Правничий вісник Університету "КРОК". 2019. № 34

Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2333

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 21

«Soft-law» in providing of fair competition
(Університет «КРОК», 2019) Lukianets, V.S.; Лук'янець-Шахова, Валентина Станіславівна
The goal of the current article is to delineate national judicial responses to Com-mission-issued competition soft law within two EU jurisdictions – the UK and the Netherlands. A comparative methodology is adopted and, in terms of theory, several hypotheses of possible judicial attitudes to soft law are established. In broad terms, it is ventured that courts can either recognize (agreement, disagreement, persuasion) or refuse to recognize (neglect, rejection) supranational soft law in their judicial discourse. While acknowledging that judicial refusal for recognition is a natural judicial response to legally non-binding instruments, the paper argues that competition soft law could and should become recognized by national courts of law because that would contribute positively to the enforcement system’s goals of consistency and the concomitant legal certainty and uniform application. The empirical picture that transpires, however, reveals a varied recognition landscape that could well pose challenges for consistent enforcement. The EU competition enforce-ment regime underwent quite some changes in both its substantive and procedural workings when Regulation 1/2003 – the ‘Modernization’ Regulation – entered into force on May 1st 2004. The procedural decentralization and the change in the logic of substantive enforcement the Regula-tion introduced created challenges for the new system, especially in light of the general principle of legal certainty. Mindful of possible (and plausible) enforcement inconsistencies, the European Commission maintained that certainty is going to be well served by the already existing and well-developed competition case law of the CJEU, the Commission’s own decisional practice, and, last but not least, its soft law guidance in the forms of guidelines, notices, communications, etc. It is these latter instruments and their value for steering judicial discourse in EU Member States that the current paper is interested in
The ethics and morality of a private detective in the field of the legal requirements of the modern universe
(Університет «КРОК», 2019) Horielova, V.; Горєлова, Вероніка Юріївна
The article is devoted to the analysis of peremptory provisions of ethical behavior and moral charters of private detectives from different countries of the world. A number of moral prescriptions that are characteristic of the institution of private detective activity and their char-acteristic features are analyzed. The article also explores the phenomenon of “increased level” of moral qualities of a private detective. It is noted that almost all the ethical codes of private detectives of the world actually emphasize the need for moral and ethical improvement of the profession of a private detective; collected and arranged the basic requirements that are set be-fore the detectives of modern times. It has been revealed that in almost all international codes of ethics of private detectives, one of the main moral postulates is the rejection of “one’s personal” in favor of a “common public” interest, which is seen by society as quite understandable and ac-cepted, because the activities of a private detective in one way or another affect the rights and the legitimate interests of the person, and the fulfi llment of the legitimate orders of the client requires an increased sense of duty for their decisions and actions that must comply with the principles and standards of morality, protection of the authority of private detective work in general. The article focuses on the category of “good faith” of a private detective, which is very important for any commercial organizations, because private detective activity is the same commercial struc-ture (company), whose work is aimed at making a profi t. It has been revealed that in the modern economically developed world, when considering conducting any business and making profi t, the emphasis is on moral and ethical levers, and especially attention is paid to monitoring the moral level of their subordinates who provide services to customers, because it depends on the moral issue image of any company, and hence its future. It is proved that private detective activity should also be based on moral and ethical grounds, because the fulfi llment of legitimate customer orders requires an increased sense of duty for their decisions and actions that must comply with moral principles and standards, protecting the authority of private detective activity in general; it is mo-rality that should act as such a regulator, with the help of which a private detective, as a person, should navigate the world of social values, constantly improving personal qualities, which is only possible if the private detective himself realizes his duty to society and the imperative of morality becomes for him, not a compulsory duty, but a matter of honor.
Аналіз результатів дослідження психологічних умов розвитку корпоративної культури приватного закладу вищої освіти
(Університет «КРОК», 2019) Наконечна, Н.В.; Наконечна, Наталія Василівна
В процесі соціально-економічних реформ в Україні корпоративна культура поступово впроваджується в наше життя. Корпоративна культура багатогранна, відносно нова для нашого суспільства й недостатньо досліджена наукою. Особливого значення корпоративна культура набуває при створенні гармонійної моделі взаємодії учасників навчально-виховного процесу, адже у громадській і педагогічній свідомості до недавнього часу існувало переконання в тому, що культура освітньої установи являє собою комплекс історично сформованих норм і правил, які функціонують в середині закладів вищої освіти. Доцільно зазначити , що за останні 20 років приватні заклади вищої освіти, конкуруючи з державними освітніми установами, накопичили позитивний світовий та вітчизняний досвід підготовки фахівців, спроможних реалізовувати набуті знання та кваліфікацію в умовах глобального інформаційного суспільства та ринкової економіки. Корпоративна культура таких закладів освіти, що сформувалась за ці роки, теж відзначається своєрідністю, функціонуючи в умовах конкурентності та вимог сучасного ринку праці, що формує принципово новий тип відносин між суб’єктами освітньої діяльності як в самій корпорації, так і за її межами, що відзначається своєрідним поєднанням приватно-власницьких інтересів та традиційних педагогічних цінностей. Разом з тим нові умови функціонування закладів вищої освіти, зокрема інтенсифікація процесу входження в європейський освітній простір, зумовлюють потребу здійснення змін в організації і змісті навчально-виховного процесу, що без відповідного коригування корпоративної культури може призвести до так званого культурного розриву, наслідком якого може бути втрата досягнутих навчальним закладом цінностей та завоювань. У статті досліджена корпоративна культура закладів освіти. Визначено природу та механізм дії психологічних умов функціонування корпоративної культури закладів вищої освіти. Здійснено аналіз частотного розподілення результатів у блоці «Робота». Проаналізовано частотне розподілення результатів у блоці «Комунікація». Проаналізовано частотне розподілення результатів у блоці «Управління». Проаналізовано частотне розподілення результатів у блоці «Мотивація і мораль».
