Legal Bulletin. 2022. №3.

Постійне посилання зібрання

https://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2292

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 8 з 8

Законодавчі основи забезпечення національної безпеки України
(Університет «КРОК», 2022) Степаненко, Н.В.; Безкровний, А.В.; Степаненко, Наталія В'ячеславівна
В умовах трансформаційних змін в Україні питання національної безпеки є одним з ключових. Військова інтервенція відносно нашої держави, кризові процеси в економіці, політиці, фінансах, соціальній сфері, протидія політичному екстремізму, сепаратизму, колабораціонізму, різним формам і методам злочинності у реаліях сьогодення є гострими, болючі проблемами, які потребують негайного свого вирішення. Держава є визначальним інститутом політичної системи України основним гарантом конституційного ладу і виконує функції забезпечення національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади, ключове місце серед яких повинно належати парламенту, який здійснює нормативно-правове забезпечення національної безпеки в державі. Верховна Рада України в межах функціональних повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій союзників та участь у військово-політичних союзах; професіоналізм особового складу збройних сил; розміри військових витрат, стан військової науки і характер військової доктрини. Ці чинники становлять важливі об’єкти військової політики України. Оскільки саме ефективне функціонування сектору безпеки і оборони і оборони в умовах обмежених ресурсів держави та послідовна і конструктивна підтримка України міжнародним співтовариством є запорукою успішного забезпечення суспільно-політичного і соціально- економічного розвитку та регіональної безпеки відновлення миру в Україні. Без належного законодавчого забезпечення система національної безпеки України буде формальною та не спроможною до захисту прав і свобод українського народу. У статті використано ряд загальнонаукових, юридичних, філософських методів і підходів. Світоглядна позиція авторів зумовлюється розвитком сучасного складного стану нашої держави, воєнний стан, виклики, глобалістична військова інтервенція росії і т.п. Все це вимагає характерних підходів і методологічного розширення проблематики на його засадах цивілізаційного підходу, концептуальних підходів правознавства із застосовуванням системних методів. Теоретичне і практичне значення дослідження містить комплексний аналіз окресленої проблематики інституційного забезпечення проблеми національної безпеки в Україні на законодавчому рівні.
Погляди Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р.
(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Кінзерська, Т.В.; Скоморовський, Віталій Богданович
У статті досліджуються погляди відомого українського адвоката, громадського і суспільно- політичного діяча Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р. Зазначається, що у середині ХІХ ст. центральна імперська влада оголосила низку реформ, зокрема селянську, військову, міську, земську, судову, котрі суттєво вплинули на тогочасне суспільно-політичне життя. Наголошується, що серед запропонованих реформ найбільш послідовною і завершеною була Судова реформа 1864 р. Стверджується, що реформування судової системи неодноразово ставало предметом дискусій у вищих ешелонах імперської влади. Констатується необхідність трансформації судової системи, оскільки існуюча система правосуддя не відповідала тогочасним реаліям. Вона не була досконалою, і це неодноразово доводила судова практика. Часто спостерігалась недостатня фахова кваліфікація суддів та хабарництво, суди вирішували справи, розглядаючи лише письмові матеріали слідства. Акцентується на тому, що аналіз функціонування судових установ на території українських земель після Судової реформи 1864 р. займає важливе місце у творчій спадщині І.Шрага. Зауважується, що юридичний фах ученого дозволив доволі детально досліджувати особливості функціонування судових установ з урахуванням тих суспільно-політичних і правових чинників, що суттєво впливали, а часто й визначали принципи діяльності судових інституцій. Зазначається, що будучи фаховим юристом з багатим практичним досвідом дослідник детально простежив функціонування судів після їх реформування у період царя Олександра ІІ. Стверджується, що на основі застосування порівняльного аналізу вченому вдалося простежити особливості функціонування судових установ після Судової реформи 1864 року і аж до періоду проголошених самодержавством контрреформ у судовій сфері у кінці ХІХ ст.
