Розвиток особистісної ресурсності як чинник саморегуляції психолога: результати формувального експерименту

Abstract

У статті висвітлюються результати формувального експерименту з розвитку особистісної ресурсності як чинника саморегуляції психолога. Представлено програму "Психолог у ресурсі: особистісна ресурсність як основа саморегуляції". Проаналізовано методологічне підґрунтя дослідження, шо формується на основі діалектичного, гуманістичного, системного, екофасилітативного підходів і теорії збереження ресурсів. Визначено структуру, зміст і організаційні аспекти програми, що охоплює когнітивно-інформаційний, фасилітаційний та рефлексивний блоки. Експериментально перевірено ефективність реалізації програми на вибірці з 50 психологів. Для оцінки результатів використано комплекс психодіагностичних методик, спрямованих на діагностику ключових компонентів особистісної ресурсності (резильєнтність, оптимізм, усвідомленість, толерантність до невизначеності, сенс життя, відчуття когерентності, самоконтроль). Отримано статистично значущі результати щодо підвищення показників усіх досліджуваних компонентів особистісної ресурсності в експериментальній групі порівняно з контрольною. Акцентовано увагу на змінах загального рівня емоційної саморегуляції. Виявлено позитивні зміни у стратегіях саморегуляції, зокрема уміння рішуче діяти в складних ситуаціях, звертатися до нових джерел для вирішення проблем. Показано, що важливими елементами ефективності програми є екофасилітативний підхід, створення безпечного рефлексивного осмислення та практичного відпрацювання навичок усвідомленості (майндфулнес). Структурованість програми забезпечила поєднання теоретичного розуміння з практичним відпрацюванням навичок. Результати свідчать про практичну значущість подібних інтервенцій для системи підтримки психічного здоров'я та професійної ефективності психологів, особливо в умовах хронічного стресу та невизначеності.