Гармонізація законодавства України та Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності
(Університет «КРОК», 2019) Киричук, А.С.; Шевчук, Т.М.
Гармонізація законодавства України з правом Європейського союзу є однією з важливих умов поглиблення співпраці нашої країни з європейськими інтеграційними об’єднаннями та їх державами-членами. Вона створює необхідні передумови для переходу до наступних стадій інтеграції, включаючи членство України в Євросоюзі. Укладання Україною УПС з ЄС, а також ухвалення інших документів, які визначали правові засади співпраці між Євросоюзом та Україною, створило належні передумови для гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу. Крім того, гармонізація українського законодавства з правом Євросоюзу закладає правові засади для появи правового середовища, наближеного до вже існуючого в країнах-членах Союзу, і тим самим допомагає залучити бізнесменів з країн-членів європейських інтеграційних об‘єднань до більш активної діяльності в Україні. Така присутність повинна сприяти економічному розвитку країни, а також залученню іноземних інвестицій в українську економіку. Важливо враховувати, що глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності практично вже сформувалася. Україна повинна адаптуватися до неї, щоб найближчим часом не стати відмежованою від світових тенденцій економічного й технологічного розвитку. Тому гармонізація національного законодавства в сфері інтелектуальної власності з європейським – це наше зобов’язання і перед міжнародними партнерами також. На жаль, нині в Україні щодо захисту інтелектуальної власності існує ціла низка глибоких проблем, серед яких: нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності, недорозвиненість елементів, що забезпечують комерціалізацію і захист запатентованих досягнень, використання неліцензійного програмного забезпечення, фальсифікованих і контрафактних товарів, високий рівень інтернет-піратства, неефективна та непрозора система збору роялті тощо. Статтю присвячено аналізу процесу оновлення нормативної бази України в контексті підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Зроблено акцент на характеристиці змісту Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності та проекту Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на період до 2020 року, як прояву гармонізації правових норм між Україною та ЄС.
Генезис глобальної системи антикорупційної боротьби
(Університет «КРОК», 2019) Француз, А.Й.; Лященко, М.М.; Француз, Анатолій Йосипович
Корупція без постійної протидії їй має властивість розширюватися. Ось чому все більш природним для будь-якої держави стає здійснення постійної антикорупційної політики. Лише ця стратегія видається єдино ефективною в нинішніх умовах. При цьому вона не протиставляється застосуванню правового державного примусу до корупціонерів. Навпаки, цей примус стає більш ефективним, оскільки вбудовується в загальну систему антикорупційного стримування. Антикорупційна політика – це комплекс правових, економічних, освітніх, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на створення системи запобігання та протидії корупції і усунення причин її виникнення. Метою антикорупційної політики є зниження рівня корупції та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства від її негативних наслідків. Корупція є, мабуть, найбільшою політичною та економічною проблемою людства у XXI столітті. Це явище лежить в основі або близько до таких ганебних суспільних проявів, як бідність, політична нестабільність, організована злочинність, міжнародний тероризм, громадянське невдоволення, економічний спад і ряду інших, погіршуючи якість життя мільярдів людей на земній кулі. З огляду на обраний Україною шлях до інтеграції у світову спільноту та міжнародне бізнес-середовище, зусилля, що здійснюються для демократизації суспільного життя – запровадження світових антикорупційних стандартів в правове поле держави, стає дедалі більш актуальним. В статті досліджені джерела корупції як негативного глобального суспільного явища, розглянута трансформація антикорупційних ініціатив, проаналізований поетапний процес формування системи міжнародних методів антикорупційної боротьби з 60-х років минулого століття до сьогоднішнього дня, описані основні міжнародні правові акти та громадські ініціативи щодо запобігання корупційним проявам в державних інституціях і міжнародному бізнесі, які приймались на кожному етапі.
Механізм формування доходів державного бюджету України: правовий аспект
(Університет «КРОК», 2019) Дишлева, І.О.