Державотворення Української далекосхідної республіки у 1917-1922 роках: конституція національно-культурної автономії українців на Далекому Сході
(Університет «КРОК», 2022) Гуменюк, В.В.; Гуменюк, Віталій Васильович
Метою роботи є виявлення нових фактів, поглиблення вивчення знань про Зелений Клин, аналіз реального стану предмета дослідження. Методика написання включає аналіз теоретичної та джерельної бази з подальшим узагальненням і формулюванням відповідних висновків та рекомендацій. З огляду на міждисциплінарність проблеми, в роботі використано комплекс загальнонаукових, спеціально-юридичних, спеціально-історичних та філософських методів і підходів, а також принципів об’єктивності, історизму, системності та всебічності. В процесі дослідження визначено, що на II сесії Української Далекосхідної Крайової Ради (за участю представників Владивостоцької, Микільсько-Усурійської, Іманської, Хабаровської, Свободненської, Забайкальської та Маньчжурської Українських Окружних Рад) 30 травня 1919 року затверджено Конституцію національно-культурної автономії українців на Далекому Сході, у якій закріплено структуру, принципи формування та функціонування, компетенцію органів національного самоврядування, а також питання визначення цивільно-правового статусу українського населення Далекого Сходу. Далекосхідні українці прагнули забезпечити собі свободу на самостійне національно-культурне життя на новій батьківщині з метою збереження та вільного розвитку цих природних скарбів, національної особи та характеру. Основною метою українського національного руху на Далекому Сході в 1917-1922 роках було національне самовизначення українського населення Далекого Сходу у формі національно-територіальної або національно-культурної автономії, принципи якої містяться у статті 6 Конституції національно-культурної автономії українців на Далекому Сході. У дослідженні висвітлено факти, що актуалізують тематику питання державотворення Українського народу минулого століття на тлі подій, які відбулися з 2014 року, а саме: анексія Автономної Республіки Крим, військове вторгнення на Східну Україну, а також повномасштабне військове вторгнення 24 лютого 2022 року на сучасну суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу Україну, що є прикладами російських експансіоністських амбіцій та імперіалістичної політики. Як наслідок, сьогодні Український народ стає на захист демократичних цінностей, європейського шляху розвитку, територіальної цілісності та державного суверенітету України. Одним з етапів державотворення Українського народу є утворення Української Далекосхідної Республіки, яке тривало з 1917 року до 1922 року. Результати дослідження може бути використано центральними, регіональними та місцевими органами державної влади у формуванні діаспоральної політики під час вирішення культурних, мовних, юридичних та освітніх потреб, а також у розробленні програм історичного розвитку Українського народу в середовищі української діаспори та на території сучасної України.
Конституційно-правові аспекти зовнішніх функцій України та Угорщини під теоретико-правовою призмою
(Університет «КРОК», 2022) Горбаченко, О.В.; Горбаченко, Олександра Володимирівна
Сучасний глобалізований світ потребує створення міжнародних відносин нового типу. Держава сама по собі не може існувати, для її успішного розвитку необхідно активно співпрацювати з міжнародною спільнотою. Це і сталі добросусідські відносини, і співробітництво з провідними демократичними країнами, і вступ та активна діяльність в універсальних та регіональних міжнародних організаціях. Цього вимагає від держави, середнього типу й існування зовнішніх загроз, таких як збройні агресії, інформаційні війни, економічні блокади з боку інших держав. Новітній тип міжнародних відносин з урахуванням таких факторів як глобалізація, перетворення сучасного суспільства з постіндустріального до інформаційного вносить суттєві зміни у взаємодію різних видів зовнішньої діяльності держави. В теорії держави і права функції держави класифікуються за наступними критеріями: за квінтесенцією і задачами, за направленістю функцій, за методами та засобами їх здійснення, за сферами державної діяльності, за суспільною вагою функцій, за їх часовими рамками тощо. Визнаючи, що кожна із цих наукових класифікацій має право на існування, ми підтримуємо думку тих вчених, які до такої класифікації відносять поділ функцій держави за сферами діяльності останньої на внутрішні та зовнішні функції держави. Візьмем до прикладу оборонну функцію держави, яка напряму залежить від її інтеграції в системи колективної безпеки. Функції держави це формалізовані задачі діяльності на конкретний період часу, конкретної держави у сфері регулювання суспільних відносин зокрема, зовнішнього характеру, не забороненими національним та міжнародним правом методами задля досягнення найбільш вигідних позицій впливу. Виділяються такі підфункції синкретичної зовнішньої функції сучасної держави: зовнішньополітична (дипломатична); оборони держави від зовнішньої військової агресії; зовнішньоекономічна; налагодження міжнародних гуманітарних зв’язків; природоохоронна, або екологічна (участь у міжнародній охороні навколишнього середовища); протидії міжнародному тероризму та міжнародній організованій злочинності. В межах даної статті розглядаємо зовнішньополітичну (дипломатичну), зовнішньоекономічну та налагодження міжнародних гуманітарних зв’язків в частині України.
Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля в системі особистих немайнових прав фізичної особи
(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія Вікторівна
У статті розглядаються особливості щодо сучасного сприйняття поняття та змісту права фізичної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Право на безпечне довкілля належить до категорії конституційних прав, що визначається чинним законодавством України як особисте немайнове право, ефективна реалізація якого залежить від публічно-правових та приватно-правових механізмів його захисту. Право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля притаманне людині з моменту її народження, незалежно від розсуду державних органів. Це фактично право кожного громадянина вимагати дотримання еколого-правових приписів, якому відповідає обов'язок кожного і держави по його забезпеченню. У законодавстві, на жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття "безпечне" вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки, де екологічно небезпечним вважається такий "стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей". Кожна людина має право жити в довкіллі, сприятливому для її здоров’я та добробуту. Для забезпечення можливості відстоювати це право громадськість, в тому числі повинна мати доступ до інформації, право брати участь у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються захисту екологічних прав людини та довкілля. У результаті дослідження зроблено висновок, що суб’єктивне право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля має складну структуру, а його зміст необхідно розглядати з урахуванням критеріїв безпечного стану довкілля. На сьогодні такими критеріями є система екологічних, санітарно-протиепідемічних та інших норм, нормативів, вимог, правил, заборон тощо. Визначаються такі критерії стандартами та іншими обов’язковими для виконання нормативними документами. Наголошено на необхідності подальших наукових досліджень проблематики забезпечення права фізичної особи на безпечне довкілля.
Відшкодування шкоди, завданої публічними суб’єктами у сфері нормотворчої діяльності: окремі теоретико правові аспект
(Університет «КРОК», 2022) Француз-Яковець, Т.А.; Гавриленко, О.О.; Француз-Яковець, Тетяна Анатоліївна
Даною науковою статтею робиться спроба проаналізувати підстави притягнення публічних суб’єктів до деліктної відповідальності за шкоду, завдану особам прийняттям правового акту індивідуальної дії, який надалі було визнано незаконним та скасовано в судовому порядку. Першочерговою метою прийняття нормативно-правових актів є, зокрема, створення додаткових умов для реалізації прав осіб або їх захисту, на практиці нерідко виникають ситуації, коли наслідком прийняття нормативно-правового акту є порушення прав фізичних або юридичних осіб. Саме тому законодавець передбачив відповідальність публічних суб’єктів за шкоду, завдану особам прийняттям нормативно-правового акту у ст. 1175 ЦК України. Дана норма передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується публічним суб’єктом, якого представляє відповідний орган влади: державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Проаналізувавши її, можна прийти до висновку, що підставою її застосування є завдання шкоди прийняттям саме нормативно- правового акту. Проте, цивільне законодавство передбачає, що суд може визнавати незаконним та скасовувати не лише нормативно-правові акти.
Практика застосування статті 214 КПК України
(Університет «КРОК», 2022) Григорчук, М.В.
