Правосуб’єктність штучного інтелекту між юридичною фікцією та онтологічною реальністю

Abstract

Стаття присвячена комплексному аналізу проблеми правосуб’єктності штучного інтелекту (далі – ШІ) у сучасному правопорядку. Розглянуто аргументи на користь і проти надання ШІ статусу суб’єкта права. З одного боку, підвищення автономності та когнітивних можливостей ШІ створює об’єктивні підстави для дискусії про можливість його участі у правовідносинах, особливо у сферах, де він уже виконує делеговані функції (медицина, фінанси, інтелектуальна власність). З іншого боку, відсутність у ШІ свідомості, волі та здатності до самосприйняття робить проблематичним його розгляд як «носія прав». Будь-яке юридичне закріплення такого статусу наразі розглядається як фікція, що може створити правову невизначеність, ускладнити систему відповідальності та навіть підірвати довіру до права. Проаналізовано міжнародну практику, зокрема випадки надання правового статусу річкам та тваринам, що мали специфічне екологічне та гуманістичне підґрунтя. Показано, що такі приклади не можуть бути автоматично перенесені на сферу ШІ, оскільки він позбавлений власних інтересів чи внутрішнього досвіду. Водночас у статті обґрунтовано перспективність концепції обмеженої цифрової суб’єктності (Limited Digital Personhood), яка передбачає наділення ШІ лише спеціальними та функціональними правами й обов’язками залежно від рівня автономності, ступеня ризику та характеру виконуваних функцій. Такий підхід дозволяє забезпечити правову визначеність і пропорційність регулювання без створення ілюзорних суб’єктів права. Особливу увагу приділено людиноцентричному виміру проблеми. Наголошено, що першочерговим завданням правового регулювання є захист прав і свобод людини в умовах зростаючого впливу ШІ. Підкреслено актуальність Рамкової конвенції Ради Європи про штучний інтелект, права людини, демократію та верховенство права, яка закріплює підхід human-centric AI. Автор доходить висновку, що дискусія про «права роботів» має залишатися предметом майбутнього, тоді як сьогодні пріоритетом є формування дієвих механізмів відповідальності та гарантій людиноцентричного використання технологій.