Вчені записки Університету "КРОК"
Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/282
Відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України №886 від 02.07.2020 р. та № 894 від 10 жовтня 2022 р. збірник наукових праць "Вчені записки Університету "КРОК" включено до Переліку наукових фахових видань України, категорія "Б" з економіки (економічні спеціальності - 051 "Економіка", 071 "Облік і оподаткування", 072 "Фінанси, банківська справа та страхування", 073 "Менеджмент", 075 "Маркетинг", 076 "Підприємництво, торгівля та біржова діяльність", 241 "Готельно-ресторанна справа", 281 "Публічне управління та адміністрування", 292 "Міжнародні економічні відносини") та психології (спеціальність – 053 "Психологія").
Збірник розрахований на науковців, аспірантів та практиків, які проводять дослідження сучасних проблем економіки, управління та психології та шляхів їх розв’язання.
Періодичність: щоквартально (березень, червень, вересень, грудень).
Мови видання: українська та англійська (змішаними мовами).
Переглянути
16 результатів
Результати пошуку
Документ Методичні підходи до оцінки ділової репутації підприємства: забезпечення економічної безпеки та сталого розвитку(Університет «КРОК», 2024) Алькема, Віктор; Алькема, Віктор ГригоровичУ сучасному конкурентному середовищі ділова репутація є одним із ключових нематеріальних активів підприємств, що впливає на довіру споживачів, інвесторів та партнерів. Вона забезпечує економічну безпеку, сприяє сталому розвитку та формуванню конкурентних переваг. З огляду на значення репутації, зростає потреба в ефективних методиках її оцінки та управління. Стаття спрямована на систематизацію методичних підходів до оцінки ділової репутації підприємств, визначення їх впливу на економічну безпеку та сталий розвиток, а також розробку рекомендацій для інтеграції цих підходів у практику управління. У дослідженні застосовано змішаний підхід, що включає якісні методи (експертні оцінки, тематичні дослідження, інтерв'ю) та кількісні методи (опитування, регресійний аналіз, статистична оцінка). Використано тріангуляцію даних для підвищення надійності результатів. Ідентифіковано основні методичні підходи до оцінки ділової репутації: індикативний, ресурсно-функціональний, нечітко-логічний та експертний. Показано, що використання змішаних методів оцінювання дозволяє отримати комплексне уявлення про зв’язок репутації, економічної безпеки та сталого розвитку. Підтверджено, що підприємства з позитивною репутацією мають переваги у залученні капіталу, утриманні клієнтів та залученні висококваліфікованих кадрів. Інтеграція сталого розвитку в управління репутацією сприяє підвищенню її капіталу та зміцненню довіри зацікавлених сторін. Розробка більш точних інструментів для кількісної оцінки репутації, враховуючи динамічний характер бізнес-середовища. Поглиблене вивчення зв'язку між репутацією, цифровими технологіями та екологічними ініціативами. Ця стаття надає цінні рекомендації для підприємств, які прагнуть ефективно керувати своєю репутацією та забезпечувати довгострокову економічну стабільність.Документ Комунікаційні ланцюги у розбудові екосистеми кластеру(Університет «КРОК», 2024) Філатов, Сергій; Філатов, Антон; Філатов, Сергій АнтоновичВ умовах воєнного стану для національної економіки України важливою проблемою є пошук шляхів співпраці та комунікацій великих промислових підприємств, бізнесових структур, малих та середніх підприємств (МСП), наукових та освітніх установ, державного сектору і органів самоврядування. Однією з прогресивних форм співпраці суб'єктів ринку є кластери .