У статі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення актуальної наукової проблеми механізму формування доходів Державного бюджету України. Зокрема, досліджено фундаментальні положення світової думки і наукові напрацювання зарубіжних та вітчизняних науковців із проблем функціонування Державного бюджету та особливостей формування його доходів. Доходам державного бюджету як складовій фінансового забезпечення повноважень органів державної влади відведена провідна роль у наданні населенню суспільних послуг та в економічному й соціальному розвитку держави в цілому. Результати вивчення праць вітчизняних та зарубіжних науковців дають підстави констатувати значний інтерес до проблеми сутності та організації формування доходів державного бюджету. Ми поділяємо точку зору тих науковців, які пропонують розгляд дефініції «доходи державного бюджету» базувати на розподільчих і перерозподільчих процесах та пов’язати із дослідженням сутності бюджету. Зважаючи на вищевикладене, заслуговують на увагу наукові підходи до трактування зазначеного поняття за економічною сутністю, змістом, формою. Формування доходів державного бюджету охоплює планування показників доходів на першій та другій стадії бюджетного процесу та їх виконання і звітування про виконання на третій та четвертій стадії бюджетного процесу на державному рівні. Результативність зазначеного процесу великою мірою залежить від координації роботи численних суб’єктів, які беруть у ньому участь. Механізмом формування доходів бюджету як складової бюджетного механізму держави доцільно вважати сукупність фінансових методів, форм, інструментів і важелів, за допомогою яких забезпечується мобілізація доходів централізованого фонду грошових ресурсів держави внаслідок здійснення розподільчих і перерозподільних процесів відповідно до основних положень бюджетної стратегії і тактики розвитку держави. Механізм мобілізації доходів бюджету на практиці реалізується шляхом проведення бюджетних процедур на усіх стадіях бюджетного процесу. У його складі виділено податковий і неподатковий механізм мобілізації доходів бюджету, які здатні забезпечити закріплені та власні надходження бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, а відтак – забезпечити виконання повноважень органами державної влади.
Особливості смисложиттєвих орієнтацій студентів закладів вищої освіти
(Університет «КРОК», 2019) Васильченко, О.М.; Льошенко, О.А.; Чмір, О.В.; Васильченко, Ольга Миколаївна
У статті аналізуються результати емпіричного дослідження смислжиттєвих орієнтацій студентів закладів вищої освіти. Зміни в українському суспільстві призвели до трансформації суспільних ідеалів та індивідуальних цінностей. Відсутність загальновизнаної ідеології та розмитість соціальних приписів про культурно схвалювану поведінку зумовлюють вибір особистістю моделей поведінки відповідно до її смисложиттєвих орієнтацій. Зміни в українському суспільстві призвели до трансформації суспільних ідеалів та індивідуальних цінностей. Переоцінка цінностей, їх криза найбільше впливає на формування світогляду молоді. Саме ці процеси зумовлюють необхідність дослідження смисложиттєвих орієнтацій молоді. Показано, що провідними цінностями студентства є матеріальне положення та активні соціальні контакти, власний престиж та креативність. Успіх та результативність життя пов’язані у свідомості студентів, насамперед, з стабільним матеріальним становищем, інтернальним локус контролем, активним суспільним життям та збереженням індивідуальності. Виявлено наступні взаємозв’язки між показниками смисложиттєвих орієнтацій студентів: тісний зворотній зв’язок між внутрішнім конфліктом та цілями у житті; тісний прямий зв’язок між матеріальним положенням та цілями у житті; тісний прямий зв’язок між матеріальним положенням та результативністю життя; тісний прямий зв’язок між матеріальним положенням та показником локус контролю – життя студентів; тісний прямий зв’язок між збереженням власної індивідуальності та показником локус контролю – Я студентів; прямий зв’язок між збереженням власної індивідуальності та загальним показником свідомості життя; тісний зворотній зв’язок між суспільним життям та процесом життя студентів; тісний прямий зв’язок між спрямованістю на спілкування та процесом життя; зворотній зв’язок між негативним афектом та загальним показником свідомості життя у студентів. Стаття виконана самостійно магістром під керівництвом доктора наук.
Перфекціонізм як проблема психології особистості
(Університет «КРОК», 2019) Карпенко, О.В.
Прагнення людини до досконалості в усьому психологи називають перфекціонізмом, що у перекладі з латини означає „довершеність”В принципі, перфекціонізм, в розумних межах, – прекрасна риса, а перфекціоністи – наполегливі й організовані люди. На них завжди можна покластися. Вони надійні, і якщо кажуть, що виконають завдання з максимальною якістю, то так воно й буде. Але як живеться самим перфекціоністам і тим, хто з ними поруч? Перфекціонізм шириться світом і з кожним роком молодшає. Перфекціонізм побудований на болісному парадоксі: прийняття помилок є необхідною частиною дорослішання та навчання. Він також пов’язаний із цілим списком психічних відхилень: депресією та тривожністю (навіть у дітей), завданням шкоди собі, соціальною та агорафобією, обсесивно-компульсивним розладом, анорексією, булімією та іншими розладами харчування, посттравматичним стресовим розладом. Більшість перфекціоністів так само вимогливі і до оточуючих, тож роблять заручниками свого перфекціонізму не лише себе, а й своїх близьких. Вони постійно шукають недоліки і намагаються виправити помилки всіх навколо себе. Особливо від батьків-перфекціоністів страждають діти. Взагалі, хоча, на думку фахівців, схильність до перфекціонзму може бути вродженою, найчастіше перфекціоністами роблять дітей занадто вимогливі батьки. Дитина старається робити все бездоганно, аби їм догодити, боїться, що її розлюблять, якщо вона не буде ідеальною, якщо у неї щось не вийде. Але ж дитині, та й людині будь-якого віку, потрібно надусе, щоби її любили не за якісь чесноти, успіхи і досягнення, а просто так, тому, що вона є вона. У даній статті автором розглядається явище перфекціонізму, структура та типи перфекціонізму, його вектори та, причини виникнення даного психічного явища.
