Антропологізація та антропоцентризм в конституційному праві як основна тенденція розвитку та вдосконалення конституційно-правового статусу люди, особи та громадянина

Abstract

У статті досліджуються тенденції антропологізації та антропоцентризму в конституційному праві, що виступають як основоположна тенденція розвитку та вдосконалення конституційно-правового статусу людини, особистості та громадянина. Акцентується увага на важливості наведених тенденцій через їх сприяння діяльності держави в задоволенні інтенцій, устремлінь, потреб, інтересів, атитюдів людини, що проявляються на локальному рівні функціонування державно організованого соціуму, в межах територіальної громади, в умовах місцевого самоврядування та в стані повсякденності через встановлення, розвиток і вдосконалення конституційно-правового статусу людини (особистості) і громадянина. Аргументується, шо в процесі реалізації тенденцій антропологізації та антропоцентризму в конституційному праві держава застосовує низку методологічних підходів до людини (особистості) через розробку, формування, легалізацію, застосування, охорону, захист, гарантування і реалізацію її конституційно-правового статусу, а саме: а) конституційно-правовий статус людини (особистості) і громадянина органічно переходить в муніципально-правовий статус людини (особистості) і реалізується через феноменологію муніципальних прав людини; б) індивідуальний підхід до кожної людини (особистості), що існує та функціонує на території держави можливий в праксеологічному розумінні, – тільки за умов публічної самоврядної (муніципальної) влади і застосування муніципально- правового статусу людини (особистості); в) корегування державного публічного управління та державної нормотворчості повинне відбуватися з врахуванням наведених парадигмальних настанов. Доведено, що в основі цих тенденцій у конституційному праві лежить філософська сентенція «людина – міра всіх речей», яка трансформується в парадигму управлінської та нормотворчої діяльності держави через встановлення відповідного конституційного статусу держави. людина (особа) і громадянин (включаючи інші правові держави), іноземність, безгромадянство, біженці тощо), що визначає суттєві аспекти взаємодії людини і держави, а також демонструє реальне відношення держави до людини.