Legal Bulletin. 2024. №11.
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/366
Одинадцятий випуск зібрав статті науковців ВНЗ «Університету економіки та права «КРОК», інших закладів вищої освіти, науково-дослідних установ України, підготовлені за результатами їх наукової роботи. Випуск розрахований на викладачів закладів вищої освіти, аспірантів, магістрів, фахівців-практиків у сфері права, а саме: теоретико-правових питань історії розвитку держави і права, політичних, правових учень та філософії права, кримінального права та процесу, цивільного права та процесу, міжнародного та конституційного права, адміністративного та муніципального права, правових аспектів господарського-правової діяльності, діяльності у сфері земельних відносин, криміналістичної та оперативно-розшукової діяльності.
DOI: https://doi.org/10.31732/2708-339X-2024-11
Переглянути
19 результатів
Результати пошуку
Документ Правова природа договору про надання детективних послуг(Університет «КРОК», 2024) Чернетченко, О.М.; Микитенко, О.Б.; Чернетченко, Олена МиколаївнаУ статті досліджено актуальні проблеми, юридичні особливості договору про надання детективних послуг. Охарактеризовано наукові думки та правове підґрунтя у вигляді договору про надання послуг з нахилом на цивільно-правовий аспект. Розкрито зміст істотних умов договору про надання детективних послуг та визначено мету даного договору. Доведено значимість основних юридичних принципів та понять, які лежать в основі цього виду договору, а також з’ясовано його специфіку в контексті правової системи. У роботі вказано, що за правовою природою договір про надання детективних послуг є багатогранним, про що свідчать різні підходи до визначення сутності та правового статусу договору про надання детективних послуг. Деталізовано сучасний стан наукової новизни договору про надання при- ватних детективних послуг. З’ясовано понятійно-категоріальний апарат та місце договору про надання детективних послуг з урахуванням міжнародного досвіду регулювання надання детективних послуг на договірних засадах. Встановлено, що інститут договірних правовідносин у сфері надання детективних послуг є новим феноменом для вітчизняного національно- го законодавства України і перебуває на стадії становлення. Зокрема, розглянуто питання самого оформлення, укладання, процесу виконання та визначення істотних умов, правових статусів сторін у зв’язку з останніми новинами щодо прийняття за основу законопроекту «про приватну детективну діяльність» у лютому 2021 року. Авторами було висвітлено між- народний досвід запровадження легалізації договірних відносин з надання послуг приватними детективами та приватними детективними агентствами. Проаналізовано договірні заса- ди здійснення приватними детективами певного спектру послуг, в залежності від правових умов країни укладання договору щодо надання послуг приватного детектива. Аргументовано необхідність визначення подальших перспектив договору про надання детективних послуг в Україні з подальшою легалізацією приватної детективної діяльності. Деталізовано практи- ку укладання договору про надання детективних послуг як таку, що відбувається за рахунок актуальності детективних послуг і регуляції даних правовідносин через норми цивільного та договірного законодавства, міжнародних стандартів та законодавства про правовий статус фізичних осіб підприємців, юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.Документ Обов'язковість виконання судового рішення правонаступником вибулої сторони виконавчого провадження(Університет «КРОК», 2024) Степаненко, Н.В.; Фірсов, Д.Ю.; Степаненко, Наталія В'ячеславівнаСтаття присвячена дослідженню питання реалізації однієї з основних засад судочинства, якою є обов’язковість виконання судового рішення, що забезпечується державою. Окремо зосереджено увагу на вибутті сторони виконавчого провадження та необхідності встановлення можливого правонаступництва під час примусового виконання судового рішення. Висвітлюється проблематика передчасного закінчення виконавчого провадження без вчинення необхідного комплексу виконавчих дій для встановлення правонаступництва, з метою наступної заміни вибулої сторони виконавчого провадження, що не відповідає інтересам стягувача, та порушує засади заключного етапу судового провадження і примусового виконання судових рішень. Додатково наведено зміст рішення Європейського суду з прав людини по справі «Глоба проти України», яким розкривається обов’язок забезпечення виконання судового рішення державою, шляхом належної організації системи виконання судових