Формалізація цивільних процесуальних норм права в юридичній науці у світлі сучасних наукових підходів

Abstract

У статті аналізується формалізація цивільних процесуальних норм права в юридичній науці у світлі сучасних наукових підходів. Відзначається, що дана проблематика є важливою для вдосконалення законодавства та підвищення ефективності правозастосування, а наявні дослідження часто поєднують теоретичні напрацювання з практичними проблемами, такими як формулювання, систематизація та реалізація процесуальних норм, що сприяє кращому розумінню сутності цих норм, їх значення для справедливого судочинства та верховенства права. Наголошується, що формалізація цивільних процесуальних норм привертає увагу багатьох вчених, основні категорії, котрі розглядаються з досліджуваному контексті, включають формальну визначеність, формалізацію та юридичну техніку. Підкреслюється важливість чіткості та однозначності правових норм для захисту прав громадян. Констатується, що єдиний підхід щодо трактування терміна «формальна визначеність» на сьогоднішній день відсутній. Зауважується, що в сучасних підходах термін «формалізація» розуміється як процес надання формального вигляду, що включає заміну змістових термінів символами та формулами, в англомовних словниках формалізація має два основних значення: укладення угоди або створення офіційного документа, а також структуризація об’єктів через впровадження правил, в українській сучасній науці терміни «формалізувати» і «формалізуватися» акцентують на наданні сталого вигляду та процесі набуття формальності. Наголошується, що формалізація в праві визначається як упорядкування правової інформації, етимологічно «формалізація» може бути витлумачена як процес надання форми явищу та результат цього процесу. Наголошується, що дослідження юридичної техніки охоплює не лише норми, а й організацію правових джерел, таких як нормативно-правові акти. Аналізуються підходи вчених до визначення юридичної техніки, котрі розглядають дане поняття як сукупність засобів, методів і прийомів, що використовуються для розробки та реалізації правових норм, з метою підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин. Вказується на ефективність правового регулювання, правову визначеність і системність, які хоча й взаємопов’язані, залишаються автономними, і зосередження лише на ефективності може призвести до втрати інших важливих ознак права, правова визначеність повинна забезпечувати передбачуваність застосування норм права для кожної особи, що є основою правової безпеки в демократичній державі, а системність позитивного проявляється через цілісність, внутрішню узгодженість та структурну організованість.