та вироблення загальних стандартів заради можливості протидії майбутнім загрозам глобального характеру.
Участь Іллі Шрага в українському громадсько- просвітницькому і політико-правовому русі на початку ХХ ст.
(Університет «КРОК», 2023) Француз, А.Й.; Степаненко, Н.В.; Француз, Анатолій Йосипович; Степаненко, Наталія В'ячеславівна
У статті здійснюється аналіз участі Іллі Шрага в українському і громадсько- просвітницькому і політико-правовому русі на початку ХХ ст. Зазначається, що державно-правові орієнтири Іллі Шрага базувалися навколо питань захисту прав рідної мови, особливостей правового статусу українського населення, земельного питання та інших важливих питань життєдіяльності суспільства. Особливо виразно державно-правові погляди Іллі Шрага простежуються у ході його активної участі в суспільно-політичних процесах, які відбувалися на території українських земель. Його участь в українському національному русі сприяла об’єднанню свідомих діячів того часу на ниві розв’язання українського питання. Він намагався налагодити тісні контакти із західноукраїнськими діячами, спільна діяльність з якими дала можливість актуалізувати у суспільстві соборницькі ідеї, підняти на новий рівень питання української національної автономії. Водночас більш продуктивною стала співпраця в політичній, культурній, суспільний та просвітницькій діяльності. Наголошується, що І. Шраг плідно працював на ниві просвітництва, заснування фахових та культурно-освітніх громадських організацій, чим надавав суттєвого імпульсу суспільно-політичним перетворенням у різні часові проміжки розвитку українського суспільства. У процесі своєї діяльності він неодноразово був рупором українського населення щодо відстоювання ідей власної автономії та національної самоідентичності. Зауважується, що одним із важливих чинників розвитку українського суспільства І. Шраг вважав просвітницький і політико-правовий рух. Провідним завданням у цьому контексті він вбачав безпосередню участь відомих діячів того часу у культурно-просвітницькій діяльності, яка поряд із суспільно- політичними ініціативами мала сприяти формуванню української національної свідомості і ідентичності. Маючи належну фахову освіту він чітко усвідомлював, що єдність української нації та її розвиток визначається комплексом якісних здобутків у культурній, науковій, соціальній та інших сферах суспільно-політичного життя, що сприяє належному розвитку української державності.
Проблеми правової ідентичності особи: персональні дані та право на приватніст
(Університет «КРОК», 2023) Биков, О.М.; Жаровська, І.М.; Биков, Олександр Миколайович
Стаття містить аналіз проявів правової ідентичності особи в сучасному суспільстві в контексті захисту персональних даних та належної реалізації права людини на приватність. Мотивовано, що людство живе під впливом глобальних змін. Глобальні зміни та досягнення у світі впливають на всі сфери життя суспільства. Доведено, що інформаційне суспільство змінило нашу ідентичність через потенційно широкі технічні можливості, а також загрози синергетичного характеру, що характеризуються безпрецедентним та невизначеним характером. Зіткнення з небажаною інформацією, фундаментально кидає виклик здатності людини формувати та підтримувати ідентичність. Одним із найпоширеніших способів розуміння формування ідентичності є побудова особистого наративу. Ідентичність руйнується під впливом поширення небажаної інформації чи розповсюдження особистих даних. В інформаційному середовищі з’являється як кількісна, так і якісна різниця щодо приватної інформації. Серед іншого, кількість носіїв інформації зросла експоненціально, а це означає, що інформаційні протистояння суспільства та ідентичності відбуватимуться безперервно, а не випадково; поширення інформації в Інтернеті не прив’язане ні до часу, ні до місця розташування, що робить уникнення інформації майже неможливим. Констатовано, що суттєвою проблемою є безпечність персональних даних, що прямо впливає на правову ідентичність особи. Завдяки останнім технологічним досягненням, крадіжка особистих даних в Інтернеті, стала більш поширеною, ніж будь-коли раніше і почала набувати нової технологічної форми. Зловживання персональною інформацією може мати ознаки злочинного діяння. Персональна інформація також слугує засобом ідентифікації людини, в разі зазіхання на неї відбувається неправомірний вплив на ідентичність особи. Інформаційне шахрайство з документами, що підтверджують особу, нині має масовий характер і також є загрозливим чинником для правової ідентичності особи. Доведено потребу комплексного правового регулювання шляхом використання міжкомплементарного підходу, що вказує не тільки на трансформацію юридичного підходу, але й удосконалення технологічно-організаційних гарантій забезпечення правової ідентичності.
