Вчені записки Університету "КРОК"
Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/282
Відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України №886 від 02.07.2020 р. та № 894 від 10 жовтня 2022 р. збірник наукових праць "Вчені записки Університету "КРОК" включено до Переліку наукових фахових видань України, категорія "Б" з економіки (економічні спеціальності - 051 "Економіка", 071 "Облік і оподаткування", 072 "Фінанси, банківська справа та страхування", 073 "Менеджмент", 075 "Маркетинг", 076 "Підприємництво, торгівля та біржова діяльність", 241 "Готельно-ресторанна справа", 281 "Публічне управління та адміністрування", 292 "Міжнародні економічні відносини") та психології (спеціальність – 053 "Психологія").
Збірник розрахований на науковців, аспірантів та практиків, які проводять дослідження сучасних проблем економіки, управління та психології та шляхів їх розв’язання.
Періодичність: щоквартально (березень, червень, вересень, грудень).
Мови видання: українська та англійська (змішаними мовами).
Переглянути
12 результатів
Результати пошуку
Документ Вища освіта в Україні: проблеми та перспективи(Університет «КРОК», 2013) Денисенко, М.П.; Бреус, С.В.Статтю присвячено розгляду питань, пов’язаних із необхідністю розроблення комплексу заходів з метою забезпечення якості вищої освіти в Україні з точки зору державного регулювання сфери освітиДокумент Економічна безпека держави та деструктивний вплив на неї тіньової економіки(Університет «КРОК», 2014) Денисенко, М.П.; Бреус, С.В.Стаття присвячена питанням необхідністю посилення ролі держави в процесі забезпечення її економічної безпеки. Особливу увагу приділено формуванню комплексу заходів протидії «тінізації» економіки як фактора, що справляє деструктивний вплив на економічну безпеку державиДокумент Інноваційний потенціал України: досвід і проблеми(Університет «КРОК», 2015) Денисенко, М.П.Статтю присвячено питанням доцільності посилення ролі держави в стимулюван ні залучення коштів суспільного накопичення і приватних заощаджень в інвестування нарощування інноваційного потенціалу. Особливу увагу приділено висвітленню досвіду високорозвинених країн світу у вирішенні цієї проблемиДокумент Розрахунок інтегрального показника оцінювання економічної безпеки банку(Університет «КРОК», 2017) Мігус, І.П.; Денисенко, М.П.; Коваль, Я.С.; Мігус, Ірина ПетрівнаУ статті проаналізовано поняття «економічна безпека». Висвітлені основні проблеми формування механізму антикризового управління системним банком. Обґрунтована модель інтегрального показника при формуванні економічної безпеки банкуДокумент Стан та перспективи розвитку науки та освіти в Україні на поточному етапі їх реформування(Університет «КРОК», 2018) Денисенко, М.П.; Хаустова, Є.Б.У статті на основі аналізу статистичних даних визначено основні тенденції, проблеми та тенденції розвитку інтелектуальної діяльності наукових та навчальних закладів України. З цією метою проведено аналіз факторів перспективного розвитку наукової діяльності за часткою високотехнологічної продукції в структурі експорту, науково-інтенсивним ВВП, державним, приватним та самофінансуванням науки в порівнянні з ЄС \ t дані, кількість виконаних та відсоток науково-технічних робіт, структура наукових кадрів, кількість «слабких» та незахищених патентів, відсоток підприємств, які проводили технологічні інновації, у тому числі партнерства з науковими організаціями та вищими навчальними закладами (ІГЕ). Аналіз розвитку освітньої діяльності полягав у вивченні динаміки показників та їх порівнянні з аналогічними показниками в науковій сфері, а саме: обсязі бюджетного фінансування (співвідношення витрат на освіту до ВВП та загальних видатків бюджету), а також кількість навчальних закладів та студентів. Розкрито основні проблеми наукової та освітньої діяльності в Україні, зокрема, низький рівень капіталізації наукової діяльності та комерціалізація її результатів внаслідок низької активності інноваційних процесів та відсутності ефективної стратегії розвитку. Інноваційна економіка від держави, відсутність реального механізму захисту інтелектуальної власності з відповідними установами. Водночас