Розробка концептуальної моделі чинників комунікацій в управлінні розподіленими проєктами

Abstract

Communication management in distributed projects remains a critical scientific challenge driven by the spatial and organizational dispersion of teams, cultural and language barriers, and the lack of formalized models for systematizing communication factors in the context of digital transformation. This study aims to develop a conceptual model of communication factors in distributed project management, with a focus on environmental projects. The research object is the communication processes between stakeholders in distributed projects. The theoretical foundation rests on active systems theory, systems analysis, and leading project management standards (PMBoK, ISO 21500:2021, GreenPM). The study applies a two-level systems analysis framework: the operational level captures direct information exchange between stakeholders through the sender–message–channel–receiver–feedback model, while the managerial level addresses purposeful regulation of communications within a project. The proposed conceptual model identifies each stakeholder as an active system defined by a seven-parameter tuple: composition, structure, participation timeline, objective function, admissible strategy sets, functioning order, and participant awareness. The model formalizes the impact of both controlled and uncontrolled factors on stakeholder states as senders and receivers of information, systematizing the influence of technological, organizational, and human factors on the effectiveness of project participant interaction. Four types of informational uncertainty are distinguished: interval, probabilistic, fuzzy, and mixed. The model encompasses six communication management subsystems, ranging from stakeholder identification to collaboration effectiveness assessment. The practical value of the findings lies in establishing a methodological basis for optimizing communication strategies in distributed projects, reducing information asymmetry, minimizing communication risks under conditions of spatial and organizational dispersion, with a focus on environmental projects as an example of complex, multi-stakeholder distributed initiatives.

В статті досліджено особливості управління комунікаціями в територіально розподілених проєктах, що реалізуються в умовах цифрової трансформації. Управління комунікаціями в розподілених проєктах залишається актуальною науковою проблемою, зумовленою просторовою та організаційною розподіленістю команд, культурними й мовними бар’єрами, а також браком формалізованих моделей для систематизації комунікаційних чинників. Мета дослідження — розробити концептуальну модель чинників комунікацій в управлінні розподіленими проєктами, з акцентом на природоохоронні проєкти як приклад складних багатостейкхолдерних розподілених ініціатив. Об’єктом дослідження є комунікаційні процеси між стейкхолдерами розподілених проєктів. Теоретичну основу становлять положення теорії активних систем, системного аналізу та класичних стандартів управління проєктами (PMBoK, ISO 21500 :2021, GreenPM). Дослідження охоплює два рівні системного аналізу: операційний — як безпосередній обмін інформацією між стейкхолдерами за моделлю «відправник — повідомлення — канал — одержувач — зворотний зв’язок», та управлінський — як цілеспрямоване регулювання комунікацій у межах проєкту. Розроблено концептуальну модель, у якій кожен стейкхолдер ідентифікується як активна система і задається кортежем із напівпараметрів: склад, структура, час участі, цільова функція, допустима кількість стратегій, порядок функціонування та інформованість учасників. Формалізовано вплив керованих і некерованих чинників на стан стейкхолдера як відправника та одержувача інформації. Виокремлено чотири типи зовнішньої невизначеності інформованості: інтервальна, імовірнісна, нечітка та змішана. Модель охоплює шість підсистем управління комунікаціями — від ідентифікації стейкхолдерів до оцінки ефективності співпраці. Практична цінність результатів виникає у формуванні методологічного підґрунтя для оптимізації комунікаційних стратегій у розподілених проєктах, зниження інформаційної асиметрії та мінімізації комунікаційних ризиків в умовах просторової та організаційної розподіленості.