Вчені записки Університету "КРОК"

Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/282

Відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України №886 від 02.07.2020 р. та № 894 від 10 жовтня 2022 р. збірник наукових праць "Вчені записки Університету "КРОК" включено до Переліку наукових фахових видань України, категорія "Б" з економіки (економічні спеціальності - 051 "Економіка", 071 "Облік і оподаткування", 072 "Фінанси, банківська справа та страхування", 073 "Менеджмент", 075 "Маркетинг", 076 "Підприємництво, торгівля та біржова діяльність", 241 "Готельно-ресторанна справа", 281 "Публічне управління та адміністрування", 292 "Міжнародні економічні відносини") та психології (спеціальність – 053 "Психологія"). Збірник розрахований на науковців, аспірантів та практиків, які проводять дослідження сучасних проблем економіки, управління та психології та шляхів їх розв’язання. Періодичність: щоквартально (березень, червень, вересень, грудень). Мови видання: українська та англійська (змішаними мовами).

Переглянути

Фільтри

2013 - 201932020 - 20211

Налаштування

Ключове слово: search.filters.subject.інноваційна політика

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 4 з 4
  • Ескіз
    Документ
    Державна підтримка інформаційної діяльності технопарків в Україні
    (Університет «КРОК», 2013) Нечіпай, Е.С.
    У статті досліджено науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні та виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість і бізнес
  • Ескіз
    Документ
    Етапи еволюції біоекономіки в Європейському Союзі
    (Університет «КРОК», 2018) Любачівська, Р.З.
    Розглянуто теоретичні засади визначення терміна біоекономіки в Європейському Союзі. Акцентовано увагу на чинниках, які вплинули на розвиток біоекономіки.
  • Ескіз
    Документ
    Сучасні методи підвищення ефективності інноваційної системи Європейського Союзу
    (Університет «КРОК», 2019) Терехов, В.І.; Одягайло, Б.М.; Терехов, Віктор Іванович
    У статті показано значення інноваційних чинників для отримання економічних переваг, обґрунтовується необхідність розробки концептуальних засад ефективного використання інноваційної системи в економіці Європейського Союзу. Цей стан визначається багатьма індикаторами та показниками й потребує економічного обґрунтування та наукового аналізу. Крім того, варто врахувати, що це одна з вагомих складових поняття національна економіка, поруч з іншими – політичними, соціальними, інформаційними, екологічними та іншими. Світова економічна криза підтвердила те, що конкурентоспроможними в кризових умовах є ті промислові підприємства, які активно застосовують у своєї діяльності інновації. Оскільки в країнах з високим економічного та інноваційного розвитку саме впровадження інновацій є важливим фактором забезпечення стабільного довготермінового економічного зростання. Ще в кінці 1990-х років спеціалісти ЄС виділили вісім напрямків науково-технічного розвитку, які визначались першочерговими для забезпечення соціально-економічного прогресу в країнах спільноти. Прийнята в 2000 р. Лісабонська стратегія розвитку ЄС поставила ціль – побудувати до 2010 р. найбільш конкурентоспроможну динамічну економіку, засновану на знаннях. Кінцевим результатом цієї стратегії вбачалось досягнення рекордних темпів економічного зростання, максимального наближення до повної зайнятості та соціальної справедливості. Однак вже в 2005 р. Рада Європи розглянула результати Лісабонської стратегії за 5 років і констатувала невиконання наміченого. Євроспільнота приходить до висновку, що значущість соціальних проблем є надзвичайно вагомою і їх вирішення уможливлює досягнення економічних цілей. В оновленій Лісабонській стратегії основний наголос зроблено на знання, інновації та оптимізацію людського капіталу . ЇЇ цілями стає створення робочих місць в ЄС і нарощування потенціалу економічного зростання за допомогою інвестицій в людський капітал. В 2007 р. в документі «Наукова Європа в глобальному світі» визначені основні області суспільного життя, в яких очікується найбільший попит на НДДКР і відповідно внесок науки та нових технологій до 2020 р.: зайнятість у глобалізованому світі; охорона здоров’я, харчування, зміни клімату, стійке зростання та довкілля. Тому європейські експерти запропонували нову концепцію «ключових технологій» – як технологій, здатних відповісти перед усім на основні соціальні виклики, вирішення яких є основою економічних перетворень. На зміну цим задачам нова десятилітня «Стратегія 2020», що формувалась в умовах посткризового періоду, ставить своїм завданням досягнення цілей зайнятості, продуктивності та соціальної злагоди. Для конкретизації поставлених цілей Стратегії 2020, ЄС визначає 7 пріоритетних напрямів діяльності, що передбачають поєднання вирішення економічних та соціальних завдань. Основною задачею залишається економічне зростання, в соціальній площині задачі Стратегії 2020 охоплюють значне коло проблем.
  • Ескіз
    Документ
    Світові тенденції модернізації державного управління: досвід для України
    (Університет «КРОК», 2021) Михайлов, В.М.; Андрієнко, М.В.; Гаман, П.І.
    Питання взаємовідносин держави та громадськості в суспільному житті історично завжди виникало й спричинювало різні теоретичні погляди. Об’єднання громадян в усі часи покликані захищати інтереси людини, боротися проти тиранії, державного «левіафану». Однак лише наприкінці ХХ століття громадські об’єднання і організації врешті-решт позбавилися від тотального державного контролю, остаточно позбулися від ототожнення з державою. Водночас, форми участі організованої громадськості в державному управління набули мирних способів. Метою статті є аналіз світових тенденцій модернізації державного управління: досвід для України. Адже в контексті сучасних суспільно-трансформаційних процесів громадські організації вийшли на новий рівень взаємовідносин з державою. Державне управління трансформується в «публічне», яке своєю чергою, характеризується відкритістю, прозорістю, широким залученням інститутів громадянського суспільства до державно - управлінських процесів. Нині відсутній єдиний підхід до визначення форм і методів взаємодії органів державної влади з організованою громадськістю. Науковці виділяють різноманітні форми їх взаємодії, як інформування, консультації, громадські слухання, громадські експертизи, дорадчі комітети, громадськіініціативи, моніторинг громадської думки, громадське представництво в радах, просвіта, круглі столи, громадський контроль тощо. В законодавстві визначено правові форми взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, а саме: участь інститутів громадянського суспільства у нормотворчій, правозастосовчій й правоохоронній діяльності держави. Необхідно констатувати що підходи до класифікації форм і методів участі організацій громадянського суспільства в публічному управлінні досить умовні й різноманітні. Не перестають з'являтися нові форми взаємодії держави і організованої громадськості. У статті проаналізовані основні концепції взаємодії. Досліджено світові інноваційні механізми та технології управління. Систематизовано основні етапи соціальогое партнерства.