основними проблемами розвитку освітньої діяльності були: порушення пропорцій між типами ІГЕ через 1,5-кратне скорочення загальної кількості ІГЕ та збільшення кількості університетів, інститутів та академій. у 2 рази; реалізація концепції автономії університету без його фінансової складової через відсутність досвіду та інституцій в управлінні ІГЕ, а також законодавчо встановлений механізм його реалізації; відсутність умов для капіталізації інтелектуальних людських активів у контексті масового попиту на формальну вищу освіту в контексті зниження якості освітніх послуг в цілому. Серед загальних напрямів реформування наукової та освітньої діяльності були визначені формування їх економічних функцій шляхомформування реальної фінансової автономії наукових і освітніх установ з наданням бюджетних коштів на основі результатів оцінки ефективності їх роботи; активізація участі України у міжнародних науково-технічних програмах; впровадження законодавства про діяльність Національної ради з розвитку науки і технологій, Національного фонду досліджень, дослідницьких університетів і державних ключових лабораторій; вдосконалення законодавства для нових підприємств (корпоративне, податкове, валютне регулювання тощо). Критично важливими для розвитку освітньої діяльності є: запровадження системи якості вищої освіти на основі поєднання стандартів вищої освіти та єдиного державного кваліфікаційного іспиту для прийому на бакалаврські та магістерські програми; реформування системи державного фінансування вищої освіти та державних закупівель для підготовки фахівців з вищою освітою; врегулювання статусу коледжів як провідної ланки професійної освіти; впровадження законодавства про діяльність Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти.Документ Кадрова політика як основа формування інноваційної стратегії управління персоналом підприємств(Університет «КРОК», 2018) Денисенко, М.П.; Будякова, О.Ю.У статті досліджено що в умовах ринкової економіки одним з головних чинників конкурентоспроможності та ефективності організації є якісний кадровий склад, який формується завдяки розробці кадрової політики підприємства. Кадрова політика як основа формування стратегії управління персоналом є похідною від реалізованої загальної стратегії розвитку підприємства. Актуальність теми дослідження визначається особливими умовами, що склалися ринку праці у сфері зайнятості за умов фінансово-економічної кризи. Кадри завжди були найважливішим чинникам, які забезпечують ефективності роботи підприємства. Реалізація потенційної можливості будь-якої організації залежить від знань, компетенції, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати будь-які проблеми, готовності до навчання працюючого персоналу та складу керівництва. Тому кадрова політика є складовою всієї управлінської та виробничої діяльності організації та спрямована на ефективний відбір персоналу, його адаптацію, навчання й перенавчання згідно з цілями організації. Кінцевою метою кадрової політики є створення згуртованої, відповідальної, високопродуктивної команди, здатної виконувати завдання відповідно до місії і стратегії організації. Роль кадрової політики особливо зростає у умовах кризової економіки. Міграція кваліфікованої робочої сили досягла світового масштабу. В умовах посилення конкуренції за професіоналів актуальними стають питання відтворювання кадрового потенціалу країни. Перед керівництвом будь-якого підприємства у умовах кризи виникає завдання збереження найбільш кваліфікованої частини керівного складу) і персоналу. У організаціях мають розроблятися заходи, створені для розробки механізмів збереження кадрового потенціалу, які будуть сприяти стимулюванню діяльності персоналу щодо виходу організації з кризового стану.Документ Сучасний стан розвитку вищої освіти в Україні та взаємозв’язок з економічною безпекою закладів вищої освіти(Університет «КРОК», 2018) Денисенко, М.П.; Бреус, С.В.