Legal Bulletin
Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/365
Збірник наукових праць «Legal Bulletin» є правонаступником видання «Правничий вісник Університету «КРОК», який було засновано у 2006 році (Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № ІІ237-ІІ7Р від 19.05.2006 р.) а в 2010 року внесено до переліку фахових видань України (Бюлетень ВАК України. – 2010. – № 3. – С. 11; В 2015 році наказом Міністерства освіти і науки України №1328 від 21.12.2015 року). «Правничий вісник Університету «КРОК» внесено до переліку фахових видань, та міжнародних бази даних: Index Copernicus International; Ulrich’s Periodicals Directory, США (international database Ulrich’s Periodicals Directory, USA).
Переглянути
13 результатів
Результати пошуку
Документ Державно-правова реальність легітимації державної влади у часи гетьманства Павла Скоропадського(Університет «КРОК», 2024) Сердюков, О.О.Українська держава гетьмана Павла Скоропадського проіснувала короткий період – 7,5 місяців (з 29 квітня 1918р. по 14 грудня 1918р.). Але, безумовно, потрібно реально оцінювати певний вклад, і цивілізаційний потенціал державотворчих процесів, їх легітимацію у забезпеченні солідарних дій, держави, суспільства, влади і громадян, у процесах визнання законності органів публічної влади, соціально-політичних інститутів і їх діяльності, повноваження і функціонування, що відповідає чинники нормам законодавства. Дискусійність проблематики питань найуспішніших українських державоутворень у часі з 1917-1921 рр. викликає неоднозначність наукових підходів і оцінок. Вітчизняні науковці історики амбівалентно оцінюють роль гетьмана П. Скоропадського в історії України. У юридичних колах, ці підходи більш на нашу думку реалістичні, з врахуванням нормотворчих процесів державотворення, вибудову законодавчих механізмів і конструкцій, дотримання законності і правопорядку, організація активної боротьби з злочинністю. Одні зазначають реальність порівняно стабільного періоду життя українства у період правління П. Скоропадського, стабілізацію у розвитку економіки, фінансової системи, військової справи, українських закладів науки, зокрема шкіл і відомих університетів, академії наук, театрів, музеїв. Інші критикують за політичні підходи які направлені були до зближення з російськими політичними колами. Що справедливо викликало гнів і нерозуміння українських державників і політиків, і послужило приводом до антигетьманського повстання під орудою С. Петлюри і В. Винниченка, що потребує окремого дослідження. Має місце і критика, що влада гетьмана частково трималась на окупаційних військах Німеччини та Австро-Угорщини. У даному підході виникає питання, а чи реально можна усвідомити динаміку сил того часу, і чи міг гетьман за 7,5 місяців, щось реально протиставити? Чи здатність скоріше умілого маневрування, позитив історичної постаті, гідність особистості – давали можливості існування і творення державності? Павло Скоропадський у мемуарах 1918 року, подає власне бачення проблематики становлення України як держави в умовах військового часу, які і у даний час є актуальними з огляду на війну в Україні і можуть бути доречним підґрунтям для роздумів і осмислення Реалі сьогодення, сучасними українством, як на теренах України, так особливо і українською діаспорою, ближнього і дальнього зарубіжжя, державниками різного рівня і політиками, релігійними діячами і освітянамиДокумент Правовий статус держави у міжнародних цивільних правовідносинах: проблеми та виклики сьогодення(Університет «КРОК», 2024) Корольова, В.В.; Петрицький, В.І.; Корольова, Вікторія ВікторівнаСтаття присвячена дослідженню основних проблем щодо визначення правового статусу держави у міжнародних цивільних правовідносинах. Обґрунтовано специфіку цивільних правовідносин з іноземним елементом у реаліях сьогодення. Охарактеризовано ключові нормативні документи, а також виокремлено недоліки правового регулювання в цьому напрямі. В ході роботи виявлено різність підходів до розуміння правового статусу держави, через наявність у неї унікальних ознак, а саме суверенітету та імунітету. Встановлено, що держава є особливим суб’єктом правовідносин, діяльність якої, з однієї сторони, спрямована на вирішення питань публічного характеру (міжнародна безпека, дотримання миру), а з іншої – цивільно-правового. Проведено аналіз чинного законодавства в частині регулювання цивільно-правових відносин та виявлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Держава Україна може виступати учасниками цивільних правовідносин лише за умови набуття статусу особи. Сформовано