Досудове розслідування: теоретико-правовий та організаційний вимір забезпечення прав і свобод людини і громадянина

Abstract

Статтю присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних аспектів здійснення досудового розслідування крізь призму забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та міжнародними стандартами, зокрема Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. В статті обґрунтовано, що стадія досудового розслідування є ключовим етапом кримінального провадження, у межах якого відбувається найбільш інтенсивне втручання держави у конституційні права особи — право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 32 Конституції України), право на правову допомогу (ст. 59 Конституції України). Проаналізовано нормативно-правові засади здійснення досудового розслідування в Україні та визначено їх відповідність конституційним і міжнародним стандартам у сфері прав людини. Встановлено, що попри нормативне закріплення високих стандартів захисту прав людини та імплементацію положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у практиці національних органів досудового розслідування зберігаються системні проблеми, про що свідчить зростання кількості звернень проти України до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо порушення статей 5 і 6 Конвенції. Виокремлено типові організаційні проблеми: відсутність чітких механізмів відповідальності за порушення процесуальних гарантій на стадії досудового розслідування, недостатня ефективність судового контролю за проведенням слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, формальний характер забезпечення права на захист. Доведено, що слідчі (розшукові) дії становлять процесуальну основу формування доказової бази, а їх проведення безпосередньо впливає на реалізацію принципів законності, пропорційності та юридичної визначеності. Нормативне регулювання негласних слідчих (розшукових) дій охарактеризовано як фрагментарне та колізійне, що створює ризики зловживань і порушень права на захист, визнаних у практиці ЄСПЛ. Окремо наголошено, що в умовах воєнного стану допустимість обмеження прав людини не може нівелювати їх сутнісний зміст, оскільки держава залишається пов’язаною міжнародними зобов’язаннями. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства з урахуванням правових позицій ЄСПЛ та потреб забезпечення ефективного балансу між публічним інтересом і приватними правами особи