Інститут медіації: зарубіжний досвід та вітчизняні реалії

Abstract

У статті розглядається інститут медіації, а також особливості його застосування в Україні та зарубіжних країнах (США та Великобританії). Досліджено правову природу та сутність медіації як інституту альтернативного вирішення спорів. Визначено особливості правового регулювання процесуальних та методологічних аспектів медіації чинними міжнародно-правовими документами. Проаналізовано світовий досвід європейських країн у застосуванні медіації та положення законодавства, що регулюють її застосування, з урахуванням особливостей існуючих правових систем. Висвітлено реалії та перспективи законодавчого запровадження медіації в Україні. Розглядаючи інститут медіації та особливості його застосування в Україні, автор аналізує досвід застосування інституту медіації та особливості його застосування у США та Великій Британії у використанні медіації як альтернативної процедури вирішення спорів та з'ясовує, чи впливає створення законодавства про медіацію в цих країнах на її поширення та практичну ефективність. Міжнародна практика вже давно закріпила на законодавчому рівні різні альтернативні форми вирішення господарських, цивільних та адміністративних справ, а саме переговори, арбітраж, фасилітацію та медіацію, оскільки ці процедури зазвичай є успішними і конфліктуючим сторонам не доводиться шукати подальшого судового захисту. В Україні законодавці, усвідомлюючи переваги медіації, розробили відповідний закон, який був прийнятий Верховною Радою. Однією з суттєвих переваг медіації є її швидкість у порівнянні з судовим розглядом, адже за статистичними даними за 2020 рік на розгляді суддів перебуває близько 1 407 795 процесуальних звернень та цивільних справ, з яких 291 009 не розглянуто, що свідчить про перевантаження судової системи, яке безпосередньо тягне за собою затягування розгляду справ та порушення однієї з основних засад цивільного судочинства - права на справедливий судовий розгляд. Ефективність медіації в цілому полягає в тому, що основний позитивний ефект полягає в тому, що після її завершення сторони чітко розуміють, що результат, якого вони досягли, був напрацьований ними безпосередньо, і у них не виникає відчуття, що одна з них отримала щось менше, ніж інша. Крім того, варто відзначити гнучкість процедури, оскільки угода, укладена сторонами в результаті медіації, розподіляє їхні права, обов'язки та вигоди зовсім по-іншому, ніж це було б передбачено судовим рішенням, що ґрунтується на нормах права. Крім того, автор також аналізує Закон України «Про медіацію» та застосування медіації в умовах воєнного стану в Україні.