Трудові моделі XXI століття: як зміниться парадигма трудових відносин у вік цифрових технологій

Abstract

У зв’язку з подоланням наслідків пандемії COVID-19 зокрема, тривалими та жорсткими карантинними обмеженнями (введення режимів ізоляції та закриття кордонів), є необхідність в пошуку та створенні нових точок росту локальних економік та переформатування існуючого глобального ринку товарів та послуг, а відтак і глобального ринку праці. Потребують переосмислення існуючі підходи до розуміння праці та зайнятості, винагороди за працю, отримання пасивного доходу, соціальної практики. Формуються нові економіки, як економіка знань, економіка уваги, мережева економіка, цифрова економіка, економіка даних, гіг-економіка, економіка спільного споживання, спільної участі чи використання, кібер економіка, ігрова економіка та віртуальна економіка/синтетична економіка. Відбувається розвиток космічної економіки та космічної промисловості. Стирається межа між роботою та іншими видами активностей. Праця, як основне джерело доходу з часом для більшості населення планети може перестати бути вирішальною. При цьому активності, які раніше сприймались як хобі чи проведення часу, такі як перегляд інформації в інтернеті, комп'ютерні ігри, створення контенту, трансформуються у трудову зайнятість та стають джерелом отримання доходу. Як наслідок виникає необхідність у формуванні та створенні інноваційних підходів та пошук швидких та дієвих рішень для мінімізації соціальних розривів та ризиків. Метою статті є дослідження зміни трудової парадигми під впливом різнопланових факторів, виокремлення основних тенденцій ринку праці та на їх основі окреслення основних сучасних трудових моделей, їх особливостей та векторів подальшої трансформації глобального ринку праці. У статті аналізується основні новітні тенденції змін на ринку праці, а саме: варіативність; гнучкість соціально-трудової сфери; віддалена робота, як спосіб життя; формування нових трудових відносин та нової трудової етики; трансформації соціальних норм, цінностей та структури споживання; формування нової структури доходу особи; формування нового ринку регулювання трудових відносин, в тому числі нових соціальних інститутів. Автор виділяє десять новітніх моделей зайнятості, серед них: модель змішаних команд; модель віддаленої зайнятості (хмарних команд); модель залучення зовнішніх експертів чи працівників; модель залучення споживачів до створення продукту чи послуги; модель використання безоплатної робочої сили; модель віртуальної зайнятості; модель ігрової зайнятості; модель отримання безумовного базового доходу (ББД); модель продажу власних даних для отримання доходу; модель зайнятості різних систем (людини, роботів та штучного інтелекту).