Legal Bulletin. 2022. №5.

Постійне посилання зібрання

https://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/2268

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 10 з 10

Принципи добровільного об'єднання територіальних громад в Україні
(Університет «КРОК», 2022) Бровко, Н.І.; Поляруш-Сафроненко, С.О.; Поляруш-Сафроненко, Світлана Олександрівна
Стаття присвячена характеристиці принципів добровільного об’єднання територіальних громад в Україні. Досліджено принципи добровільного об’єднання територіальних громад (ОТГ) в Україні, їх сутність, зміст та основні завдання у правовідносинах утворення і функціонування об’єднаних громад та реорганізації органів місцевого самоврядування на засадах їх децентралізації. Запропоновано ознаки принципів добровільного об’єднання територіальних громад, до яких належать: а) їх конституційне і законодавче закріплення з урахуванням верховенства права; б) містять основні ідеї муніципальної влади та утворюються добровільно; в) діють самостійно при підтримці держави і під власну відповідальність; г) забезпечують реалізацію прав і свобод та спільних інтересів жителів певної адміністративно-територіальної одиниці. Принципи добровільного об’єднання територіальних громад – це закріплені нормами Конституції і Законів України, з урахуванням верховенства права, основні ідеї добровільного об’єднання жителів села, селища, міста, що покликані здійснювати в межах своєї компетенції муніципальну владу самостійно та через своїх представників при підтримці держави й забезпечувати права і свободи жителів певної адміністративно-територіальної одиниці територіальних громад пропонуємо внести зміни до Закону України від 5 лютого 2015 р. «Про добровільне об'єднання територіальних громад». Перед словами «конституційності та законності» слід додати слова «верховенства права». У відповідності до ст. 2 п.1, п.п.1) слід сформулювати: «верховенства права, конституційності та законності», а п. 7) «відповідальності та забезпечення прав і свобод людини й громадянина».
Генезис розвитку правового регулювання у сфері охорони здоров’я в Україні за часи незалежності
(Університет «КРОК», 2022) Ткач, К.Д.
У статті проаналізовано генезис розвитку правового регулювання у сфері охорони здоров’я в Україні за часи незалежності. Розглянуто чотири етапи створення нормативно-правової бази системи медичного обслуговування населення як провідної ланки соціальної політики держави. Перший етап 1991–2000 рр. був найважчий, потрібно було, з одного боку, зберегти ту систему охорони здоров’я, яка залишилася від старої влади, а з іншого – розпочати реформування нормативно-правової бази для подальшого забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій населенню щодо надання медичної допомоги. На другому етапі 2000–2010 рр. розвитку системи охорони здоров’я в Україні розпочато реалізацію Концепції, проведено роботу з визначення основних напрямків та апробації ключових механізмів реформування медичної галузі. Під час третього періоду 2010–2013 рр. започатковано, в рамках пілотного проєкту, масштабну реформу системи охорони здоров’я в деяких регіонах. Четвертий етап розпочався у 2014 році й продовжується по сьогоднішній день. У серпні 2014 року Міністерство охорони здоров’я ініціювало розробку Національної̈ стратегії̈ реформування системи охорони здоров’я в Україні. За допомогою нових стратегічних підходів до підвищення якості та доступності допомоги та зменшення фінансових ризиків для людей потрібно було надати нового поштовху реформі галузі. Зазначено, що найпродуктивнішими виявилися третій та четвертий етапи з позиції реформування медичної системи. Зроблено акцент на тому, що в теперішній час проходить імплементація положень Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні. У документа є дві головні мети: насамперед стимулювати правильні реформи, але водночас продемонструвати тим, хто приймає рішення, що здоров’я та його охорона – потужний інструмент у політиці. Стратегія дає розуміння реформи, надає їй структурності та демонструє потенціал різних заходів, спрямованих на ефективний розвиток послуг охорони здоров’я. На базі стратегії Міністерство охорони здоров'я розробило також Концепцію реформування фінансування системи охорони здоров'я та Законопроєкти, що запустять реформу української медицини. Стратегія має стати фундаментом для створення детального плану дій реформування СОЗ з пропозиціями на короткострокову, середньострокову і довгострокову перспективи.
