Прокрастинація як системний предиктор трансформацій в освітньому середовищі: погляд крізь призму екологічної психологічної фасилітації – ECPF

Abstract

У статті представлено нове бачення прокрастинації не як особистісного дефіциту чи порушення саморегуляції, а як системного предиктора змін в освітньому середовищі. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення традиційних патологізуючих підходів до прокрастинації в умовах цифрової трансформації освіти, поширення гіг-освіти та зростаючої невизначеності як базового контексту сучасного навчання. Метою дослідження є концептуалізація прокрастинації як адаптивного механізму та діагностичного сигналу переходу до нових освітніх інтерфейсів, а також розробка багаторівневої моделі її конструктивної інтеграції на мікро-, мезо- та макрорівнях освітньої системи. Методологія ґрунтується на принципах Школи екологічної психологічної фасилітації (ECPF), системному аналізі, постнекласичній психології та понад 20-річному досвіді фасилітативної роботи з освітніми трансформаціями. Наукові результати включають: створення концептуальної рамки недефіцитарного підходу до прокрастинації, емпіричне обґрунтування її ролі як маркера точок біфуркації в освітній екосистемі, а також розробку фасилітативних інструментів – таких як «ритмічна синхронізація», «пульсуюча архітектура», «вікна можливостей» та «адаптивні календарі». Практичні кейси з досвіду Школи ECPF демонструють, як так звана «негативна прокрастинація» може перетворюватися на продуктивну інкубацію за умови підтримки індивідуального ритму розвитку особистості. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою діагностичних інструментів для оцінки конструктивної прокрастинації, вивченням її ролі в інноваційних освітніх моделях, а також дослідженням взаємодії між екологічною психологічної фасилітацією та AI-асистованим навчанням у гнучких цифрових середовищах.