Стигмергія як мікромеханізм когнітивних інтерфейсних зсувів у вищій освіті: екоцентрований психологічний фасилітативний підхід

Abstract

Зростаюча невідповідність між лінійними моделями організації навчального процесу та реальною динамікою когнітивних процесів у навчальних групах потребує нових теоретичних інструментів для опису самоорганізації в університетській авдиторії. Стаття досліджує стигмергію – механізм непрямої координації через сліди в середовищі – як мікромеханізм когнітивних інтерфейсних зсувів у вищій освіті. Мета – концептуалізувати стигмергію як механізм переходу навчальної групи між інтерпретативними рамками та переосмислити позицію викладача-фасилітатора як картографа стежок бажання (desire paths) у вимірах екоцентрованої психологічної фасилітації (ECPF). Методологія поєднує теоретичний синтез та концептуальний аналіз, інтегруючи біологічну теорію стигмергії (Grassé, 1959; Heylighen, 2016a), теорію когнітивних інтерфейсів (Hoffman, 2019), концепції розподіленого пізнання (Hutchins, 1995) та ECPF (Lushyn & Sukhenko, 2025a, 2025c). На матеріалі модифікованих ілюстративних ситуацій, що відбувалися занятях курсів психології та філософії освіти ідентифіковано п'ять типів стигмергічних слідів – запитання, емерджентна функціональна експертиза, мовчання як ритмічний маркер, латентний слід та зараження форматом – та відповідні когнітивні інтерфейсні зсуви. Урбаністичний феномен desire paths запропоновано як узагальнюючу метафору, що структурує модель стигмергічного зсуву з чотирьох фаз: розрив, пошук, формування, інтеграція. Роль фасилітатора переосмислено через чотири функції: виявлення нових стежок, введення каліброваного дисонансу, підтримка розвилок без передчасного закриття та захист екосистеми стежок. Показано, що принципи ECPF є не лише етичними настановами, а й описом механізму стигмергічної координації в освітньому середовищі. Перспективи пов'язані з емпіричною верифікацією моделі та розробкою інструментів AI-підтримки стигмергічної фасилітації.