Місце медіації в системі способів захисту прав суб'єктів господарювання
(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Яновська, А.В.; Француз, Анатолій Йосипович
Сьогодні медіація - один з найпопулярніших альтернативних способів вирішення спорів (конфліктів) у розвинених країнах. Він передбачає участь посередника (медіатора), який допомагає сторонам у конфлікті налагодити комунікаційний процес, проаналізувати конфліктну ситуацію, щоб сторони могли вибрати рішення, що задовольнить інтереси і потреби обох сторін у спорі. Відносини, пов’язані з проведенням медіації та реалізацією досягнутих в її ході домовленостей, потребують нормативного врегулювання, зважаючи на значущість як самої процедури, так і її результатів. Регламентація процедури медіації, визначення прав та обов’язків її учасників, правила оформлення домовленостей сторін є основою для досягнення цілей медіації й забезпечення балансу між інститутом медіації та правовою системою країни. У зв’язку з цим кожен медіатор і кожен юрист, який включається до процедури медіації в якості консультанта або представника свого клієнта, має володіти правовими знаннями і знаннями етико-нормативних засад медації. У вітчизняній системі права давно назріла потреба запровадження інституту медіації, що пов’язано з неефективністю й недосконалістю судової системи України та низьким показником виконання судових рішень. Враховуючи успішне застосування інституту медіації в багатьох країнах і курс на гармонізацію національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, 03.11.2016 р. Верховною Радою України було прийнято в першому читанні проєкт Закону України «Про медіацію». Для української правової системи законодавча ініціатива щодо впровадження нормативного регулювання інституту медіації є дуже важливим кроком. Оскільки за відсутності національного законодавства, що визначає правові основи процесу позасудового врегулювання спорів, практичне застосування інституту медіації проводилося лише на основі усталеної практики країн Європейського Союзу. Згідно з положеннями проєкту Закону України «Про медіацію», медіація визначається як альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві (або більше) сторони спору намагаються в межах структурованого процесу за участю медіатора досягти згоди для вирішення їхнього спору. Медіатором є незалежний посередник, що допомагає сторонам вирішити спір шляхом медіації.
Розвиток електронної комерції та поняття електронного договору
(Університет «КРОК», 2022) Олійник, О.Б.; Макаренко, Є.О.
У статті розглянуто поняття електронної комерції та електронного договору, їх сутність і зміст. Наведено основні види електронної комерції та фактори впливу на її розвиток. Укладення договору в електронній формі законодавчо визначено, але все ж потребує більшої деталізації, адже законодавча база ще залишається досить громіздкою і знаходиться у процесі постійного вдосконалення. Сьогодні розвиток електронної комерції сприяє швидкому доступу до інформації та ресурсів, стає високоприбутковою формою товарно-грошових відносин, а отже, має активно впроваджуватися і здійснити свого роду певну революцію. Поступово цифрові технології та інформаційно-комунікаційні мережі стали не лише проникати в повсякденне життя людей, але й зайняли важливе місце у розвитку бізнесу й національної економіки загалом. Електронна комерція є найважливішим складовим елементом електронного бізнесу. Виникнення і швидке розповсюдження у світі електронного бізнесу визначається низкою об’єктивно необхідних для цього умов і передумов. Електронною формою представлення інформації вважається документування інформації, що дає змогу відтворювати її у візуальній формі, придатній для сприйняття людиною. Одним із способів управління ризиками при проведенні будь-яких операцій електронної комерції є укладення угод (договорів) за допомогою засобів дистанційного зв’язку. З прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні врегульовані особливості укладення договорів у електронній формі (окремі питання були врегульовані також Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис»). У статті наведено детальні умови укладення електронного договору, порядок використання електронного підпису для електронних договорів, сформульовано шляхи вдосконалення розвитку електронної комерції та електронного договору, процедуру їх використання. Особливим завданням було дослідити, як розвиток електронної комерції може бути використаний для загального сталого розвитку держави і в господарських правововідносинах в Україні та як електронна комерція впливає на господарське право України.
Проблеми розвитку власності в Україні
(Університет «КРОК», 2022) Гіжевський, В.К.; Громей, Д.В.