рішень і законодавства, які в своїй сукупності повинні бути ефективними. Проведено аналіз чинно- го національного законодавства та висновків, наведених постановою Великої Палати Верховного суду по справі щодо процесуального правонаступництва у виконавчому провадженні, яка несе прецедентний характер щодо подібних правовідносин в судовій практиці. Автора- ми звертається увага на сукупність наявних ризиків і негативних наслідків при закінченні виконавчого провадження без вчинення дій спрямованих на отримання відомостей стосовно правонаступників вибулої сторони та подальшої заміни, що призводить до порушення прав зацікавлених осіб, відкриття нових судових процесів щодо оскарження неправомірних дій, порушенню засад виконавчого провадження, зокрема, обов’язковості виконання судових рішень. З урахуванням дослідження проблематики, надається доцільна пропозиція щодо її вирішення.Документ Функціональне призначення національної поліції України(Університет «КРОК», 2024) Корольова, В.В.; Софина, І.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаНа сьогодні діяльність Національної поліції України у сфері забезпечення публічної безпеки є складним і проблемним процесом. Її функціонування в системі публічної безпеки й порядку включає багато пи- тань щодо законодавчого та нормативного регулювання. Національна поліція є спеціальним органом у механізмі держави, призначеним для безпосереднього забезпечення належного рівня публічної безпеки. Відповідно до стат- ті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року, Національна поліція України - центральний орган виконавчої влади, що слугує суспільству шляхом забезпечення захисту прав і свобод людини, боротьбі зі злочинністю та підтримання громадської безпеки. Місце і роль поліції України в системі національної безпеки визначається за допомогою відповідних функцій, які на нею покладаються. На жаль, чинний Закон України «Про Національну поліцію» не містить переліку функцій, як це було раніше в Законі України «Про міліцію». Попереднє законодавство, зокрема в частині 1 статті 7, визначало такі функції, як адміністративна, превентивна, опера- тивно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна. Згідно із п. 28 ст. 10 Закону України «Про міліцію» необхідною до виконання була функція щодо державного захисту суддів, працівників суду, гарантування безпеки учасників судового процесу. Пунктом 21 ст. 11 Закону було передбачено виконання контрольних і про- філактичних функцій. На нашу думку, ці функції, визначені для міліції, залишаються актуальними на сьогодні і їх мають виконувати представники Національної поліції. Забезпечення публічної безпеки та порядку є проміжною метою діяльності Національної поліції, а саме виконання цих функцій стає завданням цієї діяльності.Документ Роль цифровізації державних послуг в якості гарантії прав людини на взаємодію з державою та взаємну відповідальність в Україні(Університет «КРОК», 2024) Горєлова, В.Ю.; Горєлова, Вероніка ЮріївнаСтаттю присвячено дослідженню питання цифровізації у державному секторі, що набуває особливої актуалізації з огляду на останні тенденції (пандемії, кризи, воєнні конфлікти) в усьому світі. Розвиток науково-технічних досягнень з кожним кроком демонструє великий потенціал, ціллю якого має бути добробут населення, безпека та можливість реалізації всіх прав та інтересів людини. Відтак виникає необхідність справедливого балансу інтересів та взаємної відповідальності людини та держави, що також має розглядатися з позиції цифрових технологій. Відповідно до мети дослідження, у статті розглянуто зміст сучасного стану цифровізації державних послуг; визначення ролі цифровізації державних послуг в якості гарантії та забезпечення прав людини на взаємодію з державою та взаємну відповідальність в Україні. Зазначено, що порядок надання адміністративних послуг це не лише ряд цілеспрямованих заходів, які повинні приблизити до ефекту «надання сервісу», що у свою чергу, означає орієнтацію на людину в правовій державі. Побудові моделі правової держави сприяють сучасні технології, які покликані забезпечити полегшення реорганізації з «адміністративно-команд- ної» у «сервісну» державу. Таким чином, цифрові технології в організації надання публічних послуг населенню, націлені сприяти зміні значення людини як реального суб’єкта процесів сервісного спрямування. Зауважено, що метою підвищення якості надання адміністративних послуг в Україні та розширення їх спектру має бути: спрощення в отриманні державних послуг для населення; рівність в можливостях їх отримання; справедливість (не можливості застосування штучних перепон та отримання неправомірних винагород). Разом з тим наголошено на тому, що «зручність і доступність» повинна гарантувати право людини на взаємодію з державними органа- ми та взаємну відповідальність і не стати в кінцевому результаті моделлю «цифрового контролю» людського буття, при якому будуть порушуватися основні права людини та громадянина.