Нейробіологія та екзистенційний виклик у феномені «втраченої ідеї»

Abstract

У статті досліджується феномен «втраченої ідеї» як багатовимірне психонейроекзистенційне явище, що поєднує когнітивні, психологічні, психоаналітичні та філософські аспекти людського досвіду. Ситуація гострого переживання втрати власної думки розглядається не як короткочасний когнітивний збій, а як момент глибинного зіткнення ідентичності з межами самосвідомості. У статті аналізується механіка цього феномена на трьох рівнях (нейробіологічному, психологічному та екзистенційному) з опорою на сучасні пояснювальні моделі пам’яті, захисних механізмів психіки та смислотворення. Показано, що забування не означає знищення інформації, а є наслідком блокування доступу до нейронного ансамблю, спричиненого контекстною зміною або внутрішнім конфліктом значень. На психологічному рівні це прояв захисної реакції психіки, що перешкоджає появі думок, здатних порушити стабільність «Я» або спровокувати етичну, ціннісну чи ідентифікаційну кризу. На екзистенційному рівні «втрата ідеї» інтерпретується як символічна втрата авторства над власною свідомістю – зіткнення з питанням, чи є думка продуктом «Я», чи проявом ширшого смислового поля. Метою дослідження є обґрунтування тези, що біль від втрати ідеї виникає не через зникнення змісту, а через втрату потенційної версії себе, пов’язаної з цією думкою. Методологія поєднує феноменологічний опис, нейрокогнітивні моделі пам’яті, психоаналітичну інтерпретацію витіснення та екзистенційно-філософський аналіз авторства мислення. Застосований міждисциплінарний підхід дозволяє розкрити, що спроба «згадати» – це не реконструкція змісту, а акт відновлення цілісності особистісного досвіду. Результати дослідження свідчать про потребу змінити підхід: замість механічного відтворення – усвідомлення і переосмислення. Втрата ідеї – це не помилка пам’яті, а внутрішній захисний і водночас трансформаційний процес, що відкриває можливість оновлення ідентичності. У статті запропоновано перейти від спроби «пригадати» до здатності «визнати і пересотворити» – як спосіб інтегрувати втрачене у глибший процес особистісного розвитку і пошуку сенсу.