Наукова періодика Університету "КРОК"
Постійне посилання на розділhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/280
Переглянути
14 результатів
Результати пошуку
Документ Роль Верховного Суду у сучасному українському правозастосуванні(Університет «КРОК», 2024) Скоморовський, В.Б.; Лантух, Є.С.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено роль Верховного Суду у забезпеченні сталої та єдиної судової практики, здійснено аналіз чинного законодавства, яке встановлює правову основу виконання функцій Верховного Суду. Зроблено зіставлення законодавства про правотворчу діяльність із правовою природою висновків Верховного Суду щодо застосування норм права. Проаналізовано підходи деяких науковців у характеристиці висновків Верховного Суду щодо застосування норм права та їх співвідношення із судовим прецедентом. Досліджено питання обов’язковості висновків Верховного Суду щодо застосування норм права для судів нижчих інстанцій через призму принципу stare decisis («стояти на вирішеному»), який визначає, що суди повинні дотримуватися висновків, що були прийняті при вирішенні попередньої справи іншим судом. Проаналізовано у розрізі тлумачення та/або доповнення норм права викладені Верховним Судом у постановах конкретні висновки щодо застосування норм права, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, що відсутні в законодавстві. Окреслено ознаки «джерела права», які притаманні висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права. Зроблено висновки щодо обов’язковості застосування висновків Верховного Суду судами нижчих інстанцій та суб’єктами владних повноважень та про їх вплив на здійснення правосуддя. Зазначено, що Верховний Суд при здійсненні правосуддя та перегляду справ частково вдається до формування висновків, які фактично розширюють норми права або здійснюють їх тлумачення так, що створюється нове правило, яке має ознаки норм, які відсутні в законодавстві. За відсутності чіткої вказівки в процесуальному законодавстві щодо юрисдикції суду, який має розглядати конкретну категорію справ, Верховний Суд фактично створює правило, яке визначає суд, що має вирішувати такий спір. Наголошено, що Верховний Суд формує висновки щодо застосування норм права, які є певною формою судового прецеденту і обов’язкові для застосування як судами нижчих інстанцій, так і суб’єктами владних повноважень у відповідності до законодавчого регулюванняДокумент Контрафакція і піратство як правова проблема: шляхи вирішення(Університет «КРОК», 2017) Скоморовський, В.Б.; Зборчий, А.С.; Скоморовський, Віталій БогдановичДана стаття присвячується актуальній на сьогоднішній день проблеми–визначення масштабів контрафакції та піратства в Україні та шляхи подолання цієї проблеми. В роботі дається визначення контрафакції та піратства, а також інших видів порушення авторського права. У наш час, в Україні здійснюється активна законодавча діяльність, яка націлена на зменшення кількості правопорушень у сфері авторського права. Але незважаючи на постійну законодавчу боротьбу в Україні постійно зростають правопорушення у цій сфері і вже на протязі останніх десяти років Україна визнається однією з країн із найбільшим рівнем піратства у сфері авторського права і суміжних прав. Законодавство України передбачає відповідальність за порушення авторського права, і вона може бути цивільно-правовою, адміністративною та кримінальною. В результаті проведеного аналізу та дослідження на дану тему в статті розкриті питання у сфері авторського права, в тому числі питання відносно проблем захисту авторських та суміжних прав від контрафакції та піратства та визначені рекомендації щодо вирішення та подолання проблем порушення авторського права.Документ Загальнотеоретичний контекст поняття "правові парадигми"(Університет «КРОК», 2018) Скоморовський, В.Б.; Гдичинський, В.Б.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджено генезу поняття «правові парадигми», проаналізовано і критично опрацьовано відомі дефініції, зосереджено увагу на популяризації наукового доробку вітчизняних правників у розв’язанні проблем, що стосуються їх практичного використання у законотворчій діяльності. Представлено авторське визначення понять «правові парадигми» і «загальнотеоретичні засади правових парадигм».Документ Законотворча практика як практичне втілення концепції правових парадигм в теорії держави і права(Університет «КРОК», 2018) Скоморовський, В.Б.; Гдичинський, В.Б.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті розглянуто проблеми, пов’язані з вивченням сутності законопроцесу, на основі застосування фундаментальних знань і технічних методів (правові парадигми), що розкривають взаємодію елементів цього процесу. Особлива увага приділяється питанням участі представників юридичної науки у сфері законотворчої діяльності шляхом створення стабільних каналів взаємодії між ними та забезпечення права законодавчої ініціативи органами та особами. Проаналізовано наукові погляди на розуміння категорії «законотворчість» та «правова парадигма».Документ Охоронна діяльність, її поняття та зміст, шляхи удосконалення(Університет «КРОК», 2018) Скоморовський, В.Б.; Хміляр, Ю.М.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті розглянуто поняття та зміст охоронної діяльності, зарубіжний досвід розвитку, основні недоліки законодавчого регулювання та шляхи удосконалення охоронної діяльності.