Становлення та розвиток інституту відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції
(Університет «КРОК», 2023) Сидор, В.Д.; Василенко, Є.В.; Сидор, Вікторія Дмитрівна
В статті досліджується зародження та подальший розвиток національного законодавствапро відповідальність в сфері економічної конкуренції в умовах пострадянських та світових тенденцій. Аналогічні процеси в тій чи іншій мірі відбувались в усіх екс-республіках колишнього Радянського Союзу, однак характерноюрисою для України в цьому питанні є орієнтація на інтеграцію до Європейського Союзу. Обраний нашою країною курс впливає на всі економічні сфери та визначає напрямок законотворчої діяльності, спрямованої та імплементацію сучасних західноєвропейських стандартів регулювання економічної конкуренції в площину сучасної України. Шлях до європейської спільноти є багатоетапним, комплексним і вимагає покрокових законодавчих змін. Кожен наступний етап законотворення має поступово враховувати низку факторів, які безпосередньо впливають на сутність нормотворчих удосконалень. Зокрема, українське законодавство потребує вдосконалення в сфері зловживання монопольним (домінуючим) становищем, регулювання конкуренції, відповідальності за порушення конкуренційних норм за стандартами Європейського Союзу. Втім, кожен подальший крок на шляху законодавчих змін має враховувати поточний стан економічних процесів в Україні задля гармонійного впровадження таких змін в реальні ринкові відносини. Дана стаття висвітлює основні тенденції, які вплинули на становлення і наступний розвиток конкурентного законодавства в Україні. З метою розкриття проблематики дослідницька увага сфокусована на умовах функціонування ринкової економіки, актуальних для окремих історичних етапів розвитку, а також на інтеграційних викликах сучасності, які постали перед державою. Вдосконалення вітчизняного законодавства є ключовим інструментом розвитку інституту відповідальності за порушення в сфері конкурентних правовідносин. Стаття присвячена дослідженню сучасних тенденцій адаптації національного конкурентного законодавства з урахуванням національних інтересів країни. Проведений аналіз дозволяє сформулювати відповідні висновки щодо подальших тенденцій на шляху вдосконалення законодавчого регулювання в Україні відповідальності за різні види порушень в сфері захисту економічної конкуренції.
Актуальні проблеми законодавства у сфері фізичної культури і спорту в Україні
(Університет «КРОК», 2023) Француз-Яковець, Т.А.; Нігруца, О.О.; Француз-Яковець, Тетяна Анатоліївна
Дана наукова стаття присвячена розгляду актуальної проблеми законодавства у сфері спорту. Обґрунтовано, що сьогодні залишається проблемним визначення місця спортивного права у правовій системі України. Як наслідок – переважна більшість спортивних правовідносин залишається нерегламентованою в українському законодавстві. Аргументовано, що система норм, що регулює питання фізичної культури та спорту, тобто спортивне право – це новий напрям в українській юриспруденції, що охоплює загальні відносини, які виникають у сфері фізичної культури та спорту. Значення спорту у сучасному світі ґрунтується на визнанні безумовної важливості даної діяльності для людини, держави та суспільства загалом. З позиції гуманізму найвищою цінністю при цьому визнається сама людина, її щастя, здоров’я, свобода та достоїнство, різносторонній та гармонічний розвиток, прояв усіх її можливостей. Обґрунтовано, що у сучасний період в Україні й у всьому світі зростає роль законодавства, що регулює сферу фізичної культури та спорту. Фізичне виховання громадян в нашій країні є невід'ємною частиною здорового життя населення і предметом особливої уваги з боку держави, що зумовлює необхідність більш глибокого вивчення та розуміння внутрішньої логіки та закономірностей розвитку правових норм, сукупність яких наразі поєднується у систему спортивного права. Автором виділено та проаналізовано основні напрями розвитку законодавства у сфері спорту та окреслено головні проблемні аспекти. Виокремлено основні недоліки чинного законодавства у сфері та спорту та наведено актуальні напрями розвитку законодавства у сфері спорту в Україні, спортивного права як галузі права. У статті відзначено, що незважаючи на те, що у світі вже давно існує спортивне право як окремий напрям юриспруденції, а в Україні законодавство щодо правового регулювання суспільних відносин у сфері фізичної культури й спорту лише формується.