Поняття соціальної компетентності сімейного лікаря як різновиду його професійної компетентності
(Університет «КРОК», 2019) Лимар, Л.В.
У статті досліджено поняття соціальної компетентності сімейного лікаря в контексті компетентнісного розвитку фахівця. Показано, що незважаючи на значну кількість вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених вивченню соціальної компетентності різних професій, поняття соціальної компетентності сімейних лікарів досліджено недостатньо. Описано історичний розвиток поняття «професійна компетентність лікаря» та «соціальна компетентність лікаря». Визначено, що в зарубіжній літературі поняття «соціальної компетентності» часто ототожнюється з поняттям «соціальний інтелект», дослідження якого відсутні в українській психологічній літературі. Проаналізовані структури професійної та соціальної компетентностей та визначено поняття соціальної компетентності сімейного лікаря як сукупність знань, вмінь та навичок останнього, які забезпечують його ефективну професійну взаємодію у медичному оточенні, як з пацієнтами, так і іншими учасниками процесу лікування. Компетентнісноорієнтоване навчання є базовим напрямком розвитку вищої освіти в Україні, зокрема компетентнісне навчання лікарів, ефективність діяльності яких обумовлена рівнем сформованості у них професійної компетентності. Проведений аналіз та адаптація визначених структур соціальної компетентності різних фахівців дозволив виокремити наступні компоненти соціальної компетентності сімейного лікаря: культурну, етично-правову та індивідуальну. Автором виділено три базові компоненти соціальної компетентності сімейного лікаря: власне професійну, організаційну та соціальну. Показано, що корекція культурної та етичної-правової компетентності має здійснюватися при навчанні лікарів та їх безперервному професійному розвитку, а індивідуальної компетентності – при вихованні майбутніх медиків та шляхом проведення корекційної психологічної роботи з сімейними лікарями (тренінги, семінари з практичними вправами по взаємодії, тощо). Автор вважаємо перспективним визначення структури соціальної компетентності сімейних лікарів та їх емпіричне дослідження, як у працюючих спеціалістів, так і у майбутніх медиків, з метою покращення якості медичної взаємодії.
Правова регламентація трудової діяльності малолітніх та неповнолітніх в часи Гетьманату
(Університет «КРОК», 2019) Корнієнко, О.О.; Корнієнко, Ольга Олександрівна
На сьогоднішній день актуальним залишається питання правової регламентації трудової політики держави щодо різних верст населення, зокрема дітей та підлітків. Проіснувавши майже тридцять років, українська держава, при регулюванні трудових відносин досі використовує трудове законодавство радянського союзу з доповненнями та правками. Вже довгий час ведуться дискусії щодо розробки та прийняття власного трудового кодексу, який би ґрунтувався на європейських цінностях та враховував сучасні тенденції в трудовій діяльності. Але не дивлячись на те, що умови праці, види та методи діяльності зазнають постійної еволюції, доречно було б познайомитися із особистим історичним досвідом. Цікавим, на наш погляд, дослідити законодавчі ініціативи в цій сфері в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. чи хоча б приділити одному із державних утворень цього періоду, як найбільш наближеному до сьогодення. Автор у своїй статті зосередився на Українській Державі часів Павла Скоропадського, як одній із перших, що дійсно приділяла увагу соціальній та трудовій політиці і для реалізації якої навіть створила окреме міністерство. У статті досліджено юридичну складову зазначеного періоду щодо правової регламентації трудової зайнятості малолітніх та неповнолітніх осіб. Автор проаналізував Положення про охорону праці малолітніх та підлітків, яке присвячене детальній регламентації трудової діяльності осіб, які не досягли вісімнадцяти років. У ньому з’ясовано порядок прийняття на роботу у залежності від віку дитини, деталізовано умови праці, нормування праці у залежності від віку, визначено перелік робіт на які малолітні та неповнолітні не можуть бути допущені у жодному разі, порядок проходження медичного огляду та перелік установ і лікарень що можуть такий огляд здійснювати тощо. В процесі дослідження даного періоду, автор робить порівняння із сучасністю і доходить до висновку, що деякі моменти в правовому регулюванні трудової діяльності є однаковими або дуже подібними.
Проблеми виборчого законодавства України
(Університет «КРОК», 2019) Костюк, Н.П.
