Дистрес репатріації: багатовимірні неочікування українців

Abstract

У статті представлено вивчення особливостей дистресу репатріації українців, які повертають в країну під час війни. Згаданий феномен добре досліджений в умовах добровільної еміграції (студенти «за обміном», працівники міжнародних компаній, що тривалий час працювали за кордоном, місіонери) та в умовах повернення у відносно стабільну країну походження. Однак особливості переживання дистресу репатріації в спільнотах, що повертаються в країну походження під час та після війни, залишаються «білою плямою». Для українського кейсу таке дослідження, очевидно, є одним із перших. Мета дослідження полягає в ідентифікації тих психологічних навантажень, які найбільшою мірою можуть провокувати розвинення дистресу репатріації в українських біженців. У дослідженні застосовувалася зручна вибірка, тому вона має зміщення, що обмежують зовнішню валідність, а саме: до складу вибірки увійшли лише жінки, а також нерівномірним є територіальне представлення з домінуванням Києва та західні областей. Основним дослідницьким завданням було порівняння двох вибіркових сукупностей Першу з них становлять особи, що назавжди повернулися в Україну після тривалого перебування за кордоном (n=43). Другу – особи, що перебувають за кордоном, але відвідують Україну з короткочасними візитами (n=39). Для вимірювання особливостей дистресу репатріації використовувався метод багатовимірного шкалування. Було сформовано твердження, з якими досліджуваним слід було погодитися або не погодитися. Оцінювання здійснювалося за семибальною шкалою. Виявлено статистично значущі відмінності між субвибірками в загальному показникові рівня дистреса (Ue=492, р=0,001). Крім того, ідентифіковано відмінності, що стосуються оцінювань характеру дружніх стосунків, суму через втрату життя за кордоном, переживання відчуженості, ускладнень при адаптації до життя в рідній країні, а також рефлексії власних змін та підвищення критичності до рідної країни. Зроблено висновок, що виникнення дистресу репатріації можна пояснити двома причинами. По-перше, це неузгодженість між очікуваннями при поверненні й реальністю повернення. Ця неузгодженість вкорінена у психологічну потребу збереження незмінюваного образу дому, що дозволяє зберегти відчуття стабільності та контролю в умовах важких змін. По-друге, це неузгодженість між стандартами життя за кордоном та в Україні. Повернення в Україну означає різке погіршення стандартів життя та усвідомлення того, що припинення війни не означатиме швидкого підвищення якості життя. У першій вибірці обидві ці неузгодженості вже дезактуалізувалися, очікування відкоригувалися реальністю, тому рівень дистресу є нижчим. У другій субвибірці такого корегування й прийняття реальності не відбувається, що продукує вищій рівень дистресу репатріації.