Теоретико-правова призма Будапештського меморандуму: неспрацьовані гарантії

Abstract

Розгляд питання Будапештського меморандуму, офіційна назва якого є «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї» в реаліях сьогодення викликане саме воєнним вторгненням на територію суверенної української держави з боку її східного сусіда «російської федерації», яка окрім вторгнення декларує ще й погрози застосування ядерної зброї на шляху реалізації своїх підступних імперських амбіцій. З проголошенням Незалежності вже історичною датою стало 24 серпня 1991 року, проте сусідні держави не поспішали визнавати кордони нової держави. Першочерговим питанням став ядерний потенціал України - третій у світі після Сполучених Штатів Америки та «росії». Під тиском провідних країн світу Україна проявила слабкість, а саме відмовилася від зброї та приєдналася до списку без-ядерних держав, а тому черговою історичною датою стало 5 грудня 1994 року, коли такий курс був закріплено юридично. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року з обстрілами, з ракетними атаками по цивільному населенню, руйнацією об’єктів критичної інфраструктури стала зрозумілою політика подвійних стандартів і забуте роками питання Будапештського меморандуму знову актуалізувалося. В межах даної наукової статті ми досліджуємо теоретико-правові аспекти цього феномену українського державотворення, звертаємо увагу на його юридичне значення та основні складові елементи. Особливої уваги заслуговують гарантії безпеки надані Україні державами-гарантами в ході його підписання для утримання від територіального проникнення. Зрозуміло сьогодні, що таке роззброєння знизило рівень захищеності території населення та стало причиною порушення її територіальних кордонів, а держави-гаранти вищезазначеного Меморандуму, декларують свою неспроможність ефективного захисту, штучну надуманість претензій і питань до України, щодо утримання даної зброї.