Дихотомія приватного та публічного інтересу в правосудді: пошук доктринального компромісу

Abstract

У статті пропонується систематичний розгляд поділу приватного та публічного інтересів крізь призму сучасної теорії правосуддя. Традиційний поділ на приватне та публічне право все ще залишається актуальним для багатьох; проте, перегляд є виправданим у світлі сучасних судових тлумачень, запропонованих Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини. Досліджено правову природу публічного інтересу, як правової категорії та його співвідношення із правами та свободами особи, а також як доктринальної методології встановлення критеріїв, що використовуються для розмежування публічних та приватних інтересів у межах юрисдикції суду, та вплив цієї методології на правосуддя в цивільних, адміністративних та господарських судах. Особливу увагу приділено принципу пропорційності як інструменту, що використовується для збалансування конкуруючих інтересів. У статті розглядається, як Конституційний Суд України вирішив захищати публічні інтереси, а також встановити межі втручання держави в приватне життя людей. Надається визначення доктринального компромісу між публічним та приватним інтересом в суді, виходячи з того, наскільки обґрунтовано для залучених сторін мати доступ до правової системи, а також наскільки доступною є правова система для обох сторін у судовому провадженні. Автор акцентує увагу на тому що дихотомія державного та приватного права є наскрізною проблемою для всіх галузей права і стає більш вираженою, особливо в процесі європейської інтеграції, де уніфікація стандартів ЄС спричинить фундаментальний зсув традиційних меж між автономією приватного права та регулюванням публічного права. Доктрина пропорційності не може бути встановлена як домінуюча доктрина справедливості шляхом встановлення апріорної ієрархії приватних та публічних інтересів. Вона вимагає послідовного застосування процесуального критерію для вирішення кожного конкретного конфлікту інтересів між сторонами на основі критеріїв: законної мети; необхідності та пропорційності. Отже ефективне правосуддя є досяжним лише за умови, що суд у межах дискреційних повноважень рівною мірою враховує обидва типи інтересів, і що рішення відрізняється обґрунтованою самостійністю від актів законодавчих та адміністративних органів.