Цифрова комунікація та емоційний інтелект: когнітивні та афективні процеси у віртуальному навчанні

Abstract

Розширення віртуальних навчальних середовищ суттєво змінило когнітивні, афективні та соціальні аспекти освіти, підкреслюючи важливість емоційного інтелекту для успішного навчання. У цій статті розглядається комплексна взаємодія когнітивних, афективних та соціальних процесів, що становлять емоційний інтелект у цифровому навчанні. Спираючись на фундаментальні теоретичні моделі, зокрема модель здібностей Майєра та Саловея, змішану модель Ґоулмана, модель емоційно-соціальних компетенцій Бар-Она, соціально-когнітивну теорію Бандури, процесуальну модель регуляції емоцій Гросса та теорію соціальної присутності, стаття синтезує сучасні емпіричні дослідження щодо самоефективності, саморегуляції, регуляції емоцій та соціальної присутності в онлайн-навчанні. Дослідження підтверджують, що емоційні стани учнів динамічно змінюються залежно від складності навчального контенту, взаємодії, зворотного зв’язку та соціальної динаміки, а ефективні стратегії регуляції емоцій у поєднанні з високим рівнем соціально-емоційних компетенцій сприяють мотивації, залученню, наполегливості та формуванню підтримуючих навчальних спільнот. У статті також підкреслюється важливість розвитку саморегульованого навчання, створення автентичної соціальної присутності та моніторингу емоційних траєкторій учнів за допомогою рефлексивних практик та технологічних інструментів. Інтегруючи когнітивні та афективні перспективи, дослідження пропонує комплексну модель, що підкреслює центральну роль емоційного інтелекту у подоланні викликів віртуальної освіти. Результати дослідження надають практичні рекомендації для педагогів і розробників навчальних програм щодо підвищення благополуччя учнів, їх залученості та академічних досягнень, демонструючи, що емоційний інтелект є не допоміжною навичкою, а ключовим компонентом ефективної цифрової педагогіки.