Становлення системи підготовки медіаторів в Україні: концепція послідовної сертифікації та її правові засади

Abstract

Статтю присвячено оновленню змісту статті 10 закону України «Про медіацію» із акцентом на систематизацію та доказову деталізацію вимог до підготовки медіаторів, що зумовлено потребою гармонізувати освітні стандарти з сучасними підходами до забезпечення якості послуг у сфері врегулювання спорів. Розглянуто розширену структуру професійної атестації, у межах якої виокремлено три рівні сертифікації, що відображають поступову еволюцію компетентностей і гарантують прозорість доступу до професії. Доведено, що запровадження базового, спеціалізованого та комплексного сертифікатів створює можливість для більш гнучкого й одночасно більш відповідального функціонування ринку медіаційних послуг, оскільки кожен із цих документів фіксує обсяг засвоєних знань, методичних навичок та етичної підготовки. Визначено, що до кожного сертифіката додається уніфікований перелік програмних компонентів, у якому розкрито зміст теоретичних модулів, практичних тренінгів і результатів навчання, що надає правову визначеність процедурі підтвердження професійної кваліфікації. З’ясовано, що така деталізація підвищує довіру до інституту медіації та сприяє формуванню верифікованої професійної репутації медіаторів, оскільки замість формальної відповідності вимогам законодавства фіксується реальний рівень підготовленості фахівця. Зазначається необхідність забезпечення інституційної відповідальності навчальних провайдерів, яким доручено формувати зміст програмі здійснювати контроль за якістю підготовки, адже саме стандартизована структура сертифікатів робить їх діяльність підзвітною та зіставною в межах національної системи правосуддя. Обґрунтовується висновок про те, що оновлена редакція статті 10 Закону України «Про медіацію» узгоджує професійні вимоги з міжнародними тенденціями розвитку медіації, формує передумови для подальшої імплементації комплексних механізмів оцінювання компетентностей і зміцнює нормативні засади довіри до альтернативного врегулювання спорів, що загалом сприяє підвищенню ефективності правового захисту громадян і функціональній стійкості правової системи