Юридико-технологічний вимір правотворчості як перспективний напрям її наукового дослідження

Abstract

У статті акцентовано увагу на доцільності зміни методологічної основи наукового дослідження феномену правотворчості. Наголошено на тому, що сьогодні в юридичній літературі внаслідок активного розвитку наукових досліджень правотворчості склалися різноманітні підходи до її розуміння, що зумовлює не лише посилення плюралізації такого розуміння, а й відзначається неоднозначністю її сприйняття та непослідовністю пізнання. Варто зазначити, що основу успішної правопізнавальної діяльності становлять насамперед методологічні підходи, які дають змогу виробити стратегію наукового пізнання досліджуваного правового явища чи процесу, засновуючись на панівному його сприйнятті. Саме такий підхід є найбільш оптимальним в умовах багатоаспектності підходів до розуміння досліджуваного явища чи процесу. Тому пізнання право творчості як багатоаспектного феномену, що в юридичній науці представлена різноманітними підходами до розуміння, сьогодні потребує вироблення цілісної методологічної основи, забезпечення комплексного інтегративного підходу до його пізнання. Важливим і функціонально витребуваним сучасним підходом до пізнання явищ правової дійсності, особливо тих, зміст яких становить юридична практична діяльність, є юридико-технологічний вимір. Доведено, що завдяки йому відповідні правові явища та процеси можливо сприйняти та охарактеризувати з точки зору особливого технологічного механізму, де взаємодіють різні компоненти, забезпечуючи алгоритмізацію відповідної юридичної практичної діяльності. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння юридичних технологій з точки зору їх методо логічного значення підсумовано, що технологічний вектор пізнання правотворчості як багатоаспектного феномену має значний пізнавальний потенціал, забезпечуючи відповідне сприйняття та подальше її пізнання. Відзначено, що саме він дасть змогу: 1) посилити історико-правові та порівняльно-правові дослідження правотворчості; 2) оптимізувати методологічне забезпечення наукового пізнання правотворчості крізь призму комплексу відповідних юридичних технологій; 3) акцентувати увагу на правовому забезпеченні правотворчості, як на міжнародно-правовому, так і на національному рівні; 4) вдосконалити понятійно-категоріальний апарат юридичної науки та науки теорії права; 5) посилити дослідження окремих різновидів правотворчості, заклавши в основу їх виокремлення в тому числі юридико-технологічні особливості правотворчості тощо.