Державно-приватне партнерство у сфері кібербезпеки як інструмент забезпечення національної безпеки: адміністративно-правовий аспект

Abstract

Статтю присвячено аналізу державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки як важливого інструмента зміцнення національної безпеки України в умовах зростання кіберзагроз і триваючої військової агресії. Підкреслено, що сучасний цифровий простір висуває нові вимоги до взаємодії держави й бізнесу, адже саме приватний сектор володіє значною частиною критичної цифрової інфраструктури, технологічними ресурсами та експертним потенціалом, необхідними для своєчасного реагування на кібератаки. Відзначено, що з 2022 року ефективність української моделі кіберзахисту значною мірою забезпечувалася завдяки узгодженим діям державних органів, ІТ-компаній, телекомунікаційних операторів, енергетичних і фінансових установ, що дозволило підтримати стабільність ключових цифрових сервісів попри масовані атаки. У статті обґрунтовується, що розвиток державно-приватної взаємодії у кіберсфері потребує оновлення адміністративно-правових підходів, які регламентують обмін інформацією, порядок спільного реагування на інциденти, механізми відповідальності суб’єктів критичної інфраструктури та засади довгострокової координації між державою й бізнесом. Показано, що українська система дедалі активніше інтегрується у європейський та євроатлантичний простір кібербезпеки, спираючись на вимоги Директиви Європейського Союзу NIS2 (Network and Information Security Directive 2), рекомендації Агентства Європейського Союзу з кібербезпеки (European Union Agency forCybersecurity, ENISA), практики Агентства з кібербезпеки та безпеки інфраструктури США (Cybersecurity and Infrastructure Security Agency, CISA) та підходи Організації Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization, НАТО), які акцентуютьнеобхідність ризик-орієнтованого управління та партнерської моделі захисту. Наголошено, що подальше зміцнення взаємодії потребує оновлення законодавства, посилення спроможності Національного координаційного центру кібербезпеки (НКЦК), розбудови галузевихплатформ обміну інформацією ISAC (Information Sharing and Analysis Centers) та формування високого рівня довіри між сторонами.Зроблено висновок, що державно-приватне партнерство у сфері кібер-безпеки набуває статусу стратегічного ресурсу держави, який визначає її здатність забезпечувати кіберстійкість, протидіяти загрозам та гарантувати безперервність функціонування критичної інфраструктури. Воно стає фундаментальною опорою цифрового суверенітету України та важливою умовою її стійкості у складному безпековому середовищі