висновки про те, що невизначеність правового статусу держави та її розщеплення на юридичну особу та носія публічної влади є підґрунтям для виникнення проблем, які потребують вдосконалення механізму правового регулювання. Досліджено, що наявні протиріччя в частині розмежування функцій держави та інших суб’єктів права, які діють від її імені, розмежування їх відповідальності та статусу майна, що знаходиться у власності. Поряд з цим, питання правового регулювання ускладняється відсутністю законодавчого документу щодо застосування державного імунітету та його різновидів. Встановлено, що в законодавстві відсутній перелік ознак юридичної особи публічного права. Підґрунтям для вирішення вказаних проблем можуть слугувати подальші наукові дослідження, зокрема, спрямовані на закріплення правового статусу держави та визначення особливостей правосуб’єктності юридичних осіб публічного та приватного права, а також розроблення загальних положень щодо їх цивільно-правової відповідальності.Документ Актуальні питання протидії кіберзлочинності в Україні: правові проблеми та шляхи їх розв’язання.(Університет «КРОК», 2024) Француз, А.Й.; Шепеля, А.М.; Француз, Анатолій Йосиповичучасний світ є доволі динамічним явищем, що призводить до інтенсифікації не лише можливостей, але й потенційних загроз. Інноваційні технології відкривають нові горизонти для розвитку бізнесу і полегшують комунікацію, але водночас створюють сприятливі умови для кіберзлочинців. Кіберзлочинність охоплює широкий спектр кримінальних правопорушень: від крадіжки особистих даних і фінансових шахрайств до атак на критичні інфраструктури. Кіберзлочинність загрожує не лише окремим особам, а й державам, адже може призвести до серйозних економічних втрат, руйнування інформаційної безпеки та загроз безпеці державного управління. У зв’язку з цим існує нагальна потреба вдосконалення нормативно-правової бази, підвищення рівня освіти у сфері кібербезпеки та розвитку технологій захисту інформації. Ці заходи є критично важливими, оскільки кіберзлочинність постійно еволюціонує, і від ефективності нашої реакції та превентивних дій залежить безпека як держави, так і суспільства в цілому. У статті акцентується увага на необхідності комплексного підходу до протидії викликам кібербезпеки, що уможливлює створення сприятливого інформаційного середовища.Документ Алгоритми протидії і боротьби з тероризмом(Університет «КРОК», 2024) Француз, А.Й.; Сидор, В.Д.; Француз, Анатолій Йосипович; Сидор, Вікторія ДмитрівнаАктуальність теми обумовлена подіями повномасштабної війни, розв’язаної проти України, що є кровавою проблемою сучасності, для більшості демократичних країн світу. Недоімперіалістична росія, і її сателіти, а також покручі, що допомагають, переслідуючи перш за все власну наживу, не рахуючись нічим, дестабілізують в цілому обстановку на земній планеті. Поступово втягують світову спільноту у третю світову війну, використовуючи її гібридні методи війни, міжнародний тероризм, екстремізм. Це має значні політичні, економічні, моральні наслідки. Наносить руйнівний моральний і психологічний вплив на соціум, забирає життя і здоров’я людей. Знаковою характеристикою сучасного тероризму є значне кількісне зростання злочинів, що виокремлюються своєю цинічністю і жорстокістю. Жертвами терористів найчастіше стають прості люди, і ще найболючіше – діти. Досить небезпечним є те, що терористи все частіше використовують нетрадиційні засоби масового знищення. Ставлячи перед собою завдання нанести значний збиток і розруху, посіяти масову паніку, зневіру серед людей, знищити спокій і безпечне життя. Все частіше динамічно проявляється небезпечна тенденція зрощування тероризму з кримінальною міжнародною злочинністюДокумент Сучасний стан наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави: теоретико-правовий аналіз(Університет «КРОК», 2024) Степаненко, Н.В.; Курілець, О.О.; Степаненко, Наталія В'ячеславівнаУ статті досліджено сучасний стан наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави з урахуванням теоретико-правового аналізу. Встановлено, що на сьогодні проблеми повоєнного відновлення держави є темою наукових пошуків багатьох вчених різних галузей науки. Разом з тим, зʼясовано, що у теоретико-правовому полі юридичної науки відсутні комплексні дослідження присвячені аналізу наукових розробок проблем повоєнного відновлення держави, що створює суттєву прогалину у даній сфері. Проаналізовано, що науковці поділяють проблеми, з якими зіткнеться Україна у процесі відновлення, і які уже є на сьогодні, за такими основними блоками: зруйнована