В сучасних умовах рівень вищої освіти виступає основоположним чинником, що сприяє підвищенню рівня економічного розвитку держави та її конкурентоспроможності. Поглиблення розриву між освітою, наукою та виробництвом призводить до того, що вітчизняна вища освіта перестає виконувати соціально-економічні функції, сприяє зниженню якості вищої освіти, конкурентоспроможності закладів вищої освіти (ЗВО), а відтак рівню економічної безпеки ЗВО, держави та національної безпеки в цілому. Сутність економічної безпеки та методологія її оцінювання досить ґрунтовно розглянута в працях як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, зокрема Алімової Н. К., Демидова С. Р., Бабаєва В. Н., Момот Т. В., Пересипкіна М. Н., Мартинюка В. П., Козаченко Г. В., Тюлєнєва Г. Д. Незважаючи на значний вклад вчених за проблематикою дослідження слід зазначити, що в сучасних умовах відсутні комплексні обґрунтування аспектів, пов‘язаних з дослідженням взаємозв‘язку стану розвитку вищої освіти в Україні з економічною безпекою закладів вищої освіти. Мета статті полягає у дослідженні взаємозв‘язку стану розвитку вищої освіти в Україні з економічною безпекою закладів вищої освіти. У статті досліджено теоретико-практичні аспекти функціонування вітчизняних закладів вищої освіти та забезпечення їх економічної безпеки. Розглянуті основні чинники, які справляють вплив на економічну безпеку закладів вищої освіти. Виокремлено загрози економічній безпеці закладів вищої освіти. Виокремлені основні чинники, що сприяють формуванню загроз економічній безпеці закладів вищої освіти у результаті їх негативної зміни. Зазначене обумовлює доцільність здійснення подальших досліджень, що передбачає з урахуванням зазначених чинників формування прогнозу рівня економічної безпеки закладів вищої освіти та методичного підходу до оцінювання ризиків економічній безпеці закладів вищої освіти.Документ Зарубіжний досвід управління персоналом(Університет «КРОК», 2019) Денисенко, М.П.; Будякова, О.Ю.; Волощук, Ю.В.В сучасній теорії та практиці управління персоналом, на підприємствах індустріально розвинутих країн, домінують два абсолютно протилежних підходи - американський та японський. Основу концепції управління персоналом підприємства, в даний час, складає зростаюча роль особистості працівника, знання його мотиваційних установок, вміння їх формувати та направляти у відповідності із завданнями, що стоять перед підприємством. Управління персоналом в такій ситуації набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати, узагальнити широкий спектр питань адаптації індивіда до зовнішніх умов, врахування особистісного фактору при побудові системи управління персоналом. Загострення кризових явищ в економіці передбачає пошук та аналіз новітніх методів роботи до реалізації ідеї цінності людського розвитку. З огляду на важливість та актуальність даних питань, розкрито та обґрунтовано новітні технології управління персоналом організації в забезпеченні її ефективного розвитку на інноваційній основі. В статті зроблено спробу порівняння зарубіжного досвіду управління людськими ресурсами. Ретельно розглянуто сучасні технології створенння колективу, серед яких особливу увагу приділено командоутворенню, коучинг-технологіям та їх застосуванню в розвитку людських ресурсів організації. Досліджено особливості розвитку емоційної компетентності управлінського персоналу. Особливе місце у даній роботі посідає обгрунтування сучасних тенденцій в управлінні людськими ресурсами організації. В статті проведено порівняння американської та японської моделі управління персоналом. Визначено концептуальну схему управління людськими ресурсами, характерні риси японського управління та основні стратегії в управлінні персоналом; основні рівні управління в японських організаціях. Виявлено особливості процедури прийняття рішень в японських корпораціях. Досліджено застосування моделі у японських корпораціях в сучасних умовах глобалізації та транснаціоналізації економіки. Наведено виявлені недоліки практичного застосування моделі на сучасних підприємствах. Зроблено висновок щодо ефективності використання «японської моделі» управління персоналом в умовах сучасних трансформацій та практичне застосування американської моделі.Документ Міжнародний досвід мотивації персоналу в умовах сучасної економіки(Університет «КРОК», 2019) Денисенко, М.П.; Мельник, Л.