Порівняльно-правовий аналіз формування зовнішніх функцій в період президенства Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми
(Університет «КРОК», 2023) Корольова, В.В.; Горбаченко, О.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна; Горбаченко, Олександра Володимирівна
В межах даної наукової статті розглядаються періоди президенства у незалежній Україні: Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. Саме на їх плечі в свій час випала місія формування того самого міцного фундаменту молодої республіки на багато років вперед та прийняття доленосних рішень, зокрема процес формування зовнішніх зв’язків, встановлення дипломатичних відносини та міжнародно-правове визнання нової держави, відокремленої від великого Радянського Союзу. Сюди ж можемо віднести і Чорноморське питання та український ядерний потенціал, третій по величині у світі, котрий хвилював світовий естеблішмент чи не найбільше, у тому числі і плани України. Доцільно зазначити, що дане питання і на сьогодні є гострим. Світова демократична спільнота – ЄС та НАТО дане питання ставить пріоритетним не тільки сьогодні, а ще в часи перших двох президентів України відповідно, проте на превеликий жаль, ця пріоритетність була лише на папері, адже впевнених кроків на цьому напрямку не відбувалося, при тому що молода та незалежна Україна лише стала на шлях демократичної правотворчості та створення власної законодавчої бази, що саме по собі спрощувало процес його адаптації з європейськими нормами. 24 серпня Україною відзначається найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями, що спонукали до боротьби за незалежність. Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року відштовхувався від Декларації про суверенітет. А результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року стали найпереконливішим підтвердженням волі народу. Заслуговує не меншої уваги й прийняття Постанови «Про основні напрямки зовнішньої політики України», що стала точкою відліку чітких та розширених напрямків та цілей міжнародних відносин на законодавчому рівні.
До питання створення реєстру медіаторів в Україні: теоретико-правовий аспект
(Університет «КРОК», 2023) Доляновська, І.М.; Доляновська, Інна Миколаївна
Із прийняттям наприкінці 2022 року Закону України «Про медіацію» розпочався новий етап імплементації даного інституту в суспільне та правове життя країни. До прийняття закону, левова роль у популяризації та застосуванні даного методу альтернативного вирішення спорів належала численним громадським організаціям, які відігравали роль амбасадорів медіації як засобу протилежному судовому розгляду конфлікту (спору). Наразі чинний Закон України «Про медіацію» встановлює стандарти підготовки та навчання медіаторів, принципи медіаційної процедури та інші ключові моменти медіації. Однак крапку у врегулюванні даного питання ставити зарано, адже практична реалізація законодавчого акту вимагає подолання нових нагальних викликів, одним із яких є дискусія щодо доцільності створення єдиного державного Реєстру медіаторів. Безперечно, запровадження інституту медіації і забезпечення якості медіаційних послуг та допомоги населенню в будь-якій країні потребує належної професійної підготовки медіаторів та дотримання ними правил проведення медіації. Тому питання регулювання професії медіатора є надзвичайно важливими. Як відомо, основним принципом правового регулювання медіації є забезпечення необхідних стандартів медіації при мінімальному втручанні держави в ці відносини, надання сторонам спору найбільш повної свободи реалізації своїх прав як під час згоди на медіацію у якості альтернативи суду, так і під час вибору особи медіатора. Сама процедура медіації побудована на вільному самовизначенні і волевиявленні сторін спору, на добровільній і усвідомленій відповідальності за свої слова і вчинки і, зрештою, за результат спору. Надмірне регулювання процедур медіації може обмежити ці можливості і звести нанівець основні її переваги. Разом з тим, коли діяльність медіаторів підтримується державою з метою впорядкування правового регулювання, надання цій діяльності більш легітимного характеру та її поширення в усіх можливих сферах застосування, держава таким чином забезпечує мінімально необхідні гарантії законності цієї діяльності. Саме ініціативі створення Реєстру медіаторів як свідчення належного державного регулювання даної сфери і присвячена дана наукова стаття.