інфраструктура, гуманітарна криза, економічний спад, соціальні та політичні проблеми, геополітичні виклики та інші. Запропоновано відновлення держави розглядати як комплекс організаційних, правових, фінансових та інших заходів, що спрямовуються на прискорену відбудову та створення умов для покращення життєдіяльності населення та діяльності суб’єктів господарювання на певній території, для подолання наслідків війни (у тому числі гуманітарних, соціальних, економічних та інших). У дослідженні вказано, що відновлення інфраструктури неможливе без належного фінансування, яке може бути мобілізоване з державного бюджету, міжнародної допомоги, приватних інвестицій та інших джерел. Зазначено, що майже одразу із початком воєнних дій на території України одним з актуальних питань стало розроблення підходів до післявоєнного відновлення української економіки. Встановлено, що триваюча війна дуже істотно вплинула на всі сторони життєдіяльності українського суспільства, в тому числі й на безпекову ситуацію. Зʼясовано, що характер і масштаби соціальних та політичних проблем у повоєнний період залежатимуть від багатьох факторів, включаючи тривалість та інтенсивність воєнних дій, рівень руйнувань, кількість жертв, а також від післявоєнних політичних та економічних рішень. Обґрунтовано, що війна в Україні спричинила масштабну гуманітарну кризу, яка торкнулася мільйонів людей.Документ Проблемні аспекти сучасного державотворення в Україні(Університет «КРОК», 2024) Лисак, М.Ю.Стаття присвячена дослідженню проблемних аспектів державотворення в Україні. Розуміння поняття «державотворення» є важливим як для усвідомлення особливостей минулого України, так і для розуміння сучасних державотворчих процесів. У статті простежено існуючі наукові підходи до поняття «державотворення». Запропоновано власне розуміння поняття «державотворення», під яким слід розуміти складний і тривалий процес створення, розвитку, вдосконалення та модернізації системи влади, який відбувається на сучасному етапі, або відбувався в історичному минулому на території держави. Він охоплює взаємовідносини індивідів, спільнот, політичних інститутів щодо реалізації своїх інтересів у сфері влади і спрямований на усвідомлення народом потреби у власній суверенній, незалежній, демократичній, соціальній та правовій державі. Автор наголошує на змістовній релевантності понять «держава», «державність» й «державотворення». Зазначено, що на даному етапі не існує консенсусу щодо хронологічного поділу сучасного процесу державотворення. На нашу думку, перший період, пов’язаний із проголошенням незалежності України; другий – з подіями 2004 року, відомими як Помаранчева революція, яка запобігла згортанню демократичних процесів. Наступний період – події 2014 року, які зупинили поворот держави до євразійської інтеграції. Зазначається, що процес державотворення в Україні на цьому не припиняється. Автор вказує, що першим офіційним документом, в якому вживається поняття «державотворення», є Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Після введення поняття «державотворення» до Конституції України (Преамбула) воно активно використовується в нормативно-правових актах. Автор вказує на інституційні проблеми державотворення в Україні, до яких науковці відносять: нестабільність системи державного управління; незбалансованість політичної системи держави; олігархічну систему відносин; розшарування населення; системні прорахунки у сфері розбудови воєнної організації держави; прорахунки з питань трансформації системи військової юстиції; нігілізм до усіх політико-правових явищ з боку громадськості.Документ Політична медіація в Україні(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Зубко, Д.В.; Француз, Анатолій ЙосиповичУ даній статті проведено аналіз окремих загальних інструментів врегулювання конфлікту інтересів шляхом медіації в політичному сегменті України. Доцільність цього аналізу зумовлена тим, що досить неточні регуляторні елементи щодо політико-правової системи України, що надає всеосяжний простір для зловживань владою та суспільною думкою в країні, що впливає на населення та розвиток держави. Обґрунтування того, що є сформований певний перелік негласних правил, який ускладнює започаткування нових правил, які будуть притаманні суспільним інтересам в державі. В сучасному вимірі багато спеціалістів з конфліктології намагаються знайти найоптимальніший метод вирішення конфлікту, що в майбутньому дозволяло би мінімізувати або уникати завданню шкоди і буде позитивно сприяти подальшому розвитку соціуму. Одним із сучасних методів вирішення суперечок