Документ Механізм реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: досвід зарубіжних країн(Університет «КРОК», 2018) Скоморовський, В.Б.; Лисенко, О.В.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджені внутрішньодержавні та міжнародні механізми реалізації прав і свобод людини та громадянина. Автор статті окремо з’ясувала систему органів та посадових осіб, які повинні захищати права і свободи людини та громадянина.Документ Правова неузгодженість дефініцій щодо визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням сучасних методів ведення бізнесу(Університет «КРОК», 2021) Скоморовський, Віталій; Радомська, Тетяна; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті розглянуто теоретичні та законодавчі аспекти визначення поняття “зовнішньоекономічна діяльність”. Проаналізовано визначення даного терміна в національному законодавстві через призму сучасних методів ведення зовнішньоекономічної діяльності. Сформульовано пропозиції з удосконалення нормативної дефініції щодо зовнішньоекономічної діяльності у вітчизняному законодавстві. Проблема, що досліджується, полягає у певній невідповідності щодо визначення та використання терміна “зовнішньоекономічна діяльність” в основних нормативних актах. Відсутність єдиної правової бази для визначення даного терміна спричиняє проблеми у правовій діяльності. Правильне формулювання даного поняття повинно враховувати загальні принципи правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, міжнародну практику та обов’язково сучасні тенденції даного виду діяльності. У сучасних умовах ведення бізнесу, пов’язаних із пандемією COVID-19, у світі отримала поштовх у своєму активному розвитку електронна комерція, тобто торгівля із застосуванням інформаційно-телекомунікаційної системи (Інтернет). Це призвело до переорієнтації підходів у веденні зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі з боку українських суб’єктів господарської діяльності. Враховуючи розвиток електронної комерції на сучасному етапі, даний процес необхідно передбачати при класифікації зовнішньоекономічної діяльності як виду діяльності у випадку, коли єдиним місцем ділових контактів одного або обох контрагентів є Інтернет, а підприємства працюють у різних країнах без перетину митного кордону. Крім того, необхідно визначити, що при здійсненні даної господарської діяльності через Інтернет при наявності хоча б одного іноземного елемента укладається зовнішньоекономічний електронний договір. Це особливо важливо в рамках процесу імплементації українського законодавства до європейського, який зараз триває в нашій країні. Чітке визначення цього терміна в законодавстві є основою для правильного правозастосування та уникнення неправильного тлумаченняДокумент Погляди Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р.(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Кінзерська, Т.В.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті досліджуються погляди відомого українського адвоката, громадського і суспільно- політичного діяча Іллі Шрага на систему правосуддя в українських землях після Судової реформи 1864 р. Зазначається, що у середині ХІХ ст. центральна імперська влада оголосила низку реформ, зокрема селянську, військову, міську, земську, судову, котрі суттєво вплинули на тогочасне суспільно-політичне життя. Наголошується, що серед запропонованих реформ найбільш послідовною і завершеною була Судова реформа 1864 р. Стверджується, що реформування судової системи неодноразово ставало предметом дискусій у вищих ешелонах імперської влади. Констатується необхідність трансформації судової системи, оскільки існуюча система правосуддя не відповідала тогочасним реаліям. Вона не була досконалою, і це неодноразово доводила судова практика. Часто спостерігалась недостатня фахова кваліфікація суддів та хабарництво, суди вирішували справи, розглядаючи лише письмові матеріали слідства. Акцентується на тому, що аналіз функціонування судових установ на території українських земель після Судової реформи 1864 р. займає важливе місце у творчій спадщині І.Шрага. Зауважується, що юридичний фах ученого дозволив доволі детально досліджувати особливості функціонування судових установ з урахуванням тих суспільно-політичних і правових чинників, що суттєво впливали, а часто й визначали принципи діяльності судових інституцій. Зазначається, що будучи фаховим юристом з багатим практичним досвідом дослідник детально простежив функціонування судів після їх реформування у період царя Олександра ІІ. Стверджується, що на основі застосування порівняльного аналізу вченому вдалося простежити особливості функціонування судових установ після Судової реформи 1864 року і аж до періоду проголошених самодержавством контрреформ у судовій сфері у кінці ХІХ ст.Документ Нормативно-правове забезпечення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з комунальної у приватну власність(Університет «КРОК», 2022) Скоморовський, В.Б.; Рибченко, В.І.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті зазначається, що процедура відведення земельних ділянок є особливо актуальною, адже відповідно до Конституції України, «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». З огляду на це, постає потреба в аналізі нормативно-правової бази для розкриття всіх тонкощів Конституції України, Земельного кодексу, інших актів, а також в аналізі проблем, які можуть виникнути при відведенні земельної ділянки. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно, відповідно до ст. 14 Конституції України. Крім того, варто зазначити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України відповідно до статті 19 Конституції України. Варто зазначити, що громадяни України мають право відведення у власність земельної ділянки безоплатно, проте чимало громадян ним не користуються через необізнаність у зазначеному питанні. На це може бути безліч причин, але головною причиною вважаємо те, що рівень правової свідомості громадян на сьогодні є доволі низьким. Практичний досвід засвідчує, що громадяни, зацікавлені в отриманні у власність земельної ділянки безоплатно, знаючи про це право, завжди намагаються дізнатися в місці подання заяви щодо отримання дозволу на відведення земельної ділянки з державної або комунальної власності в сільській, селищній, міській раді. Оскільки, як зазначено вище, правосвідомість громадян не на найвищому рівні, то їм потрібно більш детально ознайомлюватися з чинним законодавством та у разі потреби звертатися за додатковим роз’ясненням до компетентних структур. Часто трапляються випадки стосовно черг на отримання земельних ділянок. Існує хибна думка, що достатньо написати заяву без зазначення орієнтованого місця розташування та орієнтованих розмірів. Як результат, громадяни отримують мотивовану відмову на їх заяву. Ще однією з проблем, які трапляються на сьогоднішній день, є те, що громадяни вважають, що вони можуть отримати земельну ділянку тільки за місцем їх реєстрації, але Земельний кодекс регламентує інше. Варто зазначити, що якщо громадяни, які знають усю процедуру відведення земельних ділянок, подають заяву на отримання дозволу щодо відведення земельної ділянки з державної чи комунальної власності, то вони зазначають орієнтоване місце розташування та орієнтовані розміри, а також знають те, що їх заява повинна бути розглянутою в місячний строк. У державі існує проблема, яка полягає не в розгляді заяв громадян, а в незабезпеченні міським головою належної роботи виконавчого комітету, оскільки більшість громадян, що не отримали дозвіл, звертаються до юристів чи адвокатів, які з’ясовують в судовому порядку те, що їх права були порушені.Документ Трансформаційні процеси системи судочинства в українських землях після судової реформи 1864 року(Університет «КРОК», 2023) Скоморовський, В.Б.; Сендецький, В.Р.; Скоморовський, Віталій БогдановичУ статті розкриваються трансформаційні процеси системи судочинства на українських землях після Судової реформи 1864 року. Зазначається, що судова реформа була важливим елементом реформування загальноімперського законодавства середини ХІХ століття. Вона характеризувалася найбільшою послідовністю серед заявлених тогочасних перетворень загальноімперського законодавства. Її переваги доволі чітко проявилися на фоні судових порядків, що існували у дореформений період. Стверджується, що необхідність реформування судової системи стала об’єктивною потребою часу, адже на території країни існувало надзвичайно широке коло судових інстанцій, підсудність яких часто не була визначена, спостерігався різний порядок судочинства, що у підсумку негативно позначилося на процедурі звернення до суду задля захисту своїх прав та інтересів. Наголошується, що проголошені після судової реформи демократичні принципи дали можливість запровадити новий суд, який мав всестановий характер, і був покликаний забезпечити належні гарантії справедливого і неупередженого судового розгляду. Такий принцип мали втілювати судові палати, які запроваджувалися по усі території країни. Зауважується, що на території українських губерній у різний проміжок часу було створено Харківську, Одеську та Київську судові палати. У процесі заснування нових судових інституцій судові палати мали повноваження здійснювати різноманітні види діяльності. Значення судових палат неухильно зростало і поступово вони ставали суттєвим та ефективним елементом запровадження судових перетворень в країні. Палати проголошувалися апеляційною інстанцією стосовно рішень окружних судів, а також діяли як суд першої інстанції із визначених законом справ. Відзначено, що поряд із судовими палатами діяли мирові суди, які розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи та окружні суди, до компетенції яких належали справи, що не відносились до сфери відання мирових суддів та компетенції судових палат. Найвищим судовим органом визначався Сенат. Зазначається, що трансформаційні процеси системи судочинства проходили не завжди злагоджено та зустрічали неабиякі труднощі. Це пов'язувалось насамперед з тим, що окремі території за своїм розвитком та складом були різними, а тому одночасне втілення норм судових статутів у межах цілої країни не видавались можливим. Поставало питання щодо фінансового та кадрового забезпечення реформи, яке на старті судових трансформацій вирішено не було. З огляду на це втілення норм судових статутів суттєво гальмувалося, що часто призводило до неузгодженості у діяльності членів судових установ, а також позначалося на ефективності функціонування судових інституцій.