Документ Інформаційна безпека як детермінанта збереження української державності в умовах ведення війни(Університет «КРОК», 2024) Биков, О.М.; Биков, Олександр МиколайовичПроблема забезпечення інформаційної безпеки в глобальному світі не оми- нула й Україну. Наша держава, особливо з початком повномасштабної російсько-української війни, постійно потерпає від кібератак на інформаційну інфраструктуру держави (програм- не забезпечення органів державної влади, державні сайти, інформаційно-технічне забезпечення стратегічних державних об’єктів, банківських установ), тотального антиукраїнського інформаційного впливу, поширення дезінформації, просування ідей сепаратизму, розбрату та насильства. Ворог, за допомогою найрізноманітніших технік інформаційного впливу на українців, намагається підірвати основи національної безпеки держави, посягнути на куль- турну ідентичність українського народу, зруйнувати дипломатичні стосунки та міжнародні домовленості між Україною та її стратегічними партнерами, розпалити всередині країни міжнаціональні, міжконфесійні конфлікти, і врешті, посягнути на конституційний лад та територіальну цілісність держави. Не тільки вітчизняні медіаресурси сьогодні, але навіть відомі світові видання, в силу різних обставин, часто висвітлюють інформацію та події, які відбуваються в Україні однобічно чи неповно, порушуючи її цілісність. Населення держави в умовах гібридної війни де- далі більше зазнає інформаційно-психологічного тиску на свідомість. Усе наведене свідчить про необхідність вироблення в Україні механізмів потужного захисту конфіденційності, доступності та цілісності інформації, що унеможливить різного роду посягання на законні права та інтереси громадян, приватних та державних організацій, держави в цілому. У статті висвітлено зв’язок інформаційної безпеки з її родовою категорією – національною безпекою, проаналізовано чинники, які впливають на цілісність, доступність та конфіденційність інформації. Звернено увагу читача на необхідності розвитку інформаційної культури суспільства, що дозволить чинити гідний опір тим загрозам, які постають перед сучасною Україною в умовах повномасштабної, і водночас, гібридної війни з потужною інформаційною складовою.Документ Правове регулювання соціальних прав у державах Центральної та Східної Європи (70-ті роки ХІХ ст. - 30-ті роки ХХ ст.)(Університет «КРОК», 2024) Чернетченко, О.М.; Гребеник, В.І.; Чернетченко, Олена МиколаївнаУ статті досліджено історико-правові передумови виникнення й розвитку правового регулювання соціальних прав у державах Центральної та Східної Європи протягом періоду часу, починаючи з 70-х років ХІХ сторіччя і до початку Другої світової війни. Розкрито головні фактори, які впливали на розвиток норматив- ного визначення соціальних прав під час перебування народів у складі імперій та після здобуття їхньої незалежності. Визначено основні законодавчі акти та конституційні норми, що стосуються предмету дослідження, в Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Естонії, Литві та Латвії. Особливу увагу приділено нормам конституцій, прийнятих після завершення Першої світової війни та укладення Версальського мирного договору 1919 року, що визначали на найвищому рівні основні засади соціального захисту населення. Надано загальну характеристику сукупності соціальних прав, що були закріплені в правових нормах у конкретних часових періодах та спрямовані на захист економічно вразливих груп населення (дітей, матерів, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку), а також працівників та робітників, що опинилися в складних обставинах у зв’язку з безробіттям, втратою працездатності, хворобою. Протягом цього історичного періоду відбулося розширення переліку соціальних груп, які згідно із законодавством потребували особливої охорони та соціального забезпечення. Так, роль держави суттєво трансформувалася від соціального забезпечення своїх представників (службовців і військових) до пошуку механізмів втілення гуманістичного підходу щодо ширшого кола осіб, які не в змозі забезпечувати себе самостійно внаслідок об’єктивних обставин. Встановлено взаємозв’язок між прагненням держав вирішити