Проблеми визначення підслідності: теоретико-правовий аспект
(Університет «КРОК», 2023) Григорчук, М.В.; Мулик, К.Т.
Стаття присвячена дослідженню окремих проблем, пов'язаних із реалізацією органами досудового розслідування своїх повноважень щодо питань, визначених підслідністю відповідно до положень статті 216 КПК України. Відомо, що успішний розгляд кримінальної справи залежить від оптимально сформованих матеріалів досудової підготовки стороною обвинувачення. Вагоме значення цього процесуального інституту та відсутність єдиного підходу до розуміння поняття «підсудність» обумовлює актуальність дослідження даної проблеми та з’ясування його змісту на теоретико-практичному рівні. Своєю чергою, до уваги повинні також братися юридичні властивості справи, що співвідносяться з компетенцією суду щодо визначення самої підсудності. У статті проаналізовано порядок проведення розслідування та визначення підслідності суб’єктами досудового розслідування, визначено проблемні аспекти цієї стадії відновлення права, порушеного злочинними діями. Проаналізовано роль прокурора як особи, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, у контексті обсягу наділених повноважень щодо вирішення питання підслідності та подальшого судового розгляду. Визначена тема зумовлена наявністю проблематики, поєднаної в слідчій і судовій практиці, пов’язаній з надто широким тлумаченням і застосуванням кримінально-процесуальних норм. Компетентне вирішення питання про підслідність гарантує дотримання принципів верховенства права при розслідуванні злочинів, недопущення зволікань при передаванні кримінальних проваджень від одного органу досудового розслідування іншому. На ці дні набуває актуальності науково-практична полеміка навколо проблем, пов’язаних з визначенням підслідності з боку різних управнених органів. Автори дійшли висновку про відсутність системного підходу законодавця до розв’язання проблемних питань на етапі визначення підслідності, що впливають на формування доказової бази під час досудового і судового провадження. Здійснено аналіз судової практики, яка доводить актуальність обраної теми дослідження та подальшої наукової розвідки в обраному напрямку. Адже якість провадження судового розгляду в кримінальних справах у значній мірі залежить від результатів проведення неупередженого і повного досудового розслідування.