У статті розглянуто низку особливостей взаємодії влади і власності в Україні: стійке домінування влади над власністю на всіх рівнях їх взаємодії, спадкоємність взаємодії влади та власності стосовно колишньої системи господарювання. Загальні наслідки незавершеного процесу приватизації й несформованих соціальних відносин власності. Необхідність провести приватизацію державної власності на засадах ринкової конкуренції та з метою формування ефективного власника. Деолігархізація власності на користь держави, оскільки на сьогодні така власність є не просто монополістичною, але й має компрадорське спрямування і тому не тільки не працює на зростання національного капіталу, але й сприяє підтримці економіки та збройних сил агресора. Обгрунтовано позицію щодо необхідності регулювання відносин власності. Запропоновано рекомендації щодо перспектив розвитку права власності в Україні. Також необхідно провести приватизацію державної власності на засадах ринкової конкуренції і з метою формування ефективного власника. Низка інших завдань має як політичне, правове, так й економіко-регулятивне спрямування. Сучасний стан розвитку України характеризується як незавершений процес трансформації всіх сфер суспільства, перехід від радянських атрибутів загальнодержавної власності, командно-авторитарної форми управління тощо до сучасних стандартів ринкової економіки та демократичних засад організації суспільних відносин. Масштаби і глибина модернізації вимагають відповідного якісного наповнення постановки завдань, прийняття кардинальних рішень та формування дієвих чинників розвитку. До останніх належить соціальний інститут приватної власності, що виконує низку надважливих функцій у сучасному суспільстві. Актуальність розгляду соціального інституту приватної власності зумовлена його проблемним становленням в Україні, що проявляється, зокрема, в таких ознаках, як: домінування державної власності в радянському минулому; незавершеність процесу приватизації; монополізація власності й відсутність ринкових умов зміни власників; непослідовність влади у визначенні перспектив розвитку приватної власності; наростаюча криміналізація сфери приватного права; низький рівень розкриття змісту цього інституту в науковій та публіцистичній літературі. Практичний аспект проблеми доповнюється відповідним недостатнім рівнем політичного усвідомлення значення цього інституту для вирішення назрілих проблем України. Зокрема й того аспекту, що для формування сприятливого інвестиційного клімату та підтримки інвестиційної активності потрібно забезпечити ефективний захист права приватної власності.
Теоретико-правові засади адміністративного регулювання дозвільних процедур у сфері урбанізації
(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Онисковець, М.Ю.; Француз, Анатолій Йосипович
Стаття присвячена комплексному дослідженню питання визначення поняття, змісту і особливостей застосування дозвільних процедур у сфері урбанізації. Звернено увагу на саме поняття містобудування, урбанізації та містобудівної діяльності. Здійснено спробу пов’язати поняття містобудування та урбанізації – на рівні саме теорії. Звернено увагу на об’єкти містобудування. Вказується на наявність відповідної спеціалізації, покликаної вивчати основні положення теорії містобудівної діяльності, можливості її реалізації на практиці. Досліджено та узагальнено теоретичне розуміння поняття дозвільних процедур у сфері урбанізації, що дозволило виявити та узагальнити проблеми їхнього оформлення та видачі. Розкрито детально поняття самих дозвільних процедур у сфері урбанізації, висвітлено недоліки їхнього застосування на практиці та законодавчого їхнього регулювання, запропоновано зміни для покращення даної ситуації. Визначено коло суб'єктів правовідносин по дозвільних процедурах у сфері урбанізації, їх відповідальність, контроль за їх діяльністю. На прикладі практики Європейського суду з прав людини показані ключові аспекти функціонування дозвільних процедур у сфері урбанізації, так само як і проблеми та недоліки їхнього функціонування, надано пропозиції усунення відповідних вказаних недоліків. Так само було застосовано практику зарубіжних країн, передусім європейських, у сфері регулювання та застосування таких дозвільних процедур. Враховано вітчизняну практику законодавчого врегулювання положень про дозвільні процедури у сфері урбанізації. Охарактеризовані змістовне наповнення і застосування дозвільних процедур в практичній діяльності суб'єктів правовідносин по дозвільних процедурах у сфері урбанізації. Показано, що вони є різними залежно від типу та складності зведення певного об’єкта містобудування. Наведені приклади практичного досвіду інших країн в питанні застосування дозвільних процедур та питання надання їх певним суб’єктам підприємницької та громадської діяльності. З урахуванням додатково вітчизняного досвіду був підведений підсумок вирішення проблемних аспектів дозвільних процедур у сфері урбанізації.