Виборча система України, як система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів, включає вибори до органів державної влади, тобто до Верховної Ради України, вибори Президента України та органів місцевого самоврядування. Одна з ключових ознак демократичного ладу – регулярні, прозорі, змагальні вибори, з допомогою яких громадяни-виборці формують органи, що приймають найважливіші політичні рішення в державі, виконують завдання і функції держави. Після Революції Гідності з усією гостротою постала необхідність проведення суспільних реформ задля збереження України як незалежної держави та її розвитку. На сьогодні ми спостерігаємо хай і повільний, але прогрес реформування у багатьох сферах. Проте політична система не змінюється, хоча запит суспільства на її зміну величезний. А без реформування ключового механізму формування найвищих органів політичної влади – виборів – навіть уже помітні скромні досягнення в інших сферах залишаються вкрай уразливими. Головною загрозою функціонування виборчої системи є існування умов для: впливу на результати виборів з боку окремих посадовців, політичних сил і фінансово-промислових груп; впливу на результати виборів з-за кордону; фальсифікацій та спотворення результату волевиявлення громадян на післявиборчому етапі політичного процесу, та, як наслідок, недостатньої легітимації державної влади. Розбудова української демократії все ще триває і має певні успіхи. Українські вибори визнаються як всередині країни, так, завдяки роботі міжнародних спостерігачів, і на міжнародному рівні. Проте регулярні порушення виборчого процесу свідчать про необхідність його вдосконалення. В даній статті досліджуються проблемні питання виборчого процесу в Україні, проблеми формування системи виборчого законодавства України, на підставі якого відбувається виборчий процес по виборам Президента України, розробка пропозиції щодо його вдосконалення.
Психологічні особливості вибору партнера сучасною молоддю
(Університет «КРОК», 2019) Кушніренко, К.О.
Мета статті полягає у здійсненні теоретичного аналізу та проведенні емпіричного дослідження щодо проблеми вибору партнера сучасною молоддю. Для вирішення поставленої мети були використані наступні методи: аналіз наукової психологічної літератури, порівняння, узагальнення, систематизація отриманої інформації та її інтерпретація, спостереження, опитування, анкетування. Представлені основні проблеми сучасного стану інституту сім’ї в України. Розглянуті основні компоненти психологічної сумісності партнерів. У емпіричному дослідженні досліджувану вибірку складали 2 групи студентів першого та третього курсів навчання Київського національного торговельноекономічного університету, факультету економіки, менеджменту та психології. Загальна кількість досліджуваних складала 40 осіб, з них 13 хлопців та 27 дівчат. Дослідження проходило у 3 етапи. На першому етапі необхідно було виокремити по 10 характеристик для ідеального хлопця/дівчини. На другому етапі, через тиждень, знову було проведено опитування серед тих самих студентів, але необхідно було виокремити по 10 характеристик для ідеального/ї майбутнього/ї чоловіка/дружини. Дані характеристики необхідно рангувати за порядком важливості (1 – найголовніша характеристика; 10 – мінімально важлива характеристика). На третьому етапі, нами був здійснений аналіз отриманих даних, підрахований відсоток спільних характеристик для дівчат та хлопців окремо. В тому числі, сформований загальний перелік характеристик популярного партнера у молоді, та у сімейному житті. Даний перелік формувався з урахуванням важливості та повторюваності тієї чи іншої ознаки. Для дівчат ідеальний чоловік описаний наступними характеристиками: почуття гумору, цілеспрямований, приємна зовнішність, розумний, вірний, мужній, добрий, турботливий, комунікабельний, хазяйновитий. В цей же час хлопці описують ідеальну дружину наступними ознаками: господарська, мотивуюча, з почуттям гумору, вірна, мудра, цікава, уважна, любляча, добра, красива.
Психологічні чинники дезадаптації дітей молодшого шкільного віку
(Університет «КРОК», 2019) Ніколаєв, Л.О.; Маркелова, А.В.
Питання дезадаптації дітей особливо гостро постають саме у молодшому шкільному віці. У статті автори висвітлюють основні причини дезадаптації молодших школярів шляхом аналізу теоретичних праць та практичної діяльності педагогів і психологів сучасності. Дезадаптація трактується у вигляді процесу, прояву, стану, результату. Соціально-психологічна дезадаптація є комплексом психологічних ознак особистості типу рис характеру, неадекватного прояву самооцінки, фобій, девіантної поведінки тощо, що ускладнюють соціальну адаптацію. Провокується індивідуальними статевими та психологічними особливостями обумовлення їх певної нестандартності, складної виховуваності, що потребує індивідуальних підходів та за потребою спеціальних психолого-соціальних та психолого-педагогічних корекційних програм. Проблемам цієї групи притаманний психологічний характер, помітні порушення ціннісно-нормативної сфери не відмічаються. Ініціація дезадаптації буває за участю різних чинників, що можуть бути об’єднані в дві основні групи: зовнішня (соціальні, або об’єктивні чинники), та індивідна (особистісні, або суб’єктивні чинники). Зовнішня група чинників включає організацію мікросоціальної взаємодії у вигляді конфліктних ситуацій сімейної або виробничої сфери, труднощі у побудові неформального спілкування, які призводять до несприятливого результату адаптації. До індивідних чинників, що обумовлюють дезадаптацію, відносять генотипно зумовлені особливості людини – фізичну конституцію, тип нервової системи, темперамент, біологічні потреби, афективність, природні задатки, а також прижиттєво набуті особливості – знання, уміння, навички. Дезадаптація молодших школярів детермінується загостренням соціально-економічних, психолого-педагогічних і біологічних чинників. Детермінанти, що обумовлюють розвиток дезадаптації у молодших школярів, постійно змінюються, ускладнюються, доповнюються новими, інтегруючи складну соціальну ситуацію в суспільстві. Дискомфорту додає специфічність навчальної діяльності, яку освоює молодший школяр. Автори визначають дезадаптацію як «процес» – зниження адаптаційних можливостей людини в умовах середовища або в певних умовах; як «прояв» – зовнішня характеристика неблагополучного стану людини у вигляді її нетипової поведінки, відношення та результативної діяльності в даних умовах середовища; як «результат» – порівняльна оцінка якісно нового стану та прояву, яке не відповідає умовам середовища, нетипове для людини, що виходить з її попередньої поведінки, відношення до діяльності, навчання, оточуючих.
