Роль і значення січового стрілецтва в українському державотворенні кінця ХІХ – початку ХХ ст

Abstract

У статті досліджується роль і значення січового стрілецтва в українському державотворенні кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зазначається, що організація «Січ» постала на тлі національного руху в Австро-Угорщині наприкінці XIX – початку XX століття як спортивно-пожежна організація на початковому етапі, з часом перетворилася на впливову військово-патріотичну структуру, яка відіграла важливу роль у формуванні української державності. Наголошується на ключовій ролі К. Трильовського у процесі заснування та створення організаційних засад функціонування січового руху. Акцентується, що перші спроби створення «Січі» відбулися в кінці ХІХ століття, а статутні документи організації були затверджені 8 березня 1900 року, що стало основою для подальшої легалізації січового руху в українських землях. Відзначається, що на перших порах головною метою діяльності товариства було залучення населення до навчання протипожежній справі, гімнастиці та культурно-освітніх проєктах, а членами товариства могли бути особи, незалежно від статі, що відзначалося новаторським підходом у діяльності тогочасних організацій. Характеризуються статутні завдання товариства із визначенням основоположної ідеї рівності всіх людей, що виключало будь-які форми дискримінації. Підкреслюється також ідея соборності, що акцентувала на національній та духовній єдності всього українського народу. Зазначається, що січовий рух поступово розвивався та утверджувався серед українців завдяки принципам демократизму, рівноправності та поваги до людської гідності. Ці принципи були близькими по духу для населення, що спонукало його до вступу в «Січі». Відображаються трансформаційні процеси перетворення січової ідеї в стрілецьку з визначенням тих факторів, які на них вплинули. Йдеться, насамперед, про специфіку суспільно-політичних процесів у західноукраїнських землях цього періоду та нездатність вирішення питання самовизначення українців лише мирним, парламентським шляхом. З огляду на це обґрунтовується, що розвиток січової ідеї став основою для формування української організації військового типу «Українські Січові Стрільці», установчі збори якої відбулися 18 березня 1913 року. Зазначається, що в наступні роки Українські січові стрільці активно брали участь у військових операціях в складі австрійської армії, стали основою для створення Української Галицької Армії, брали активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 років.