Амбівалентність концепцій права власності на землю: фактичне право, юридична абстракція чи відповідальність?

Abstract

Поступальний розвиток доктрини земельного права України неможли вий без перегляду існуючих концепцій права власності на землю, відносин і зв’яз ків людини з землею, що відображають основний зміст процесів збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку. Сучасні виклики, пов’язані з перспективою скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарсь кого призначення, утворенням латифундій і зняттям обмежень щодо суб’єктного складу власників, потребують конструктивного та адекватного реагування. Метою статті є аналіз існуючих у країнах загального та континентального пра ва підходів до розуміння права власності на землю, а також викладення власного бачення найбільш прийнятної для правової системи України концепції з урахуван ням національної стратегії сталого розвитку держави та особливого статусу землі як основ ного національного багатства. У дослідженні проаналізовано емпіричний підхід країн загального права у розу мінні права власності на землю. Охарактеризовано властиву країнам континен тального права абстрактну концепцію сприйняття власності на землю як юридично визнаного і закріпленого факту. Авторка доходить висновку, що законні інтереси різних суб’єктів земельних від носин нерідко можуть суперечити одне одному, тому важливого значення набуває здатність земельного законодавства забезпечити баланс цих інтересів. Це досягаєть ся завдяки втручанню держави з метою додержання принципу пріоритету публіч них інтересів над приватними. Раціональний і справедливий розподіл суспільної користі землі досягається через встановлення державою певних обмежень влас ників землі та землекористувачів, спрямованих на забезпечення добробуту всіх громадян. Обґрунтовано перспективність концепції права власності на землю як взаємної відповідальності громадянина і держави, оскільки право власності на зем лю як обмежений природний ресурс завжди пов’язане з соціальними потребами та обов’язками