С.У статті розглядаються питання міжнародних мотиваційних систем персоналу і можливості застосування цього досвіду для українських підприємств. Мотиваційні системи тісно пов'язані з управлінням персоналу. Нові економічні відношення, породжені перехідним періодом, висувають і нові вимоги до персоналу. Це не тільки добір, навчання і розташування кадрів, але і формування нової свідомості, менталітету, а отже, і методів мотивації. Загалом мотиваційні системи використання трудового потенціалу підприємства являє собою сукупність мотивів, які притаманні працівникам у результаті дії множини впливів, які і є своєю чергою елементами мотиваційного комплексу, який повинен забезпечити досягнення цілей підприємства. Найскладнішим моментом в сучасних умовах змішаної економіки для підприємства є втрата кваліфікованих кадрів. Утримання ключових співробітників стало вагомим завданням в управлінні підприємством. Однак керівники більшості українських підприємств основну свою увагу приділяють маркетингу, фінансам, управлінню виробництвом, а не вдосконаленню системи мотивації персоналу. Це обумовлено перш за все тим, що керівники помилково вважають, що нині проблем з мотивацією персоналу бути не повинно, так як співробітники розуміють, що на їх місце претендують тисячі звільнених, готових працювати за меншу заробітну плату. Функціонування мотиваційних систем залежить від позитивного впливу як внутрішніх, так і зовнішніх щодо підприємства чинників. Але в будь-якому разі організація системи винагородження персоналу має спиратися на стиль управління, що передбачає створення гнучких структур, методів мотивації відповідно до розвитку технічних, економічних і соціальних процесів у суспільстві в цілому та на кожному підприємстві зокрема. Таким чином, сам факт збереження робочого місця співробітника розглядається як мотивація до більш якісної та ефективної роботи.Документ Розвиток міжнародного туризму в контексті прогнозів всесвітньої туристичної організації(Університет «КРОК», 2019) Денисенко, М.П.; Ольшанська, О.В.; Григорчук, Д.В.Міжнародна туристична індустрія країни може бути визначена як сума внутрішньої діяльності, яка безпосередньо підтримує споживання товарів та послуг іноземних туристів у країні. Протягом останніх шестидесяти років туризм зазнав постійної експансії та диверсифікації та став одним із найбільш привабливих та найбільш зростаючих секторів економіки у світі. Незважаючи на те, що основна частина міжнародної туристичної діяльності досі зосереджена в розвинутих країнах та регіонах Європи, Північної та Південної Америки, значне поширення нових туристичних ринків також спостерігається і в країнах, що розвиваються. Значним викликом для світового туризму є відсутність диверсифікації туристичної діяльності. Сучасна міжнародна туристична діяльність продемонструвала зростаючу тенденцію до диверсифікації та змін. Це викликає складнощі для багатьох країн, у тому числі з відносно розвиненою туристичною галуззю, щоб уникнути швидких та складних потреб міжнародних туристів. В умовах висококонкурентного міжнародного туристичного ринку і з огляду на появу нових туристичних напрямків, поліпшення умов, які сприяють розвитку сучасного туризму, не є легким процесом. Нарешті, але не в останню чергу, це проблема недостатньої безпеки туризму в деяких країнах. У цьому контексті варто зазначити, що безпека туристів є основним чинником будь-якої успішної індустрії туризму і тому повинна стати однією з основних цілей планування та управління туризмом. Проблеми з безпекою туризму негативно впливають на репутацію приймаючих країн. У зв'язку з цим негативні сприйняття та політична нестабільність згубно впливають на перспективи розвитку туризму в багатьох країнах світу. У статті розглянуто сучасний стан світового ринку туристичних послуг та його місця у формуванні світового валового продукту. Проаналізовано основні міжнародні тенденції розвитку туризму та визначено його ключові аспекти. Роль і місце туристичної сфери як у світі, так в Україні. Представлено напрями розвитку туристичної сфери в Україні на основі міжнародного досвіду та доведено необхідність її державної підтримки.