Сучасний тероризм як інструмент дестабілізації та підриву процесів державотворення

Abstract

У статті здійснено комплексне дослідження еволюції феномену сучасного тероризму, який у XXI столітті трансформувався з діяльності недержавних акторів у багатовимірний інструмент реалізації державної політики, спрямованої на підрив суверенітету, дестабілізацію політико-правових систем та руйнування інституційних основ державності. Розкрито сутність концепції «гібридної агресії» як поєднання традиційних воєнних засобів із асиметричними формами впливу, включаючи застосування приватних військових компаній, інфраструктурний та кібертероризм, а також масштабні інформаційно-психологічні операції.

На основі аналізу положень Женевської декларації про тероризм 1987 року, Документа Монтре, Римського статуту Міжнародного кримінального суду та норм міжнародного гуманітарного і міжнародного кримінального права обґрунтовано можливість кваліфікації відповідних діянь як форм державного терору. Доведено, що залучення приватних військових компаній не усуває міжнародно-правової відповідальності держави, а застосування доктрини «відповідальності начальника» створює належні підстави для притягнення до відповідальності вищого політичного та військового керівництва.

Запропоновано авторське визначення поняття «державний тероризм» як системної діяльності держави або підконтрольних їй суб’єктів, спрямованої на застосування насильства чи загрози його застосування з метою досягнення політичних цілей шляхом залякування населення та підриву функціонування державних інститутів. Обґрунтовано, що атаки на критичну інфраструктуру, цивільне населення та інформаційний простір у контексті збройної агресії Російської Федерації проти України можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини та злочини проти людяності. Зроблено висновок про необхідність активного застосування механізмів універсальної юрисдикції та міжнародного правосуддя для належної правової оцінки та притягнення до відповідальності за політику державного терору.