Пілотне дослідження вивчення рівня спроможності служб управління персоналом державних органів
(Університет «КРОК», 2019) Алюшина, Н.О.; Кудринська, Г.В.
В рамках реформування державної служби питання визначення якості та ефективності функціонування служб управління персоналом державних органів залишається одним із ключових. Наразі відсутня методика, що дає змогу здійснити оцінку діяльності служб управління персоналом державних органів України. Авторами здійснено аналіз наукових напрацювань, нормативно-правової бази та інших аналітичних матеріалів, на основі яких розроблено матеріали для визначення рівня спроможності служб управління персоналом державних органів. Метою статті є висвітлення результатів пілотного дослідження вивчення рівня спроможності служб управління персоналом державних органів, які здійснюють підготовку та реалізацію ключових національних реформ. В статті узагальнено інформацію щодо розрахунку складових коефіцієнтів спроможності, які розкривають ефективність діяльності служби управління персоналом державного органу: коефіцієнту стану реалізації основних завдань і функцій; коефіцієнту стану реалізації завдань і функцій, пов’язаних із взаємодією; коефіцієнту стану реалізації завдань і функцій за ініціативою служби управління персоналом; коефіцієнту забезпеченості людськими ресурсами; коефіцієнту адаптації; коефіцієнту сталості; коефіцієнту підвищення професійної компетентності. За результатами отриманих даних у досліджуваних державних органів визначено позитивний рівень спроможності служб управління персоналом. Проте в окремих показниках рівень оцінки компонентів коефіцієнту спроможності коливається від незадовільного до позитивного рівнів, що відображає проблемні місця функціонування служб управління персоналом. Службам управління персоналом державних органів надано відповідні рекомендації щодо підвищення рівня спроможності. Отримані результати дають змогу визначити напрями роботи, які вимагають розвитку відповідних психологічних компетентностей працівників служб управління персоналом для завершення їх реформування та виконання у повному обсязі функцій, які передбачають безпосередню взаємодію з персоналом щодо адаптації, розвитку корпоративної культури, нематеріального заохочення та створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі.
Ризики, які виникають в ході використання соціальних мереж в інтернеті: психологічний аспект
(Університет «КРОК», 2019) Артемов, В.Ю.; Руснак, О.В.; Жалубак, В.М.; Артемов, Володимир Юрійович
Стаття присвячена проблемі виявлення потенційних психологічних ризиків, які пов’язані із захопленням у суспільстві соціальними мережами і визначенню кола осіб, які найбільш уразливі до їх негативного впливу. У результаті аналізу останніх публікацій з проблеми безпечного використання мережі Інтернет розглядалися зроблено висновок, що ця проблема все ще недостатньо досліджена. Комунікація у соціальних мережах дозволяє вирішувати безліч проблем професійної та соціальної взаємодії, але в той же час, несе в собі й чисельні загрози психологічній безпеці особистості. Тому поряд з позитивними результатами використання соціальних мереж – зручність комунікації, швидкість, оперативний доступ до інформації, мобільність, – існують ризики, які в окремих випадках несуть загрози психологічному, психічному, соціальному і матеріальному благополуччю сучасної молоді. Звернуто увагу на той факт, що негативні ефекти від захоплення підлітками та молоддю соціальними мережами, варіюються від досить легких станів психологічного дискомфорту до важких психічних розладів. Зроблено спробу основні характеристики соцмереж і пов’язані з цим потенційні ризики розділити на низку категорій. Показано, що основні характеристики соціальних мереж і пов’язані з цим потенційні ризики можна розділити на низку категорій, зокрема спільноти розважального характеру, кібер-буллінгу, Інтернет-мобінгу, тролінгу, хакерінгу, хікікоморі, псевдо релігійні та навіть кібертерористичні спільноти. Зроблено висновки, що проблему безпеки у соціальних мережах не можна сприймати лише як проблему захисту персональних даних. Доведено, що забезпечення психологічної безпеки особистості в Інтернеті загалом,а у соціальних мережах зокрема – це комплексна проблема і на даному етапі її вирішення з’являється необхідність інтеграції зусиль всіх владних органів, освітніх, медичних та соціальних установ і, в першу чергу, психологів.