Оцінне поняття "малозначність" як підстава для звільнення від адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп'яніння
(Університет «КРОК», 2022) Грищук, В.К.; Маковецька, Н.Є.; Рибалко, В.О.; Маковецька, Неля Євгеніївна
Проаналізовано судову практику звільнення правопорушників у зв’язку з малозначністю від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП. Розкрито проблеми тлумачення оцінного поняття «малозначність» як підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Розглянуто найбільш поширені на практиці випадки віднесення керування транспортним засобом у стані сп’яніння до малозначних адміністративних правопорушень. Зокрема, «низький рівень етанолу в крові», «наявність пом’якшуючих обставин», «позитивна поведінка особи після вчинення правопорушення», «настання стану сп’яніння внаслідок вживання лікарських засобів», «не вилучення працівниками поліції транспортного засобу». Проведено розмежування протиправної поведінки особи, яка містить всі ознаки адміністративного правопорушення, адміністративних правопорушень з формальним складом, обставин, що пом'якшують відповідальність, та малозначного адміністративного правопорушення. Зазначено, що для констатації малозначності правопорушення не повинні братися до уваги поведінка особи після вчиненого правопорушення та обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Встановлено, що щире каяття винного, вчинення правопорушення особою вперше або особою, яка раніше не притягалась до адміністративної відповідальності, тяжкий матеріальний стан правопорушника, відшкодування заподіяної шкоди та наявність утриманців, як і 10 років тому, продовжують залишатися найпоширенішими підставами для звільнення правопорушників від адміністративної відповідальності через малозначність. Позитивно оцінено збільшення до 1 року терміну накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Нормативно-правове забезпечення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з комунальної у приватну власність
(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Рибченко, В.І.; Скоморовський, Віталій Богданович
У статті зазначається, що процедура відведення земельних ділянок є особливо актуальною, адже відповідно до Конституції України, «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». З огляду на це, постає потреба в аналізі нормативно-правової бази для розкриття всіх тонкощів Конституції України, Земельного кодексу, інших актів, а також в аналізі проблем, які можуть виникнути при відведенні земельної ділянки. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно, відповідно до ст. 14 Конституції України. Крім того, варто зазначити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України відповідно до статті 19 Конституції України. Варто зазначити, що громадяни України мають право відведення у власність земельної ділянки безоплатно, проте чимало громадян ним не користуються через необізнаність у зазначеному питанні. На це може бути безліч причин, але головною причиною вважаємо те, що рівень правової свідомості громадян на сьогодні є доволі низьким. Практичний досвід засвідчує, що громадяни, зацікавлені в отриманні у власність земельної ділянки безоплатно, знаючи про це право, завжди намагаються дізнатися в місці подання заяви щодо отримання дозволу на відведення земельної ділянки з державної або комунальної власності в сільській, селищній, міській раді. Оскільки, як зазначено вище, правосвідомість громадян не на найвищому рівні, то їм потрібно більш детально ознайомлюватися з чинним законодавством та у разі потреби звертатися за додатковим роз’ясненням до компетентних структур. Часто трапляються випадки стосовно черг на отримання земельних ділянок. Існує хибна думка, що достатньо написати заяву без зазначення орієнтованого місця розташування та орієнтованих розмірів. Як результат, громадяни отримують мотивовану відмову на їх заяву. Ще однією з проблем, які трапляються на сьогоднішній день, є те, що громадяни вважають, що вони можуть отримати земельну ділянку тільки за місцем їх реєстрації, але Земельний кодекс регламентує інше. Варто зазначити, що якщо громадяни, які знають усю процедуру відведення земельних ділянок, подають заяву на отримання дозволу щодо відведення земельної ділянки з державної чи комунальної власності, то вони зазначають орієнтоване місце розташування та орієнтовані розміри, а також знають те, що їх заява повинна бути розглянутою в місячний строк. У державі існує проблема, яка полягає не в розгляді заяв громадян, а в незабезпеченні міським головою належної роботи виконавчого комітету, оскільки більшість громадян, що не отримали дозвіл, звертаються до юристів чи адвокатів, які з’ясовують в судовому порядку те, що їх права були порушені.
