Перегляд за Автор "Аулін, Олександр Анатолійович"

Зараз показуємо 1 - 5 з 5

Особливості розвитку сучасної османсько-турецької державної ідеології: від османізму до постнеоосманізму
(Університет «КРОК», 2024) Аулін, Олександр; Аулін, Олександр Анатолійович
У статті проаналізовано особливості формування та розвитку сучасної державної ідеології Турецької Республіки, яка завдає значного впливу на формування зовнішньополітичного курсу офіційної Анкари. Зокрема, розкривається специфіка та політико-ідеологічні підвалини формування двоїстої політики Туреччини у відносинах з Україною та РФ. Прослідковано еволюцію формування ідеологічної основи державної політики Османської імперії в останній половині ХІХ – на початку ХХ ст., а також Турецької Республіки з 1923 року до тепер. Завдяки використанню компаративного та структурно-функціонального аналізу обґрунтовано актуальність дослідження, виокремлені особливості генезису сучасної державної ідеології Туреччини у форматі: «османізм→кемалізм→неосманізм→постнеоосманізм». Розкрито суттєві риси згаданих ідеологічних концептів та їх кореляцію із заходами вищих державних органів імперського та республіканського періодів, спрямованих на укріплення етнополітичної єдності. Зокрема, показано, що трансісторичною складовою османізму, неоосманізму та постнеоосманізму є їх спрямованість на збереження територіальної цілісності з початку імперської османської, потім національної турецької держави. Османізм, неоосманізм і постнеоосманізм на відміну від кемалізму в геополітичному плані зорієнтовані на створення умов для контролю над важливими політико-економічними процесами в межах території колишньої Оттоманської імперії. Тому для них близькими є ідеї панісламізму та пантюркізму. Водночас, у неоосманізмі не відкидається тюркський націоналізм, на якому базується ідеологія кемалізму. Запропоновано використання терміну «постнеоосманізм» з метою адекватного описання специфіки державної політики Турецької Республіки, починаючи з 2016 року. Проаналізовані можливі наслідки заміни в державній політиці Туреччини підходів, побудованих відповідно з концепцією неоосманізму на його модифікацію у вигляді постнеоосманізму. Перспектива подальших досліджень – вплив принципів постнеоосманізму на подальший розвиток українсько-турецьких міждержавних відносин.
Політичний активізм в ісламі як важливий чинник стратегічних комунікаційз мусульманськими країнами
(Університет «КРОК», 2020) Аулін, О.А.; Аулін, Олександр Анатолійович
В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї “Братів-мусульман”. Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.
Сек‘юритизація ісламу в державній політиці Франції та Німеччини: досвід для України
(Університет «КРОК», 2020) Аулін, О.А.; Аулін, Олександр Анатолійович
В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Метою статті є визначення основних акторів ісламського політичного активізму, а також аналіз впливу цього феномену на розвиток стратегічних комунікацій державних органів з мусульманськими країнами. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї “Братів-мусульман”. Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.
Сек’юритизація ісламу у формуванні державної безпекової політики колишніх Радянських Республік Центральної Азії: історичний аспект
(Університет «КРОК», 2021) Аулін, О.А.; Аулін, Олександр Анатолійович
У статті проаналізовано особливості сек’юритизації ісламу в період формування безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії. Показано, що на початку 1990-х років у наслідок етно-релігійній специфіці та свого геополітичного положення мусульманські республіки колишнього Радянського Союзу одними із перших на пострадянському просторі зіштовхнулися з ісламістським радикалізмом. У наслідок того, що в 1917-1980 роках у колишньому СРСР була знищена практично вся мусульманська інфраструктура, в першій половині 1990-х років ісламське відродження в мусульманських республіках проходило під значним впливом іноземних радикальних ісламістів. Метою статті є дослідження особливостей сек’юритизації ісламу в період формування (в 1990-х роках) безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії для можливого використання в українських реаліях. Результатом стали релігійно-політичні конфлікти в Таджикистані і Узбекистані, в яких брали участь десятки тисяч мусульман, та існувала реальна можливість для їх трансформації в громадянські війни. Проте завдяки досить вдалому використанню державною владою політики сек’юритизації місцевим правлячим елітам вдалося зупинити розвиток подій за найгіршими сценаріями. З початку були здійснені заходи із запобігання подальшій інтенсифікації конфліктів, з часом політична активність ісламістів була каналізована і виведена в позаполітичну сферу. Із цього боку значний інтерес становить відпрацьована протягом багатьох років досить практика поперемінного застосування заходів сек’юритизації/десек’юритизації. Аналіз сучасної релігійно-політичної обстановки в Центральній Азії показує, що основні алгоритми застосованих у 1990-х роках методик можуть ефективно застосовуватися в інших регіонах з мусульманським населенням (у разі загострення релігійно-політичної ситуації, яка здатна призвести до масових акцій непокори, а також перерости в більш небезпечні форми соціально-політичного та етно-релігійного конфлікту).
Теоретико-методологічні аспекти дослідження ефективності державної політики з сек'юритизації ісламу
(Університет «КРОК», 2020) Аулін, О.А.; Аулін, Олександр Анатолійович
У статті проаналізовано наукові підходи провідних вітчизняних і закордонних дослідників щодо визначення ефективності державної політики з сек'юритизації ісламу. З’ясовано, що в рамках сек'юритизації безпека трактується як дискурсивна практика, що спрямована на створення ієрархії політичних пріоритетів. Проблемі, яку сек'юритизують надається статус екзистенціальної загрози, що обов’язково вимагає надзвичайних заходів протидії. Сек’юритизація безпекових загроз створює основу відносин між державною владою та суспільством. З одного боку, правляча еліта може формувати і скеровувати відчуття загрози суспільству у своїх вузькокорпоративних інтересах. Проте й населення здатне нав’язувати еліті відчуття небезпеки і таким чином впливати на державну політику. Визначено, що в сучасних геополітичних умовах існує досить велика небезпека того, що сек'юритизація може використовуватися державною владою у вузькокорпоративних інтересах правлячих еліт. У такому випадку може створюватися механізм державного позаполітичного впливу на суспільство. Водночас результати досліджень свідчать про те, що сек’юритизація ісламу як насильство проти мусульман із боку державної влади має два важливих наслідки. По-перше, після сек’юритизації ісламу досить часто порушуються політичні права інших верств населення країни. По-друге, насильство державної влади проти мусульман породжує насильство з їх боку у відповідь. Поряд з тим проведення державної або міждержавної політики десек’юритизації ісламу навіть у таких складних регіонах як Косово та Ірак веде до створення зон, в яких формуються механізми мирного вирішення конфліктів. У теперішніх українських реаліях іслам не може розглядатися як загроза державним або суспільним інтересам. Із цього випливає, що методи сек'юритизації не припустимі для використання проти українських мусульман у межах державної політики. Водночас потенціальна небезпека радикалізації окремих частин місцевої мусульманської громади повинна братися до уваги і превентивно нівелюватися профільними державними органами у рамках десек'юритизації.