Еволюція підстав обгрунтування зміни меж населених пунктів в Україні

Abstract

Стаття присвячена аналізу історичного екскурсу еволюції нормативного регулювання підстав визначення, встановлення та зміни меж населених пунктів в Україні. Ідентифіковано, що роль містобудівної документації поступово змінювалася від суто технічного документа, що визначав розміщення архітектурно-просторових форм та режимів забудови, до єдиної легітимної поліфункціональної підстави зміни та розширення меж населеного пункту як цілісного організму забезпечення потреб мешканців відповідної громади. Приміська територія історично втратила свою роль як резервної території розвитку населеного пункту з обмежувальним режимом забудови, який визначався самим містом, навколо якого формувалася така територія. Первинними документами, які визначали обов’язковість містобудівної документації як підстави розширення меж населеного пункту, були технічні нормативи та правила. Із розвитком правового регулювання окремі норми таких будівельних норм і правил були відображені в законах України, що поступово визначило генеральний план як єдину законну підставу розширення меж населеного пункту. Роль спеціалізованих інститутів містобудування також еволюціонувала: від виключних інститутів проєктування забудови та розміщення об’єктів містобудування в умовах адміністративно-командної системи до розгалуженої мережі установ з урахуванням принципів конкурентного ринку. У статті наведено аналіз екстериторіального впливу органів загальносоюзного значення на регулювання як земельних відносин, так і процедури затвердження містобудівної документації. Окрему увагу приділено ролі рішень квазівладного органу Української РСР – ЦК КП УРСР у контексті не лише розгляду містобудівної документації, а й розвитку мережі відповідних інститутів. Також досліджено еволюцію повноважень органів влади щодо затвердження містобудівної документації: від вищих органів влади, у тому числі загальносоюзного рівня, до органів місцевого самоврядування відповідних територіальних громад.