Нормативно-правове регулювання захисту прав дітей в Україні
(Університет «КРОК», 2023) Корнієнко, О.О.; Корнієнко, Ольга Олександрівна
Дана наукова стаття присвячена дослідженню нормативно-правового регулювання захисту прав дітей в Україні. Адже, загальновідомо, що діти – найбільш вразлива категорія населення, права та інтереси якої часто порушуються. В силу свого віку та психоемоційного стану, неповнолітні часто стають об’єктом маніпуляцій, фізичного, психологічного та сексуального насилля й економічної експлуатації. Тому вони потребують постійного догляду та захисту з боку держави. А особливо ці проблеми загострюються під час воєнних конфліктів. Метою статті є комплексний аналіз нормативно-правового забезпечення захисту прав дітей в Україні в умовах війни. Для кращого розуміння теми, було проаналізовано міжнародні документи щодо захисту прав дітей, які в своїй більшості були імплементовані в національне законодавство. Та досліджено безпосередньо національне законодавство в галузі захисту прав неповнолітніх. Надто гостро постало питання захисту та забезпечення прав дітей внаслідок повномасштабного вторгнення в Україну російської федерації 24 лютого 2022 року. Багато з них зазнали жорстокого поводження, сексуального насилля, катувань й перенесли сильний психологічний стрес тощо. Навіть у таких складних умовах уряд і Верховна Рада України, Президент країни всебічно і стрімко реагують на виклики сьогодення, намагаються по максимуму забезпечити дотримання правових норм, захистити дітей України від несприятливих життєвих обставин. Так, було прийнято Постанову КМУ «Про утворення Координаційного штабу з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану» для узгодження діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування у справі захисту прав дитини в умовах воєнного стану. Створено ресурс допомоги дітям під час війни – «Дитина не сама», для допомоги неповнолітнім, які потрапили в складні життєві обставини. Внесено зміни до чинного законодавства з урахуванням потреб часу тощо.
Притягнення публічних суб'єктів до деліктної відповідальності без врахування вини: поняття та загальнотеоретична характеристика
(Університет «КРОК», 2023) Француз-Яковець, Т.А.; Гавриленко, О.О.; Француз-Яковець, Тетяна Анатоліївна
У даній науковій статті приділено увагу такій особливості деліктної відповідальності публічних суб’єктів як можливість її настання без врахування вини. Здійснено короткий огляд історії становлення та розвитку інституту деліктної відповідальності без врахування вини. Зроблено спробу проаналізувати основні наукові погляди щодо питання можливості настання деліктної відповідальності незалежно від вини загалом і настання такого виду відповідальності для публічних суб’єктів, зокрема. В цивільному законодавстві України чітко визначено, що держава, Автономна Республіка Крим та органи місцевого самоврядування відшкодовують шкоду, завдану відповідними органами влади або їх посадовими та (або) службовими особами незалежно від вини таких органів або осіб (ст. 1173-1175 ЦК України). Незважаючи на однозначність національного законодавця у питанні можливості притягнення публічних суб’єктів до деліктної відповідальності без врахування вини, серед науковців-цивілістів щодо даного питання досі ведуться дискусії. Так, на сьогоднішній день у науковому колі сформувалася як група науковців, які є прихильниками ідеї можливості притягнення осіб до деліктної відповідальності без врахування вини та, зокрема, притягнення публічних суб’єктів до такого виду відповідальності, так і група науковців, які виступають проти ідеї притягнення будь-яких суб’єктів до деліктної відповідальності, якщо безпосередньої вини таких суб’єктів у заподіянні шкоди немає. Одним із аргументів прихильників такої ідеї є те, що першочергова мета притягнення суб’єктів, зокрема і публічних суб’єктів до деліктної відповідальності полягає в тому, щоб швидше відновити порушені права потерпілої особи та відшкодувати завдану їй шкоду. Натомість одним із аргументів противників ідеї можливості настання деліктної відповідальності без врахування вини, в тому числі і для публічних суб’єктів, є теза, що притягнення суб’єктів до безвинної відповідальності суперечить принципу справедливості. Аргументи як прихильників, так і противників ідеї настання деліктної відповідальності без врахування вини, зокрема і для публічних суб’єктів, заслуговують на більш детальний науковий аналіз.
