Запобігання асиметричним загрозам національній безпеці як невід’ємна складова процесів державотворення

Abstract

Стаття присвячена комплексному дослідженню національної та міжнародно-правової системи запобігання асиметричним загрозам як невід’ємної складової успішного державотворення та забезпечення інституційної стійкості держави. У роботі обґрунтовано, що в умовах сучасного гібридного протистояння та стрімкої ескалації транснаціональних викликів вітчизняна система безпеки еволюціонувала від переважно реактивної кримінально-правової моделі до багатовимірного проактивного інституційного механізму превенції. У дослідженні проаналізовано базовий нормативний інструментарій, зокрема ключові закони України у сфері національної безпеки, протидії тероризму та механізми фінансового моніторингу тіньової економіки. Зазначено, що чинне законодавство формує чітку ієрархічну систему взаємодії державних органів. Особливу увагу приділено доктринальному осмисленню сучасної деструктивної діяльності, яка охоплює не лише традиційні кінетичні атаки, а й високотехнологічні диверсії, спроби застосування зброї масового ураження, радіологічний шантаж, ідеологічне підбурювання та феномен державного тероризму з боку суверенних суб’єктів. Обґрунтовано, що ефективне державотворення є об’єктивно неможливим без глибокої інтеграції глобальних і європейських безпекових стандартів. Здійснено системний огляд імплементації міжнародних договорів, зокрема фундаментальних конвенцій ООН та Ради Європи. Розкрито їх доктринальне та практичне значення, що полягає у деполітизації радикального насильства, превентивному руйнуванні транснаціонального фінансового забезпечення екстремізму шляхом обмеження інституту банківської таємниці, захисті критичної інфраструктури, а також імперативній криміналізації ранніх стадій формування загроз, зокрема публічного підбурювання, вербування та навчання. Доведено, що синергія національного кримінального законодавства, стратегічних підзаконних актів і міжнародних правових імперативів дозволила Україні сформувати ефективну систему правового захисту. Такий комплексний захист здатен нейтралізувати гібридні деструктивні явища на всіх етапах їх розвитку. Зроблено висновок, що здатність правової системи держави своєчасно адаптуватися до новітніх викликів є фундаментальною умовою збереження національного суверенітету та безперервності процесів державотворення.