Розвиток юридичної риторики в середні віки та епоху ренесансу
(Університет «КРОК», 2019) Олійник, О.Б.
Торкаючись ролі або функцій риторики в житті і діяльності юристів, слід зробити застереження, що їх неможливо повністю виділити і описати. Знання риторики, володіння красномовством розширює світогляд, формує методологічну культуру мислення і практичної дії юриста, розвиває почуття впевненості в собі, психологічну стійкість, властивості комунікативності, вміння зрозуміти співрозмовника, знайти з ним точки дотику, розкрити сутність описуваних процесів і явищ, точно їх інтерпретувати, доступно, ясно, чітко, емоційно пояснити слухачам. Найбільш повно і всебічно роль красномовства і, звичайно, риторики проявляється в судових засіданнях. Це обумовлено багатьма факторами і насамперед метою мовлення на суді представників будь-якої зі сторін, що беруть участь в судовому засіданні: державного обвинувачення, захисту, суддів, свідків, експертів. Отже, мова будь-якого, хто виступає в суді, орієнтована в першу чергу на розуміння предмета мовлення усіма, хто бере участь в судовому засіданні. Вона повинна бути зрозуміла тими, до кого вона звернена, і тими, хто буде приймати рішення по конкретній справі, що розглядається. Кожне слово виступає в судовому засіданні юриста має бути зрозуміло слухачами зовсім так, як розуміє його сам виступаючий. Більш того, мова юриста повинна ясно, чітко і однозначно відобразити подію, явище, процес з виділенням сутнісних ознак предмета мовлення. Буває, що оратор чомусь вважає за потрібне висловитися невизначено з того чи іншого факту дійсності. Однак ясність складу необхідна в цьому випадку не менше нiж, ніж у будь-якому іншому, щоб зберегти саме ту ступінь освітлення предмета, яка потрібна оратора. В іншому випадку слухачі, які представляють собою не тільки склад судового засідання, а й присутніх журналістів і просто зацікавлених людей, можуть трактувати події, явища, процеси зовсім не так, як хотів би того виступаючий. Але для розуміння значення судової риторики в юриспруденції неможливе без з`ясування її розвитку і становлення, що і намагається здійснити автор в даній публікації. Розглянуто розвиток релігійності єзуїтичного типу і поширення схоластики юридичної риторики у Середні віки; досліджено різницю між риторикою, що формується у Середні віки, і риторикою класичного періоду; проаналізовано красномовство слов’ян як наслідувачів класичної античної риторики і західноєвропейської думки пізнього Середньовіччя; розглянуто перетворення, які сталися у світогляді індивідуумів часів Відродження, відновлення судової і парламентської риторики та поява торгового красномовства; широке розповсюдження гострої епістолярної полеміки, розквіт письмової риторики епохи Відродження. Досліджено особливості розвитку юридичної риторики епохи Відродження.
Рівні особистісного саморозвитку вчителів: результати констатувального експерименту
(Університет «КРОК», 2019) Шикер, Л.В.
У статті розглядається проблема особистісного саморозвитку вчителів як процес розкриття внутрішнього потенціалу вчителів щодо вдосконалення особистісних характеристик та ефективного здійснення професійної діяльності. Охарактеризовано наукові підходи до трактування особистісного саморозвитку (психоаналітичний, гуманістичний, біхевіористичний, акмеологічний, гуманістично-ціннісний, генетико-моделючий, транскультуральний). На основі виокремлених підходів визначено сутність та структура особистісного саморозвитку вчителів, що містить когнітивно-рефлексивну, ціннісномотиваційну, операційно-діяльнісну складову. Описана загальна стратегія дослідження рівня особистісного саморозвитку вчителів у сучасному освітньому середовищі. Представлено діагностичні засоби вивчення рівнів особистісного саморозвитку вчителів та його складових (методика «Самооцінка рівня онтогенетичної рефлексії», методика «Діагностика рівня парціальної готовності до професійно-педагогічного саморозвитку», методика визначення рефлективності, методика діагностики реалізації потреб у саморозвитку, тест «Визначення рівня самоактуалізації особистості», методика дослідження мотивації професійного і особистісного зростання, Вісбаденський опитувальник до методу позитивної психотерапії та сімейної психотерапії). Здійснено аналіз результатів діагностики, в якій взяло участь 257 педагогів. За результатами експерименту виявлено недостатній рівень, переважно середній, сформованості складових особистісного саморозвитку педагогів. Результати вказують на те, що сформовані психологічні, педагогічні, соціологічні, методичні знання, здатність до саморозуміння не забезпечують готовності й здатності педагогів самостійно, успішно здійснювати самореалізацію, самовдосконалюватися, оскільки у досліджуваних слабо розвинена мотивація до самоактуалізації та особистісний саморозвиток не є пріоритетною цінністю. Встановлено, що рівень особистісного саморозвитку вчителів на сучасному етапі потребує активізації.
Санкції в цивільному праві
(Університет «КРОК», 2019) Шишка, Р.Б.
Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію. Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності. В статті йдеться про доцільність запровадження санкцій в цивільному праві та вади сучасного відновлювального та компенсаторного підходу до захисту цивільних прав, який не сприяє профілактиці порушень суб’єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Автор зважає на наслідки правопорушень в сучасному цивільному праві та звертає увагу на традиційні елементи норми права, та ігнорування санкцій в актах цивільного законодавства. Обґрунтована потреба їх встановлення як санкцій приватного характеру. Відсутність останніх з урахуванням наявної ментальності призвело до системних порушень та зловживань суб’єктивними правами і невиконання юридичних обов’язків. Цивільно-правова відповідальність, власне, зводиться до застосування майнових санкцій та особистих санкцій. Якщо виходити із загально-теоретичного постулату виникає ряд проблем щодо притягнення до відповідальності як державного примусу. Обґрунтована нагальна потреба санкцій в цивільному законодавстві та запропоновано в окремій главі ЦК України прописати всі наслідки порушення норм цивільного права як санкції, зокрема й тих, що передбачені Законом України «Про санкції». Передусім це стосується особистих санкцій як заборон та обмежень у здійсненні належних цивільних прав. Це слугуватиме ефективності цивільного законодавства, посиленню гарантій виконання цивільних обов’язків та здійсненню охоронюваних законом інтересів. Така парадигма наразі є виправданою і слугує ефективності цивільно-правового регулювання та якості національного законодавства стосовно якого, за висновками Європейського суду з прав людини, в Україні чимало проблем.
Становлення міжнародно-правових основ співробітництва держав у сфері протидії тероризму
(Університет «КРОК», 2019) Форноляк, В.М.
У статті на підставі комплексного та системного аналізу наведено головні аспекти міжнародної співпраці в протидії тероризму та наявні шляхи його запобігання. Також автор робить наголос на міжнародно-правовій основі даної співпраці у сфері протидії тероризму. З урахуванням особливостей розвитку міжнародної протидії терористичній загрозі, виділено та досліджено найважливіші етапи становлення міжнародно-правових основ антитерористичного співробітництва держав. При цьому визначено основні чинники, які обумовили вироблення багатосторонніх міжнародно-правових інструментів для боротьби з тероризмом, висвітлено основний зміст і значення відповідних міжнародних заходів та укладених державами документів, спрямованих на забезпечення їх колективної боротьби з цим явищем. Задля збереження безпеки та стабільності у світі повинні бути прийняті єдині правила, принципи та норми відповідальності. ООН виступає універсальною унікальною платформою для закріплення позитивної тенденції розбудови системи міжнародної безпеки. Здійснено дослідження ролі Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООН у забезпеченні міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом та питаннях підтримання міжнародного миру та безпеки, їх внесок у міжнародну боротьбу з тероризмом та безпосередню роль у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом, зокрема, у процесі створення та зміцнення універсальної договірно-правової бази боротьби з тероризмом. Акцентовано увагу на тому, Україна визнає боротьбу з тероризмом одним із визначальних напрямів своєї державної політики та бере активну участь у розробленні стратегії та механізмів забезпечення ефективної протидії терористичним проявам. На теперішній час налагоджено дієві партнерські стосунки із правоохоронними органами і спеціальними службами багатьох Європейських держав, США, антитерористичними структурами ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС та іншими міжнародними організаціями, що здійснюють боротьбу з тероризмом. Кількість укладених міжнародних угод свідчить про посилення міжнародного співробітництва з боку України у сфері протидії тероризму
Сутність та призначення місцевих бюджетів: правовий аспект
(Університет «КРОК», 2019) Талимончик, А.Б.
У статті визначено природу та сутність місцевих бюджетів, що виступають важливим чинником державного розвитку і фінансової стабільності, важелем здійснення перерозподільних процесів, інструментом макроекономічного регулювання, фінансовою базо органів місцевого самоврядування, інструментом реалізації державної регіональної політики, формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень, основним важелем фінансового вирівнювання, головним джерелом ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем. З їх допомогою реалізуються перспективні цілі національного розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантів, вирішенні соціальних проблем та піднесення рівня добробуту населення. Методологічною основою роботи є система законів і наукових принципів, розроблених юридичною наукою щодо проблем управління формуванням і використанням державних ресурсів на місцевому рівні. В основу проведеного дослідження покладено системний підхід до вивчення ролі фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування в суспільній структурі та визначення інструментарію їх впливу на соціальний розвиток адміністративно-територіальної одиниці. Для розв’язання поставлених у статті завдань використано різноманітні загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. Так, із допомогою діалектичного методу пізнання, що дає можливість вивчити явища у процесі розвитку і взаємозв’язку, було визначено сутність фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування на місцевому рівні. Також у ході дослідження використано метод історико-логічної аргументації. Актуальність даної статті полягає у тому, що на сьогодні фінансова спроможність адміністративно-територіальних одиниць слугує основним критерієм при визначенні здатності національної економіки розвиватися за рахунок власного забезпечення. Формування належної бази органів місцевого самоврядування, побудова досконалого механізму управління ресурсами на місцевому рівні, забезпечення тісної співпраці органів управління досягається за умови реалізації політики економічної стабільності, за якої максимальна увага законодавчої й виконавчої влади приділяється ефективному управлінню формуванням і використанням фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.