Технічне забезпечення розшукової діяльності приватних детективів в Україні
(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Єлісєєв, І.С.; Француз, Анатолій Йосипович
Сучасні тенденції розвитку злочинних практик вимагають від держави належного реагування на них, розроблення дієвих механізмів запобіжного впливу на злочинність. У зв’язку з цим, система запобігання злочинності знаходиться у постійному русі. Вона є залежною від багатьох факторів, в останній час особливо – від реалізації політичної волі, виконання міжнародних зобов’язань України. Це безпосередньо відображається на стані чинного законодавства, завдяки якому загалом формується стратегія запобігання злочинності та знаходять свій вияв тактичні фактори протидії. Одним із таких проявів на сьогодні є нова, за своєю суттю, детективна діяльність як державних органів, так і приватних організацій (установ). Приватна детективна діяльність по-різному врегульована на законодавчому рівні багатьох держав світу. Попри нормативне закріплення, діяльність приватних детективів дуже відрізняється за ступенем правового регулювання з боку державних інституцій та контролю з боку органів професійного самоврядування. Це передусім стосується як порядку ліцензування, так і процесу здійснення такої діяльності. На шляху пізнання запобіжної детективної діяльності існують певні теоретичні та практичні проблеми. До них слід віднести те, що суб’єктний вимір приватної детективної діяльності, а також сама приватна детективна діяльність мало досліджувані у сучасній кримінологічній практиці й майже не розроблені. Правові засади використання (застосування) спеціальних засобів складаються із законодавчих актів, що регулюють діяльність органів, яким надане право на їх застосування. Правову основу застосування спеціальних технічних засобів приватної детективній діяльності становить система правових норм і підзаконних нормативних актів, що визначають допустимість або регламентують порядок та умови їх використання. Призначення спеціальної техніки полягає у таких аспектах: 1) полегшення розкриття і розслідування скоєних злочинів, забезпечення високої якості проведення огляду місця вчинення правопорушення, сприяння виявленню речових доказів під час проведення обшуків; 2) створення можливостей одержання достовірних відомостей про осіб, причетних до підготовки або вчинення правопорушень. Статистика доводить, що за допомогою низки оперативно-технічних засобів можна швидко та надійно отримати й зафіксувати відомості про конкретних осіб, які замислюють чи готують злочини, а після цього вжити заходів щодо їх недопущення. Приладами застосування таких засобів можуть бути апаратура аудіо- та відеозапису, прилади спостереження й інше; 3) фізичне припинення опору з боку злочинних елементів. Це може бути досягнуто через застосування спеціальних засобів захисту особового складу і проведення спеціальних операцій.
Приватна детективна діяльність: міжнародний досвід та національні перспективи
(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Істоміна, А.С.; Француз, Анатолій Йосипович
Стимулювання і розвиток приватних детективних агентств: охоронних фірм, служб безпеки і різного роду громадських правоохоронних формувань - є необхідним ресурсом для протидії високого рівня злочинності. Безпека є одним із найважливіших факторів розвитку країни. На це вказують загальновідомі та беззаперечні статистичні дані країн з низьким рівнем злочинності. Правоохоронні органи через об’єктивні й суб’єктивні причини (недостатнє фінансування з державного бюджету, недовіра громадян, корупційні схеми, перевантаженість правоохоронних органів, незначна кількість висококваліфікованих кадрів) не можуть у повному обсязі забезпечити безпеку суспільства від протиправних дій. Саме сукупність інститутів приватних детективних агентств та різного роду громадських правоохоронних формувань, яким можуть належати деякі із суто правоохоронних функцій і ознак, можуть значно зменшити навантаження на правоохоронні органи. Штучне й тривале стримування легалізації детективної діяльності завдає непоправної шкоди не тільки вже існуючим суб’єктам приватної детективної діяльності та охочим займатися таким видом підприємництва, а й інтересам громадян, які потребують подібних послуг, а також державним інтересам та іміджу України на міжнародній арені. Тому в Україні назріла необхідність якнайшвидшого прийняття Закону «Про приватну детективну діяльність». На сучасному етапі розвитку суспільних відносин у сфері запобіжної діяльності детективів потребує законодавчої легалізації приватна детективна діяльність з відповідним передбаченням її запобіжного впливу на злочинність. Надання приватним детективам і їх об’єднанням офіційного статусу є нагальною потребою подальшого розвитку та підвищення ефективності реалізації державою її правоохоронної функції. При цьому слід зазначити, що самі приватні детективи і детективні агентства повинні отримати повноцінний статус суб’єктів реалізації правоохоронної функції в державі, що передбачає наділення їх відповідними повноваженнями у цій сфері. Закордонний досвід свідчить, що реалізація правоохоронної функції держави можлива за участі представників приватного сектору, де певну частину функцій у цій сфері можуть виконувати приватні детективи та детективні агентства.

Переглянути

Нові надходження