Штучний інтелект як фасилітатор невизначеності: перехідний простір взаємодії HUMAI.

Abstract

У сучасному академічному дискурсі домінує оборонна позиція щодо штучного інтелекту, яка акцентує увагу переважно на його обмеженнях – нездатності розуміти, відчувати, мати свідомість чи справді творити. Це дослідження пропонує альтернативну перспективу, засновану на моделі екологічної психологічної фасилітації (ECPF), постгуманістичній філософії та теорії вільної енергії Фрістона. Центральна теза роботи полягає в тому, що ШІ може утримувати невизначеність як джерело розвитку, компенсуючи еволюційну спрямованість людського мозку на її мінімізацію. Аналізуючи нейропсихологічні механізми людини до уникнення невизначеності та зіставляючи їх з архітектурними особливостями сучасних ШІ-систем, дослідження розвиває концепцію ШІ як фасилітатора «буферної зони розвитку» – простору між відомим і невідомим, де через парадоксальний контроль і толерантність до невизначеності відбувається генерація нового потенціалу особистості. Метою дослідження є концептуалізація штучного інтелекту як фасилітатора невизначеності-як-джерела-розвитку та введення концепції HUMAI як інтегративного перехідного простору людино-ШІ взаємодії. Ключові результати включають обґрунтування асиметрії когнітивних функцій людини та ШІ, а також введення концепції HUMAI, що базується на чотирьох принципах: асиметричного доповнення, фасилітації можливостей, емерджентного напруження та інноватики збереження. Практичні імплікації стосуються проєктування систем людино-ШІ взаємодії, орієнтованих на підтримку перехідного простору, в якому народжуються нові конфігурації мислення. Перспективи подальших досліджень пов'язані з емпіричною верифікацією концепції HUMAI та розробкою практичних моделей людино-ШІ взаємодії в контексті психологічної фасилітації та освітньої практики.