Проблемні питання при оцінюванні доказів у господарському судочинстві

Abstract

У статті проведено дослідження впливу оцінки доказів з позиції вилучення поняття «достатності» та закріплення поняття «вірогідності» в господарському процесі у зв’язку зі змінами у Господарському процесуальному кодексі України відповідно до Закону України від 20.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Даний закон був прийнятий для удосконалення бізнес-клімату в Україні, спонукання іноземних інвесторів та їх інвестицій, щоб покращити якість регулювання підприємницької діяльності, для підвищення ділової активності та збільшення рейтингу України щодо легкості ведення бізнесу. Зазначеним законом внесені зміни до глави п’ятої «Докази і доказування» Господарсько процесуального кодексу України, де ст. 79 набула наступного змісту: «1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання». Зміни до Господарсько процесуального кодексу вплинули на процес доказування та оцінки доказів у господарському судочинстві, у зв’язку з чим законодавчо закріпився новий стандарт доказування у господарському судочинстві. Необхідно наголосити, що дані зміни відносно заміни стандарту доказування доповнюють принципи господарського судочинства, а саме принципів змагальності та диспозитивності, закріплених у ст. ст. 13, 14, 74 Господарсько процесуального кодексу України. За задумом законодавця, запровадження змін, а саме у категорії «вірогідність доказів», сприятиме підвищенню ефективності діяльності господарського суду при винесенні рішень на основі нових підходів до оцінки доказів у справі з метою ухвалення справедливого, неупередженого та законного вирішення спорів, а також забезпечення якісного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.