«Катюзі по заслузі» або окремі міркування щодо загальних засад призначення покарання

Abstract

У статті проведено аналіз окремих загальних засад призначення покарання. Доцільність такого аналізу зумовлена тим, що правила призначення покарання за Кримінальним кодексом України досить неточні, що залишає поле для зловживань. Доводиться, що законодавчі формулювання не до кінця виважені. Вказується, що вживання у санкціях статей формулювань “до” певного розміру чи строку покарання не дозволяє призначати саме верхній розмір такого визначеного покарання, хоча практика нехтує таким формулюванням. А тому більш правильним є формулювання “не більше” певного розміру чи строку покарання. Показано, що обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67 КК України), змістовно виступають даними, що фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину (п. п. 5, 6, 7, 8, 9 ст. 66; п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 ст. 67 КК України) чи характеризують особу винного, його посткримінальну поведінку (п. п. 1, 2, 2-1, 3, 4 ст. 66; п. п. 1, 13 ст. 67 КК України). А тому є підстави вважати, що такі обставини, за загальним правилом, підвищують (знижують) ступінь суспільної небезпеки злочину чи самої особи, а тому повинні враховуватися при призначенні покарання (для його пом’якшення чи посилення). Пропонується п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України викласти так: «Суд призначає покарання 3) враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання». Оскільки особливості конкретного злочину й обставини його вчинення фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а не ступінь тяжкості. Обґрунтовується, що сформульований перелік обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, вочевидь, є обов’язковим для врахування судом при призначенні покарання. Доводиться, що метою призначення покарання є вже не кара (яка виконує функцію відновлення справедливості), а лише виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів. Підтримано позицію, що вихідною точкою при призначенні покарання за відповідний злочин, вчинений без наявності обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, повинно бути середнє значення покарання між мінімальним та максимальним, передбаченим у санкції статті.