між сторонами є медіація. Це спосіб, який за допомогою третьої нейтральної сторони налагоджує комунікацію між сторонами та намагається направити сторони конфлікту в русло досягнення угод. Результат перебігу конфлікту напряму перебуває під впливом поведінки та ставлення один до одного суб’єктів у ньому. Політичні конфлікти сьогодні частіші, ніж в інших сферах суспільного життя, а причина полягає в тому, що політичні стосунки по суті є владними відносинами, в основі яких лежить домінування одних людей і підпорядкування інших, а переваги та інтереси одних суб'єктів вищі за інших, це призводить до конфліктів і конфронтації політичної ситуації. Тому є підстави припустити, що обставини, які включають в себе вплив на суспільно-політичне життя держави за загальними правилами, підвищують або знижують ступінь суспільної конфронтації. Хоча раніше вітчизняні політологи вірили в мирне вирішення політичних конфліктів, суспільство України нездатне вийти з кризи самостійно, тобто без використання посередництва. Медіація є одним із найпопулярніших методів вирішення конфліктів у всьому світі.Документ Фактори, що обумовлюють рівень використання технічних засобів в діяльності приватних детективів(Університет «КРОК», 2022) Француз, А.Й.; Йожиков, С.Л.; Француз, Анатолій ЙосиповичВ цій статті проведено аналіз факторів, що обумовлюють рівень використання технічного забезпечення приватними детективами в Україні та тенденції в цій сфері. Дана проблема в Україні є мало дослідженою. Будь який процес чи явище традиційно поділять на реактивну та проактивну частини. Реактивна частина – це коли учасник процесу займає реактивну позицію, тобто чекає ініціативи від інших та реагує на їхні дії. Проактивна частина – це коли суб’єкт правоохоронної діяльності займає активну позицію, тобто сам проявляє ініціативу. Відповідно, функції охорони правопорядку, наприклад, оперативно-розшукова, охоронна, виконавча можна умовно поділити на проактивну та реактивну частини. Образно кажучи, розвідка є проактивною функцією, а контррозвідка – реактивною. Держава делегувала приватному сектору частину своїх функцій з охорони правопорядку, але всі ці функції реактивні, тобто суб’єкти охоронної діяльності реагують на можливі прояви крадіїв, приватні виконавці виконують рішення суду, яке до того було прийняте, тощо. Із усіх функцій, які віддані державою на виконання приватним учасникам, тільки адвокати звинувачення мають проявляти проактивну позицію. Частиною правоохоронної діяльності, яка потребує активних дій є оперативно-розшукова діяльність. На сьогодні приватна детективна розшукова діяльність, аналог оперативно-розшукової діяльності підрозділів державних правоохоронних служб, не заборонена, але не регламентована і відсутня в правовому полі України. Це в свою чергу обумовлює рівень виконання такої функції приватними суб’єктами, в тому числі і використання технічного забезпечення. Розглянуто можливість використання як наявність техзасобів, можливість використання, як доступ до навчання та підвищення кваліфікації користування техзасобами, можливість використання як правова основа для приватних детективів використовувати техобладнання в своїй роботі. Виявлено, що факторами використання приватними детективами техзасобів у своїй роботі є: можливість придбання та/або можливість дістатися до техзасобів, вміння використовувати або можливість навчання користуватися, правова та законодавча база такого використання. Виявлено, що два перші фактори – можливість придбати та кваліфікація користування наявні в Україні або в ближньому зарубіжжі. Дійсно, в РФ, де дозволена приватна детективна діяльність, а відповідно і виробництво необхідного обладнання, є достатньо різноманітних технічних апаратів та програмного забезпечення. З заходу, де нашими сусідами є Євросоюз, де також дозволено проводити розшукову діяльність приватними структурами, відповідно, теж обладнання в наявності в умовно-вільному (за відповідними документами) продажу. Проблема в Україні виникає з третім фактором – з правовою та законодавчою основою. З точки зору права, приватні суб’єкти не мають права проводити оперативно-розшукову діяльність, оскільки це порушує права громадян. З точки зору закону, існує ряд статей кримінального законодавства, які регламентують в тому числі і кримінальні реальні покарання для суб’єктів такого використання, а також тим, хто наважиться купувати, продавати, виготовляти обладнання, яке можна кваліфікувати як спеціальні технічні засоби. Відповідно, процедура та критерії визначення обладнання спеціальним технічним засобом розроблені і діють. Встановлено, що саме стан третього фактора не дає розвиватися приватній детективній діяльності в Україні і так буде до того часу, поки не буде прийнято дійсно дієвий та професійний закон про приватну детективну діяльність, який би регламентував права і обов’язки приватних детективів та законодавчі межі, в яких приватний детектив міг би кваліфіковано та якісно виконувати свої задачі. Досліджено та описано тенденції розвитку законотворення в частині закону про приватну детективну діяльність за роки з 2015 року до сьогодні.