Методологія пізнання у постінформаційних суспільствах

Abstract

У статті представлено методологічний підхід, який дає можливість конструювати інтегративну теорію пізнання у постінформаційних суспільствах. В основі цього підходу лежить бачення тривимірності людського буття: буття – суб'єкт – пізнання, коли суб'єкт пізнання і наявного у нього знання занурений у буття. У зв'язку з цим процес пізнання розглянуто в трьох вимірах: як вилучення суб'єктом із зовнішнього середовища вітально-релевантної для нього інформації; як інтерактивна взаємодія суб'єкта із середовищем, інформаційний обмін, спільне з іншими пізнання світу; як прогнозований і реальний результат цього пізнання. Це дає змогу уявляти потенційні можливості, критично їх оцінювати і на цій основі прогнозувати майбутнє, у тому числі в ситуаціях невизначеності і доленосного вибору. У статті наголошено, що в процесі пізнання, а надто у нових чи драматичних реаліях буття, суб'єкт пізнання завжди шукає нове знання, прагне вирішувати онтологічні проблеми, шукає істину. Показано, що еволюція системи знань, етапи та цілісний процес пізнання організовані за відомою схемою теза – антитеза – синтез, лише синтез, що проходить перевірку на життєздатність та передбачає рефлексію якості цього синтезу. Ця схема відтворюється з організацією процесу пізнання як індивідуальних, і колективних суб'єктів. Окремі системи знань, що починаються як монологічні концептуальні побудови, розгортаються в колективні конструкції, які надалі добудовуються, самоконструюються, вдосконалюються. Рефлексія, розглянута як «пізнання пізнання», передбачає самоорганізацію суб'єкта пізнання як суб'єкта життєдіяльності, що визначає мету пізнання в самому процесі пізнання як екзистенційної практики. Система знань постає як фрактальна конструкція, організація якої змінюється внаслідок саморозвитку суб'єкта пізнання. Фрактальна організація процесу пізнання призводить до того, що попередні етапи пізнання не знищуються наступними, а зберігаються у згорнутому вигляді, щоб повторитися на якісно новому рівні.