У статті подається авторська позиція щодо шляхів застосування правозабезпечувальних механізмів при документуванні вчинених росіянами воєнних злочинів на стадії відкриття кримінального провадження відповідно до положень статті 214 КПК України. Ґрунтуючись на проведеному авторському теоретико-правовому аналізі узагальнення Верховним Судом України практики розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, чи прокурора під час досудового розслідування, з урахуванням особливостей воєнного періоду, подано оцінку первинних оперативно-слідчих дій при зверненні про вчинення кримінального правопорушення. У статті поєднані процедури кримінального і цивільного права на напрямках відновлення порушеного кримінально-караними діями російськими окупантами суб’єктивного права особи. Окремо відзначено превалювання конституційних гарантій верховенства права, права на захист своєї власності від злочинних проявів. Звернуто увагу на особливості зібрання доказової бази як матеріального характеру, так і свідчень самовидців, які в подальшому можуть надати свідчення в судах при судовому розгляді кримінальних справ про злочини проти власності і особи. Відзначено значну зацікавленість наукової спільноти щодо розвитку дискурсу на теми, пов’язані не тільки з повномірним розумінням фази досудового розслідування як частини цілісного процесу з відновлення порушеного права на володіння власністю чи особисті немайнові права, а й початкового етапу – відкриття кримінального провадження і внесення відомостей про цей злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зроблено посилання на рішення вищих судових інстанцій України в частині роз’яснень сутності процесу документування злочинних проявів, а також щодо реагування на такі відомості управненими особами слідчих підрозділів. Проаналізований науковий доробок вітчизняних вчених-процесуалістів підданий авторській критичній оцінці. Висловлене авторське бачення підстав внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наведено наукові підходи щодо розуміння сутності конституційно гарантованого захисту прав пересічних громадян і представників господарської сфери.
Співробітництво Організації Об’єднаних Націй та Уряду України у сфері захисту прав дітей як напрям загальносоціального попередження злочинності: сучасні аспек
(Університет «КРОК», 2022) Доляновська, І.М.; Доляновська, Інна Миколаївна
На початку XXI століття у світі відбулося чимало подій міжнародно-правового характеру, які мали велике значення для визнання прав і свобод людини, і дітей зокрема, як найвищої соціальної цінності в суспільстві. Ці події стосуються і нашої країни, яка своєчасно реагує на них відповідними змінами у законодавстві. Однак на сьогодні світове товариство постало перед існуванням ряду політичних, економічних загроз та військових загроз, які становлять небезпеку для невизначеної кількості людей, їх найважливіших особистих прав та свобод. Мова йде про такі з них, як: гібридні війни, військові окупації одних країн іншими, збройні конфлікти, і, як наслідок, міграційні явища та біженство. Вищезгадані загрози торкнулися й України із початком анексії Криму та збройного конфлікту на сході країни. Проте згодом восьмирічний військовий конфлікт вилився у справжнє військове протистояння, захопленням все більшої кількості територій нашої країни, безперервним авіаційним бомбардуванням міст та об’єктів інфраструктури, загибеллю цивільного населення, нарешті нечуваним порівняно із 2014 роком масштабом переміщених та евакуйованих у безпечні місця та за кордон українських громадян. Питання захисту прав людей, які є постраждалими від цих загроз - одне з ключових завдань, що стоїть перед Урядом України. Чільне місце в даному питанні віддано проблемі захисту прав дітей, які є гарантом існування української нації в майбутньому. Разом з тим, відмічається, що опинившись сам на сам із військовим агресором в обличчі російської федерації, Україна відчула справжню дружню підтримку всієї міжнародної спільноти як у наданні військової допомоги, так і в процесі підтримки найменш захищених категорій цивільного населення – жінок та дітей. В даній статті автором характеризуються основні напрями протидії злочинного порушення прав дітей в умовах повноцінного військового вторгнення на територію України та виклики, які покликані долати суб’єкти профілактики. Окремо розкривається роль Організації Об’єднаних Націй у співпраці з Урядом нашої країни у спільній реалізації заходів для їх подолання.

Переглянути

Нові надходження