Документ Функції поліції України як юридична категорія(Університет «КРОК», 2022) Корольова, В.В.; Корольова, Вікторія ВікторівнаУ статті досліджено поняття основних функцій Національної поліції України. Розуміння сутності цих функцій сприяє чіткому визначенню ролі та місця поліції в системі органів публічної влади. Під функціями розуміють основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Функції безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Функції відображають зміст діяльності виконавчої влади, значною мірою характеризують сутність держави та її соціальне призначення. Формування правової держави, зміцнення законності й правопорядку вимагають удосконалення та підвищення роботи органів Національної поліції, основним завданням яких є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку. Тому функції поліції перед усім повинні бути направлені на проведення превентивної та профілактичної діяльності кримінальних та інших правопорушень. В науковому плані функції поліції – питання складне та багатоаспектне, що може бути розкрите як самостійна категорія поліції, яка походить від його сутності та відображає призначення у суспільстві. Ми підтримуємо точку зору вчених про те, що функціональне призначення поліції має вихідний, основоположний характер, оскільки визначає його роль і значення для розвитку і розбудови самого громадянського суспільства і держави. Функції поліції є похідними від завдань і розкривають зміст діяльності Національної поліції України. У зв’язку з цим діяльність поліції здійснюється у двох напрямках: внутрішньому і зовнішньому. Запропоновано визначення функцій Національної поліції України як визначені та закріплені на правовому рівні напрями діяльності суб’єктів поліцейської діяльності, які є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими і спрямовані на вирішення поставлених перед нею завдань. На підставі аналізу Закону України «Про Національну поліцію» запропоновано виокремити два блоки основних функцій поліції: внутрішньо-організаційні та зовнішні.Документ Процеси українського державотворення на західноукраїнських землях на зламі ХІХ початку ХХ століття: український січовий рух, теоретико - правові основи(Університет «КРОК», 2023) Француз, А.Й.; Маковецька, Н.Є.; Француз, Анатолій Йосипович; Маковецька, Неля ЄвгенівнаУ реаліях сьогодення, сучасних геополітичних викликах і протистояннях, українська наукова світоглядна позиція повинна зумовлюватися і зосереджуватися над розвитком новітніх українських державно-правових та історико-правових підходів і вчень, базуватися на характерній проблематиці, її методологічному розширенні вузлових питань і конкретик, що формують цивілізаційні підходи осмислення і розуміння державно-правових практик, ідей, особливостей, що викристалізувалися історією становлення і розвитку української нації. Особливої актуальності ці підходи набувають в умовах більше, ніж десятирічної військової агресії росії теперішнього часу та історичної пам’яті минулого, необхідності реформувань державотворчих процесів місцевого самоврядування, формувань розвитку громадянського суспільства в Україні у європейському демократичному руслі. Водночас, такі підходи повинні поєднувати і систематизувати історико-правові явища і процеси, що дозволить сформувати незаангажоване, незалежне, сучасне осмислення і розуміння становлення та утвердження української державності, її національного відродження, зокрема на прикладах державотворчого подвижництва січового руху українства, як однієї із складових суверенної української держави, що ґрунтується на історії понять і органічного поєднання державотворчих процесів у часах від минувшини до сьогодення, від практики ідей і визвольних змагань до сучасного державотворчого процесу, без практики посиленого нав’язування комуністичної радянщини, що базувалось на принципах соціальної несправедливості і людиноненависництва, опираючись на глибокі знання про історичні процеси і закономірності, етнос і генотип української нації, її традиції розвитку державотворчих процесів.