Правові механізми модернізації реабілітаційної допомоги в Україні в умовах воєнного стану

Abstract

Стаття присвячена аналізу правових механізмів модернізації системи реабілітаційної допомоги в Україні в умовах воєнного стану. Досліджуються ключові аспекти нормативно-правової реформи, яка передбачає стратегічний відхід від традиційної медико-біологічної моделі, орієнтованої переважно на нозологічний діагноз та статус інвалідності, і впровадження сучасної біопсихосоціальної парадигми. Ця модель ставить у центр уваги пацієнта як активного учасника реабілітаційного процесу, враховуючи його функціональні можливості, потреби, соціальну інтеграцію та якість життя. У статті розглянуто правові засади формування цілісної системи реабілітаційної допомоги, зокрема значення Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», підзаконних актів і нормативних документів, що регламентують діяльність мультидисциплінарних реабілітаційних команд (МДРК). Наголошено на впровадженні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) як основного інструменту оцінки стану пацієнта, планування інтервенцій та оцінки ефективності реабілітаційних заходів. Акцентується увага на юридичному закріпленні ролі мультидисциплінарних команд у забезпеченні цілісності та наступності реабілітаційного маршруту, а також на важливості інтеграції медичного та соціального секторів у процесі відновлення пацієнта. Особлива увага приділяється впровадженню цифрових технологій у сфері реабілітації, зокрема електронному оформленню документів на забезпечення допоміжними засобами, що підвищує прозорість, оперативність і безперервність надання послуг. Також розглядається фінансовий механізм забезпечення реабілітаційних послуг через Програму медичних гарантій та застосування пакетного підходу до оплати, що дозволяє стимулювати заклади охорони здоров’я на надання якісних та доступних послуг. У статті виділено основні проблеми та виклики реформи, зокрема паралельне існування Індивідуального реабілітаційного плану (ІРП) та Індивідуальної програми реабілітації (ІПР), нормативні обмеження доступу до інтенсивної реабілітації, нерівномірність інфраструктурного забезпечення та нестачу кваліфікованих фахівців. Зроблено висновок, що успіх реформи залежить від подальшого усунення нормативних прогалин, зміцнення міжвідомчої взаємодії, модернізації інфраструктури та забезпечення сталого фінансування.