Межі допустимого обмеження прав людини заради реалізації прав народу у воєнний період

Abstract

У статті досліджується проблематика допустимих обмежень прав людини у воєнний період, яка є однією з найскладніших у сучасній правовій науці та включає як правові, так і філософсько-етичні аспекти функціонування держави. Основна увага приділяється визначенню меж державного втручання в індивідуальні права громадян під час воєнного стану, а також забезпеченню балансу між колективною безпекою та індивідуальною свободою. Особлива роль у цьому процесі належить принципам необхідності та пропорційності, які виступають універсальним фільтром для оцінки будь-яких обмежень прав і свобод. Принцип необхідності передбачає застосування обмежень лише за наявності реальної та невідкладної загрози, яку неможливо нейтралізувати менш обтяжливими засобами, а принцип пропорційності вимагає, щоб характер та масштаб обмеження відповідали цілям захисту державних інтересів. Конституція України та спеціальні закони, зокрема Закон «Про правовий режим воєнного стану», визначають чіткі межі можливих обмежень, встановлюючи невідчужувані права, що залишаються непорушними навіть у кризових умовах. Аналіз українського законодавства та практики останніх років, зокрема після 24 лютого 2022 року, демонструє, що державні органи застосовують комплекс заходів, що істотно обмежують права громадян у сферах трудових відносин, мобілізації та свободи пересування. При цьому фактичне обмеження прав підкреслює необхідність ефективних механізмів контролю та прозорості дій держави, щоб запобігти зловживанням та тривалому звуженню прав після завершення воєнного стану. Міжнародний досвід та практика Європейського суду з прав людини підтверджують, що тимчасові обмеження прав людини можливі за умов екстремальної загрози, проте не повинні позбавляти сенсу основні права. Україна, будучи учасницею міжнародних договорів, зобов’язана забезпечувати прозорість своїх дій та співпрацювати з міжнародними органами контролю. Історичний досвід демонструє, що обмеження, запроваджені у воєнний час, нерідко зберігаються й після його завершення, що вимагає своєчасного відновлення повного обсягу прав та свобод. Межі допустимого обмеження прав людини у воєнний період визначаються багаторівневою системою гарантій, а ефективне поєднання законодавчих, судових та міжнародних механізмів контролю є ключовим для забезпечення одночасної безпеки суспільства та захисту гідності кожного громадянина.