внутрішні соціальні проблеми та не допустити поширення більшовицьких ідей із активною правотворчістю, що була спрямована на закріплення та імплементацію основних соціальних прав для широкого кола громадян. Опи- сано найпоширеніші випадки використання страхування як механізму соціального забезпечення та досягнення адекватного рівня життя для економічно вразливих соціальних груп у вказаних державах. Доведено наявність спільних рис розвитку соціальних прав у державах Центральної та Східної Європи протягом періоду з 70-х років ХІХ сторіччя до початку Другої світової війни. У ході дослідження використано історико-правовий та порівняльно-правовий методи, а також метод індукції з метою визначення спільних ознак процесів правового регулювання соціальних прав.Документ Нормативні документи міжнародних спортивних організацій як метод регулювання правовідносин у сфері спорту в Україні(Університет «КРОК», 2024) Француз-Яковець, Т.А.; Нігруца, О.О.; Француз-Яковець, Тетяна АнатоліївнаУ статті проаналізовано вплив нормативних документів міжнародних спортивних органі- зацій на регулювання правовідносин у сфері спорту в Україні. Охарактеризовано ключові нормативні докумен ти Міжнародного олімпійського комітету (МОК), такі як Олімпійська хартія, яка є основним документом, що визначає принципи та правила Олімпійського руху, а також розглянуто їх вплив на регулювання спортивних за- ходів у глобальному масштабі. Крім того розглянуто стандарти та процедури, встановлені Світовою антидопінговою агенцією (WADA), які є критично важливими для боротьби з допінгом у спорті, зокрема перелік заборонених препаратів і методів. Проаналізовано вплив Федерації міжнародного футболу (FIFA) на стандартизацію футбольних правил, звернувши увагу на «Правила гри», що детально регулюють технічні аспекти проведення міжнародних матчів. Важливість цих документів для української правової системи полягає у їх використанні як основи для регулювання національних спортивних змагань, що забезпечує узгодженість національних і між- народних стандартів. Проведено аналіз процесу імплементації міжнародних норм у внутрішнє законодавство, який охоплює адаптацію і прийняття відповідних законів, що відповідають міжнародним вимогам та водночас реагують на внутрішні потреби країни. Визначено, що імплементація міжнародних стандартів є комплексним процесом, який вимагає не тільки технічного перекладу, але й глибокого розуміння специфіки національного спортивного контексту. Сформовано висновки про те, що ефективна адаптація та використання міжнародних нормативних документів сприяє підвищенню рівня правової визначеності, створює умови для справедливого регулювання спортивних правовідносин і зміцнює міжнародний імідж України як країни, що дотримується світових стандартів у сфері спорту.Документ Правова реальність безпекових угод україно-канадського партнерства: теоретико-правові виміри(Університет «КРОК», 2024) Гнілуша, С.І.Правові реальності безпекових угод стосовно співробітництва у сфері безпеки є своєрідною системою міжнародних безпекових гарантій. Вимір їхнього значення у реаліях сьогодення життєво важливий для світової глобальної безпеки, а не тільки України. І нерозуміння реальності безпекових викликів, може нести і мати незворотні наслідки і руйнацію демократичних підвалин суспільства світової демократичної спільноти. Повномасштабна злочинна війна, яку веде «росія» проти України, ігноруючи всі норми міжнародного права, масово знищуючи мирне населення, дітей, цивільну інфраструктуру, показово демонструє імпотентність, нездатність, подвійні стандарти і лицемірність, у першу чергу, ООН, інших безпекових стандартів механізмів і конструкцій, окремих країн, політиків і громадян. Реалії жахливої війни вимагають нових підходів у різно- векторних галузях співпраці і типів партнерства у колективних безпекових напрямках світової демократичної локації. Базовими потребами людини у всьому світі є, перш за все, безпека, що гарантується конституцією кожної демократичної держави як основним державним законом. Парадигма сьогоднішнього світового безпекового мислення в умовах війни, не тільки на теренах України (Ізраїль, Ліван, Сирія, військові загрози Тайваню і т.п.) повинна представляти колективну безпекову проєкцію поглядів і ефективних дій демократичних держав у непохитності суверенності і територіальної цілісності державних утворень у межах власних кордонів, що є міжнародно визнаними, включно з територіальними водами. Реально передбачати конструкції і механізми покарання за військові міжнародні злочини, визначати конкретну матеріальну відповідальність країн-агресорів і їх сателітів. Основний акцент повинен бути зосереджений на питаннях ефективності, контрольованості, прозорості, виключення подвійних стандартів і підходів.