Інститут англійської мови в Україні: історико - правовий вимір
(Університет «КРОК», 2023) Француз-Яковець, Т.А.; Павлусенко, О.В.; Француз-Яковець, Тетяна Анатоліївна; Павлусенко, Олена Василівна
Ні для кого не секрет, що сучасний світ змінюється з шаленою швидкістю. Зникають видимі та невидимі кордони, як наслідок новітніх систем комунікацій та процесу глобалізації. Сьогодні вже нікого не здивуєш міжконтинентальним спілкуванням. Завдяки сучасним технологіям світ стає доступнішим. Але, такий технологічний прогрес, вимагає від кожного з нас зустрічних трансформацій та систематичного самовдосконалення. Це створює необхідність долучення до світової культури. Більшість такі перспективи лякають, але декого спонукає до розвитку. У час, коли Інтернет є  майже у кожній точці світу, ми можемо спілкуватися з ким хочемо, якщо обидва співрозмовники володіють однією мовою. Має сенс вивчати іноземні мови. Стимулює нас до цього процесу можливість вільного спілкування та підтримка відносин з людьми інших країн. Доречно зазначити, що ніколи не знаєш, які знання можуть знадобитися завтра. Знання іноземної мови, а ще краще декількох, завжди стануть у пригоді, особливо в бізнесі, кар’єрі, особистому житті тощо. Носієм культури та її передавачем є саме мова. Варто звернути увагу на той факт, що наразі декілька мов у світі змагаються за статус мови майбутнього. Більш ніж півтора мільярди людей говорять китайською, сотні мільйонів французькою, іспанською, португальською та іншими мовами. Але саме англійська займає пальму першості як мова міжнародного спілкування, є своєрідною візою в світ без кордонів. Дана стаття актуалізує питання правового статусу інституту англійської мови в Україні. У статті досліджено процес формування та розвиток даного інституту в Україні від початку зародження до сьогодення. Такі знання мають стати міцною основою для формування в суспільстві усвідомлення значення англійської мови як важливого чинника на шляху збереження, стабілізації та майбутньої вiдбудови держави. Здiйснено порiвняльний аналiз з аналогiчними нормами основних законiв інших країн світу.
The predicate of "moral law" in the doctrine of humanrights
(Університет «КРОК», 2023) Horielova, V.Yu; Горєлова, В.Ю.; Горєлова, Вероніка Юріївна
У статті роз’яснюється сенс застосування конструкції «предикат морального закону» та обґрунтовується влучність її використання в контексті доктрини прав людини. Досліджено, що у сучасному розвинутому правовому суспільстві на сьогодні взагалі відсутні раціональні шляхи до згоди відносно того, що є моральним. Окрім того, таких шляхів не передбачено з огляду на те, що не існує єдиної концепції встановлення чіткої ієрархії моральних вимог у законі, а сучасні тенденції трансформації моралі в суспільстві породжують нові теоретичні конструкції. Аналіз сучасних національних і іноземних джерел дає можливість стверджувати що новітнє розуміння моралі швидкими темпами починає «прогинатися» під можливостями та зручностями новітніх технологій. З одного боку, позитивним на сьогодні є тенденція до розширення прав людини, а з іншого - викривлення моральних ідей і цінностей які були вироблені протягом існування всього людства. Предикатом закону, можна вважати узагальнену абстрактну чи конкретно-визначену ситуацію, що схематично означена в правовій нормі і відображає осмислення дійсності, окреслює об’єктивні явища та визначає логічні правові відносини. Зрозуміло, що такою «серцевиною» в законі можливі лише моральні постулати. Аналіз рішень Європейського суду з прав людини дає можливість стверджувати, що майже у всіх справах Суд керується предикатом морального закону, який прямо випливає з положень Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Основними моральними предикатам тут виступає низка заборон: заборона вбивства, завдання болю та страждань; заборона рабства, примусової праціта обмеження свобод невинуватої особи; заборона залишати особу в скрутному становищі та небезпеці (що включає медичну допомогу, юридичну, соціальну тощо); заборона втручання до особистого життя особи (приватного, сімейного, житла, кореспонденції тощо); заборона переслідувань за думки, погляди, переконання, вподобання та релігії; заборона дискримінації ; заборона зловживання правами. Предикат морального закону зводиться до наступного: мета будь-якого закону - забезпечення справедливості, яка знаходиться в лоні моралі; закон не може ігнорувати мораль, аморальні положення закону не можуть вважатися дійсними; неузгодженості та протиріччя в праві повинні вирішуватися за рахунок моралі.