З розвитком інноваційних екосистем та забезпечення сталого розвитку регіонів України актуальною проблемою стає продуктивний взаємозв’язок між учасниками кластеру. Бізнес екосистема передбачає: мультиплікацію вартості бізнесу; вигоду для всіх учасників; зв’язки, які підтримуються ідеєю. Основні гравці екосистеми створюють спільні активи, які жоден із них не зміг би створити, діючи поза системою. Використання ефективних комунікацій стейкхолдерів в екосистемі кластеру буде сприяти розвитку співпраці та здорової конкуренції. Саме тому метою даної роботи виступає питання дослідження узагальненого підходу до використання ефективних комунікацій в екосистемі кластеру. Враховуючи напрямок розвитку України до вступу в ЄС та вимоги сучасного глобального світу, в статі розглянуті моделі екосистем бізнесу та різних організацій стосовно їх стресостійкості до криз і невизначенностей, гнучкості для розвитку і удосконалення та на основі цих моделей побудувати можливі необхідні комунікаційні ланцюги в екосистемі кластеру. В рамках дослідження було розроблено узагальнений підхід до використання ефективних комунікацій, а саме визначено комунікаційні інструменти поетапного формування екосистеми кластеру із застосування сучасних вимог критеріїв європейської моделі досконалості EFQM. Вибір цих інструментів базується на практичному досвіді експертів та аналізі практичної роботи при консультуванні організацій при розбудові екосистем кластерів авторами цієї статті. Визначена послідовність запропонованих інструментів утворює наскрізний комунікаційний ланцюг, який може слугувати основою для конкретних практичних випадків, ситуацій, обставин в залежності від потреб екосистеми кластеру. Визначено основні якості роботи кластерних менеджерів (координаторів) для успішності реалізації визначених комунікаційних ланцюгів екосистеми кластеруДокумент Економічна сутність екологічних аспектів діяльності вуглевидобувного підприємства та напрями її дослідження(Університет «КРОК», 2013) Бичкова, О.В.У статті наведено критичний аналіз наявних у фаховій літературі підходів до визначення економічної сутності екологічних аспектів діяльності вуглевидобувного підприємства, а також її місця в загальній фінансово-економічній діяльності суб’єкта господарювання. Наукова новизна цього дослідження полягає в розробленні понятійного апарату для подальшої інтеграції екологічних аспектів діяльності в систему бухгалтерського обліку вуглевидобувних підприємств.Документ Базові принципи та алгоритми розробки стратегії забезпечення еколого-економічної безпеки регіону в умовах сталого розвитку(Університет «КРОК», 2014) Андрєєва, В.А.; Андрєєва, Віта АнатоліївнаУ статті визначено принципи розроблення стратегії забезпечення еколого-економічної безпеки регіону, запропоновано алгоритм забезпечення сталого розвитку регіону в її межахДокумент Суб’єкти політики екоіндустріальних парків(Університет «КРОК», 2024) Клещов, АнтонВпровадження концепції екоіндустріальних парків зумовлене необхідністю зменшення негативного впливу промисловості на навколишнє середовище, а також прагненням забезпечити сталий розвиток на основі інтеграції економічних та екологічних підходів. Сучасні виклики, такі як зміна клімату, виснаження природних ресурсів та зростання потреб населення, створюють умови для пошуку нових підходів до організації промислового виробництва. Екоіндустріальні парки представляють собою комплексні рішення, які поєднують принципи циркулярної економіки, інноваційних технологій та сталого управління ресурсами. Такі парки можуть забезпечити не тільки зменшення забруднення, але й підвищення ефективності використання матеріалів та енергії. Метою дослідження є вивчення суб’єктів політики екоіндустріальних парків та аналіз їхньої ролі у впровадженні ефективних стратегій сталого розвитку. Дослідження спрямоване на ідентифікацію ключових агентів змін серед усіх суб’єктів державної політики, які безпосередньо впливають на формування та реалізацію законодавства в даній сфері. Методологія дослідження ґрунтується на індуктивному аналізі, а також концептуального картографування, що дозволяє виявити взаємозв'язки між суб'єктами політики та їх вплив на кінцеві результати. Отримані наукові результати свідчать, що для досягнення ефективного функціонування екоіндустріальних парків в Україні необхідно забезпечити активну взаємодію між основними суб’єктами політики центральної і місцевої влади. Зокрема, важливою є роль держави як регулятора, що сприяє формуванню сприятливих умов для розвитку інноваційних екологічних проектів. Перспективи подальших досліджень включають вивчення впливу новітніх технологій, зокрема цифровізації та автоматизації виробничих процесів, на ефективність функціонування екоіндустріальних парків. Додатково, важливим напрямом є розробка інструментів для моніторингу та оцінки екологічної та економічної ефективності цих парків у довгостроковій перспективі.