Перегляд за Автор "Яровой, Т.С."

Зараз показуємо 1 - 4 з 4

Організаційно-економічний механізм розвитку інтелектуального капіталу державної служби України
(Університет «КРОК», 2020) Шестаковська, Т.Л.; Яровой, Т.С.
В статті запропоновано концептуальну модель комплексного організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України. На основі проведеного аналізу ідентифіковані характерні властивості механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України: незалежність і системність підсистем організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України (правового, ресурсного, мотиваційного та інформаційно- комунікативного); реалізація у рамках кожної із підсистем організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України своєї специфічної функції; специфічний склад суб’єктів, на які безпосередньо покладено обов’язок щодо реалізації функції розвитку інтелектуального капіталу державної служби України; взаємозв’язок суб’єктів, які реалізують функції розвитку організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України, між собою єдиними цілями й засадами діяльності; задіяння для реалізації виокремлених підсистем організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України різних інструментів й методів державного регулювання; плановість розвитку інтелектуального капіталу державної служби України тощо. Розроблено та обґрунтовано модель комплексного організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України як цілісної системи, в якій представлено особливості управління розвитком інтелектуального капіталу державної служби, а також сформовано дієвий взаємозв᾿язок між усіма суб᾿єктами управління. Визначено, що комплексний організаційно-економічного механізму розвитку інтелектуального капіталу державної служби України це складне державно-управлінське й соціально-економічне формування, яке представлене інтегративною взаємодією підсистем такого механізму (правового, ресурсного, мотиваційного й інформаційно-комунікативного), які уможливлюють реалізацію відповідних функцій розвитку інтелектуального капіталу державної служби України з цілевизначальним характером щодо впливу на його результативність.
Технології лобіювання інтересів громадянського суспільства на основі принципу більшості
(Університет «КРОК», 2018) Яровой, Т.С.
В статті розглянуто технології лобіювання інтересів громадянського суспільства, як комплекс методів та інструментів, що направлені на досягнення певних цілей. Розглянуто можливості для проведення лобістської діяльності, що обумовлені соціальним статусом громадян, їх економічним потенціалом. Досліджено методи лобіювання власних інтересів окремими групами громадян, які складають переважну більшість населення будь-яких країн світу, в основі яких лежать потреби в належному: соціальному; медичному; науковому; продовольчому; побутовому та культурно-просвітницькому забезпеченні. Вивчено особливості формування лобістських груп, до яких віднесено певні верстви населення, можливості яких мають різний соціальний, економічний та освітній рівень. Серед досліджуваних лобістських груп, основними об’єктами було виділено фінансово-промислові структури, які мають вплив на процеси державного управління, громадські організації та окремих громадян як суб’єктів лобіювання власних інтересів. Розглянуто проблематику нерівних можливостей для реалізації власних інтересів представниками переважної більшості громадян, законним способом, та бізнесових структур, які використовують адміністративні важелі. Встановлено причина та фактори такої нерівноправності. Досліджено теоретичне підґрунтя поняття лобізму, як системного явища, що характеризується певною діяльністю в рамках визначеними законом. Проведено аналіз можливих шляхів реалізації інтересів громадянського суспільства в умовах глобалізації та інтеграції нашої країни до Європейського співтовариства. Встановлено необхідність формування єдиної національної концепції з забезпечення безпеки громадянського суспільства, як складової національної безпеки України на базі сучасних інформаційних технологій штучного інтелекту, ефективних нормативно-правових інструментів та соціальної підтримки такої ініціативи переважною більшістю громадян.
Управління інтелектуальним капіталом країни: світовий досвід та вітчизняні реалії
(Університет «КРОК», 2020) Шестаковська, Т.Л.; Яровой, Т.С.
В статті обґрунтована доцільність та формалізована змістовність удосконалення управління інтелектуальним капіталом в Україні та світі. На основі проведеного аналізу світового досвіду країн світу нами систематизовано найбільш вагомі дієві практики, які мають результативність з точки зору управління та розвитку інтелектуального капіталу. Такий досвід було згруповано у відповідності до основних складових інтелектуального капіталу (структурного, клієнтського та людського капіталу) із стратегічними завданнями для їх впровадження в Україні. Враховуючи позитивні моменти зарубіжного досвіду управління інтелектуальним капіталом, доцільно адаптувати найкращі приклади враховуючи специфічні властивості та умови функціонування соціально-економічної системи України. У напрямку розвитку представлених складових елементів інтелектуального капіталу нами запропоновано використання такого світового досвіду: клієнтський капітал (розвиток національного бренду України, шляхом побудови національної ідентичності, стійкий розвиток культури і туризму); структурний капітал (диверсифікація методів щодо стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності й заходів щодо управління нематеріальними активами); людський капітал (дієва політика зайнятості й поширення дуальної освіти). Таким чином, використання світового досвіду потребує чіткої виваженості та коректності, які повинні бути адаптовані до соціально-економічних умов та ментальності України. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення управління інтелектуальним капіталом в Україні: щодо людського капіталу (сприяння підвищення оплати праці фахівцям наукової сфери й покращення матеріально-технічної бази; проведення популяризації науки серед молоді); щодо структурного капіталу (налагодження системи стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності; збільшення фінансування наукових досліджень; налагодження взаємозв’язку між різними складовими елементами інноваційної системи; сприяння доступності відповідної інноваційної продукції для різних верств населення); щодо клієнтського капіталу (організація моніторингу й регулювання питань захисту інтелектуальних прав на власність; становлення сприятливого інвестиційного клімату).
Формування концепції громадянської безпеки держави
(Університет «КРОК», 2018) Яровой, Т.С.
У статті представлено модель концепції громадянської безпеки держави на основі інтересів переважної більшості населення в Україні. В запропонованій концепції закладено інтереси переважної більшості громадян, а також створення умов для ефективного лобіювання інтересів громадянського суспільства з урахуванням внутрішніх та зовнішніх загроз, ризиків та небезпек. Досліджено шляхи її формування. Проаналізовано стан захищеності громадянського суспільства в Україні від загроз, ризиків та небезпек, до яких віднесено внутрішні загрози та ризики і зовнішні. В якості об‘єктів дослідження внутрішніх загроз було взято корупційну складову, лобіювання інтересів бізнесових груп в супереч національним інтересам та судову систему, а також діяльність органів виконавчої влади та законодавчого органу. Об‘єктами дослідження зовнішніх загроз було взято міжнародні бізнесові структури, іноземні держави та транснаціональні корпорації. Встановлено ряд факторів, які мають безпосередній вплив на лобістську діяльність громадян, серед яких найголовнішими виступають економічні фактори. Визначено залежність економічної безпеки громадянського суспільства та економічної безпеки держави. Досліджено роль та місце економічної безпеки держави в вирішенні проблем з забезпечення безпеки громадянського суспільства. Визначено місце технологій лобіювання інтересів громадян в системі національної безпеки України, яка полягає в систематизованій діяльності з попередження загроз та ризиків національної безпеки, в економічній сфері, інформаційній, політичній та соціальній. Розглянуто сучасні інформаційні технології, які реалізують механізм комунікації в громадянському суспільстві, а також встановлено ряд запобіжників негативному впливу їх застосування деструктивними лобістськими формуваннями, на шляху до впровадження концепції громадянської безпеки в державному управлінні.