Документ Захист конфіденційності та приватності в умовах розширеного застосування штучного інтелекту(Університет «КРОК», 2024) Бакуменко, А.В.; Загребельна, Н.А.; Загребельна, Наталія АнатоліївнаУ статті проаналізовано сучасні проблеми захисту режиму приватності людського життя в умовах застосування технологій штучного інтелекту. Дослідження дозволяє провести комплексний аналіз щодо ступеня впливу штучного інтелекту на захист персональних даних. Розширення меж використання таких технологій у повсякденному житті людинини та в сфері державного регулювання водночас оголило деякі про- блемні моменти й потенційні загрози щодо процедури обробки і збору конфіденційної інформації. Зростання потоків даних та інформації свідчить про сьогоднішній інформаційний вибух. Інформація стає все більш доступною і різноманітною, тому постійно виникають питання щодо захисту приватності стейкхолдерів цієї інформації. А наявність та динамічний розвиток штучного інтелекту прискорює ці тенденції. Процеси сучасного аналізу даних на 100% залежать від машинних алгоритмів і технологій, особливо стосовно алгоритмів пошуку рекомендацій. Використання інтелекту порушує відповідні конфіденційні інтереси власників за рахунок швидкості збору й детального аналізу персональної інформації. У статті визначено, що інформаційна безпека – це захищений інформаційний простір, здатний забезпечити реалізацію державних інтересів та збереження стійкості держави до внутрішніх і зовнішніх чинників, які становлять загрозу та пов’язані з активним розвитком діджиталізації. Доведено, що використання техно- логії штучного інтелекту дозволяє приймати рішення швидше та з більшою ефективністю. А це, в свою чергу, дозволяє ідентифікувати оптимальні варіанти реагування на потенційні безпекові інциденти. Також доведено, що більшість інтелектуальних систем не мають у своїх алгоритмах «людського чинника» і практично цілком виключають людину з процесу прийняття рішення із забезпечення захисту інфобезпеки. Розвиток та використання штучного інтелекту зміцнюють усі стратегічні рішення, однак необхідно з обережністю ставитися до безапеляційного його використання для задоволення потреб й інтересів усіх стейкхолдерів у питанні інформаційної безпеки. Прийняття рішень за допомогою технологій штучного інтелекту допомагає знаходити загрози, попереджувати ризики та виконувати відповідні дії. Більш того, методи штучного інтелекту і машинного навчання відіграють вирішальну роль у покращенні протоколів інформаційної безпеки.Документ Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, за законодавством України(Університет «КРОК», 2024) Гавриленко, О.О.У даній науковій статті досліджується питання врегулювання механізму відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду в національному законодавстві України. Визначено, що норми, які регулюють відшкодування шкоди, завданої згаданими вище правоохоронними органами, існують в нормативно-правових актах різної юридичної сили. Серед таких актів необхідно виділити Конституцію України, ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» та положення про застосування даного закону. Визначене правове регулювання механізму відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, в національному законодавстві України можна оцінити як позитивне. Однак існують певні спірні питання, вирішення яких може зробити регулювання даного правового інституту ще більш ефективним. Встановлено, що між ст. 1176 ЦК України та положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» є неузгодженість щодо терміну, який використовується для визначен- ня категорії осіб, які мають право на відшкодування шкоди. Ст. 1176 ЦК України використовує термін «фізична особа», тоді як в законі використовується термін «громадянин». Термін «громадянин» є вужчим за термін «фізична особа» і не охоплює собою, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, яким також може бути завдана шкода правоохоронними органами, що підлягатиме відшкодуванню. Запропоновано внести зміни в закон та замінити в його назві та тексті термін «громадянин» на «фізична особа» як один із можливих способів усунення неузгодженості. Також у статті розглянуто деякі проблемні моменти національного зако- нодавства України, що регулює відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, на які звертають увагу інші науковці.