Правові основи організації та функціонування Київської судової палати (середина ХІХ – початок ХХ століття)

Abstract

У статті розглянуто ключову роль Київської судової палати, яка була наділена не лише судовими функціями, але й широким колом організаційних та координаційних повноважень. Керівна роль судової палати проявлялась, перш за все, у кримінальних провадженнях, які вона здійснювала в ході своєї діяльності як суд першої інстанції у законодавчо визначених категоріях справ, та як апеляційна інстанція для підзвітних їй окружних судів. Як суд першої інстанції Київська судова палата розглядала справи політичного характеру, державні злочини, справи про службові злочини та справи щодо порушення законів про друк тощо. Узагальнено причини та передумови проведення судової реформи: відсутність міцної законодавчої бази судочинства та судоустрою; велика кількість судових установ, а тому і заплутаність процесуальних процедур, проблеми з підсудністю справ, хабарництво, безграмотність служителів феміди, їхня юридична неосвіченість, теорія формальних доказів, панування інквізиційного процесу в ході розгляду справ, невідповідність тогочасної судової системи Російської імперії системам судоустрою передових європейських країн; відсутність розмежування адміністративної та судової влади; хаос законодавства, безправність обвинувачених; кадровий «голод», непрестижність роботи в судах, недовіра до судової влади тощо. Зазначено, що судові палати забезпечували якість розгляду кримінальних і цивільних справ, по-перше, вони не допускали до розгляду справи, завідомо позбавлені перспективи в суді, по-друге, мали широкі повноваження щодо перегляду вже винесених судових рішень. Також судові палати успішно функціонували в якості суду першої інстанції щодо відмови від зобов'язань загального порядку кримінального та цивільного судочинства. Окрім того, судовим палатам були передані повноваження щодо касаційних проваджень на околицях імперії, що істотно спростило діяльність Сенату. Також судові палати були наділені широкими правами контролю за діяльністю окружних судів, мирових судів, адвокатури, нотаріату, судових слідчих. Зроблено висновок про те, що складний процес формування округів судових палат (з численними реорганізаціями, зі створенням нових, а іноді зі скасуванням діючих судів, з перерозподілом територій в межах округу) свідчить про домінування раціонального підходу, що говорить про те, що при здійсненні судової політики враховувалися, в першу чергу, потреби населення та економіки. Підсумовано, що утворення судових палат на території Російської імперії укріпило авторитет судової влади. Зокрема, що Київська судова палата, попри нелегкі умови її функціонування у Південно-Західному краї Російської імперії, через багатоетнічність населення, політичні, соціально-економічні та культурні розбіжності, діяла ефективно та результативно, виконуючи покладені на неї функції судового, організаційного та координаційного характеру.