Документ Туризм в контексті сталого розвитку(Університет «КРОК», 2017) Мелько, Л.Ф.; Мелько, Людмила ФедорівнаВисвітлено сучасні підходи до розуміння сутності сталого розвитку туризму. Проаналізовано сучасні міжнародні документи щодо сталого розвитку туризму, шляхів впровадження принципів сталого розвитку. Наголошено на необхідності виділення показників для оцінки сталого туризму. Розкрито значення туристичних обсерваторій ЮНВТО як інноваційної форми моніторингу процесів сталого розвитку туризму.Документ Біоекономіка як пріоритетний напрям сталого розвитку(Університет «КРОК», 2018) Ткаленко, С.І.; Ткаленко, Світлана ІванівнаУ статті досліджено особливості сталого розвитку, що базується на біоекономіці. Визначено основні напрями фінансування у сфері біоекономіки розвинених країн, проаналізовано структуру витрат у науково-дослідній та дослідницькій діяльності у сфері біотехнологій, виокремлено найбільші виклики людству, на які можна відповісти, розвиваючи біоекономіку та біотехнології.Документ Сталий розвиток закладів вищої освіти: локальні інформаційно-комунікативні аспекти(Університет «КРОК», 2020) Ляшенко, О.М.Сучасною світовою стратегічною тенденцією є становлення динамічної концепції освіти в інтересах сталого розвитку. Освіта є передумовою та водночас пріоритетним засобом досягнення сталого розвитку. Згідно з Порядком денним на ХХІ століття освіту визнано як процес, за допомогою якого людина і суспільство можуть повністю розкрити свій потенціал, оскільки вона має вирішальне значення для забезпечення формування цінностей і підходів, прищеплення навиків і заохочення поведінки, сумісної зі сталим розвитком. Особлива роль у цьому процесі належить вищій освіті. Сутнісною компонентою сталого розвитку закладів вищої освіти є аксіологічне та когнітивно-поведінкове сприяння задоволенню соціальних, екологічних та економічних інтересів суспільства на основі максимально повного розкриття творчого потенціалу всіх учасників університетської спільноти: студентів, науково-педагогічного складу, обслуговуючого та допоміжного персоналу і менеджменту. Отже, сталий розвиток закладів вищої освіти є безперервним процесом гармонізації взаємодії внутрішніх стейкхолдерів щодо узгодження здійснюваної освітньої та науково-дослідної діяльності з концептуальною тріадою сталого розвитку – соціальна, екологічна, економічна сфери в ендогенній та екзогенній площинах та переходом до стійкого функціонування. Сучасні бізнес-моделі ЗВО мають бути скерованої не на ретрансляцію, а не генерацію нових знань щодо сталого розвитку, та перетворення їх на ціннісний ресурс стійкого функціонування за допомогою відповідного інформаційно-комунікативного супроводу. Протягом понад десятиліття в Україні сформувався певний пласт наукових досліджень, присвячених проблематиці сталого розвитку. Однак, чисельність таких досліджень, присвячених освітній складовій, не є надто потужною. Ще меншою є частка наукових праць, присвячених діяльності ЗВО як суб’єктів сталого розвитку. Відтак, інформаційно-комунікативні аспекти цієї проблематики також наразі не є центром уваги вітчизняних дослідників. Тому наразі одним з каменів спотикання у контексті сталого розвитку ЗВО є коло питань інформаційно-комунікативного характеру.Документ Управління інноваційним розвитком регіону на основі використання його здатності до самоорганізації в умовах сталого розвитку(Університет «КРОК», 2020) Мельниченко, Г.М.; Гончаренко, М.Ф.; Безчасний, О.У.Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що в сучасному суспільстві найважливішою ознакою інноваційної економіки є різке зростання ролі організації і самоорганізації в науковому і технологічному розвитку. У зв'язку з цим абсолютно змінюється роль нових знань і компетенцій науково-технічної та управлінської еліти та роль самоорганізації у розвитку економіки як методології нелінійного управління складними системами, які знаходяться в стані нестійкості. Відтак дослідження управління інноваційним розвитком регіону на основі його здатності до самоорганізації є дуже вчасним та актуальним. В статті досліджено історичні етапи виникнення і розвитку науки синергетика, яка розкриває фундаментальні основи порядку в природних і соціально-економічних утвореннях, загальні принципи еволюції і самоорганізації складних нерівноважних систем. Визначено зв'язок науки синергетики із процесом самоорганізації. Подане авторське бачення дефініції самоорганізація, яка визначається як процес спонтанного структуроутворення, який є протилежним тенденціям руйнування існуючих структур. Визначено основні критерії та умови створення і функціонування соціально-економічних систем, які само організуються. Визначено, що в само організованій системі повинен бути певний орган, який виконує роль своєрідного фільтру, здатного розпізнавати характер впливів і в залежності від їх виду виконувати ті чи інші дії. Визначено важливість для управління функціонуванням самоорганізації дотримання закону «необхідної різноманітності», який визначає ефективність функціонування складних керованих систем. Сформульовано основні вимоги до формування, функціонування та розвитку систем, які само організують соціально-економічні системи. Досліджено, що процес самоорганізації найбільш повно розкривається через основні принципи синергетики: два принципи буття - гомеостатичність та ієрархічність, і п'ять принципів становлення - нелінійність, нестійкість, незамкнутість, динамічна ієрархічність і спостереження. Проведений автором аналіз дозволив прийти до висновку про те, що інноваційний розвиток регіональних соціально-економічних систем, як і інших складних нелінійних об'єктів, підпорядковується загальним законам самоорганізації.Документ Структура та технології організаційно-економічного механізму впровадження регіональної політики сталого розвитку(Університет «КРОК», 2021) Качала, Т.М.; Василюк, С.В.; Шафієва, Л.Г.; Степанець, І.В.Стаття присвячена визначенню структури та технологій організаційно-економічного механізму впровадження регіональної політики сталого розвитку. Метою статті є визначення структури та технологій організаційно-економічного механізму впровадження регіональної політики сталого розвитку. Обґрунтовано, що регіональну економічну політику слід формувати за допомогою загальнонаукових (проблемний підхід, системний підхід) і спеціальних методів, з врахуванням класифікації та типології регіонів. Доведено, що для провадження ефективної антикризової політики, важливо провести аналіз розвитку економіки регіонів розглядаючи показник економічного потенціалу регіону в ролі основного індикатора стану регіонального розвитку. Визначено, що економічний потенціал можна розглядати як матеріальну основу системи організації національного, регіонального та виробничого господарства, при цьому рівень економічного потенціалу є мірою розвитку продуктивних сил та конкурентоспроможності певної територіальної виробничої системи. Запропоновано, характеризувати категорію економічного потенціалу не лише кількісною складовою - ресурсами, а й якісною - станом матеріально-технічної бази господарських систем. Обґрунтовано, що за рахунок використання важелів підтримки динамічної рівноваги регіональної системи, мотивації суб'єктів господарювання до ефективнішого відтворення та до підвищення конкурентоспроможності втілюється цілеспрямований процес нарощування потенціалу регіональної системи, що веде до підвищення рівня життя населення. Визначено, що з точки зору регіону розробка стратегії його стійкого розвитку має передбачати виокремлення серед своїх ключових компонентів чинника сталого розвитку реального сектора економіки регіону. Доведено, що у довгостроковій перспективі факторами, що безпосередньо впливають на міру стійкості регіону є фактори управління і менеджмент та участь в господарських зв'язках, при цьому враховуючи важливі чинники з прямим ендогенним впливом: виробничо-технологічні та інфраструктурні. Визначено пріоритетні заходи які сприятимуть збалансованості бюджетної системи і можуть бути реалізовані на регіональному рівні.