Транснаціональне сурогатне материнство: колізійні норми, визнання батьківства і публічний порядок України

Abstract

Правове регулювання сурогатного материнства є однією з найбільш дискусійних сфер сучасного сімейного та медичного права, що поєднує у собі етичні, соціальні та юридичні аспекти. В Україні сурогатне материнство дозволене та регламентується нормами Сімейного кодексу, Цивільного кодексу та підзаконними актами, зокрема наказами МОЗ, проте спеціального комплексного закону не існує, що створює прогалини у правозастосуванні. Основними проблемними питаннями є правовий статус сторін договору, порядок укладення та виконання угоди, визначення батьківства, захист прав дитини та механізми відповідальності у разі порушення умов. У статті досліджується комплексна правова проблематика транснаціонального сурогатного материнства в умовах глобалізації та інтенсифікації міждержавних репродуктивних відносин. Акцентується увага на ключових колізійних питаннях, що виникають у процесі визначення застосовного права до договорів сурогатного материнства, укладених між сторонами, які є резидентами різних держав. Розглянуто особливості колізійних норм міжнародного приватного права України, які регламентують правовідносини у сфері допоміжних репродуктивних технологій, а також проаналізовано прогалини та неузгодженості чинного законодавства у цій сфері. Значна увага приділена процедурі визнання батьківства в Україні щодо дітей, народжених за програмами сурогатного материнства за кордоном, з урахуванням міжнародної та національної судової практики. Окремо досліджено концепт публічного порядку як підстави для відмови у визнанні іноземних судових рішень та актів цивільного стану, а також визначено межі його застосування в контексті прав людини та інтересів дитини. Проаналізовано сучасні підходи Європейського суду з прав людини до балансування між національними заборонами та необхідністю забезпечення найкращих інтересів дитини. У статті розглянуто проблеми правової невизначеності, які виникають через відсутність уніфікованого міжнародного регулювання та гармонізованих норм у сфері сурогатного материнства. У статті пропонується системний підхід до удосконалення українського законодавства шляхом запровадження чітких колізійних прив’язок, визначення процедури легалізації документів про народження та встановлення єдиного механізму визнання батьківства, який би відповідав міжнародним стандартам захисту прав дитини. Отримані результати мають практичне значення для судових органів, адвокатів, нотаріусів, а також для законодавця у процесі реформування національного законодавства у сфері допоміжних репродуктивних технологій.