Нові надходження

• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Правосуб’єктність штучного інтелекту між юридичною фікцією та онтологічною реальністю

  (Університет «КРОК», 2025) Бакуменко, А.В.; Худолєй, Я.Г.

  Показати більше

  Стаття присвячена комплексному аналізу проблеми правосуб’єктності штучного інтелекту (далі – ШІ) у сучасному правопорядку. Розглянуто аргументи на користь і проти надання ШІ статусу суб’єкта права. З одного боку, підвищення автономності та когнітивних можливостей ШІ створює об’єктивні підстави для дискусії про можливість його участі у правовідносинах, особливо у сферах, де він уже виконує делеговані функції (медицина, фінанси, інтелектуальна власність). З іншого боку, відсутність у ШІ свідомості, волі та здатності до самосприйняття робить проблематичним його розгляд як «носія прав». Будь-яке юридичне закріплення такого статусу наразі розглядається як фікція, що може створити правову невизначеність, ускладнити систему відповідальності та навіть підірвати довіру до права. Проаналізовано міжнародну практику, зокрема випадки надання правового статусу річкам та тваринам, що мали специфічне екологічне та гуманістичне підґрунтя. Показано, що такі приклади не можуть бути автоматично перенесені на сферу ШІ, оскільки він позбавлений власних інтересів чи внутрішнього досвіду. Водночас у статті обґрунтовано перспективність концепції обмеженої цифрової суб’єктності (Limited Digital Personhood), яка передбачає наділення ШІ лише спеціальними та функціональними правами й обов’язками залежно від рівня автономності, ступеня ризику та характеру виконуваних функцій. Такий підхід дозволяє забезпечити правову визначеність і пропорційність регулювання без створення ілюзорних суб’єктів права. Особливу увагу приділено людиноцентричному виміру проблеми. Наголошено, що першочерговим завданням правового регулювання є захист прав і свобод людини в умовах зростаючого впливу ШІ. Підкреслено актуальність Рамкової конвенції Ради Європи про штучний інтелект, права людини, демократію та верховенство права, яка закріплює підхід human-centric AI. Автор доходить висновку, що дискусія про «права роботів» має залишатися предметом майбутнього, тоді як сьогодні пріоритетом є формування дієвих механізмів відповідальності та гарантій людиноцентричного використання технологій.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Римське право та євроінтеграційний курс України: значення класичних правових конструкцій

  (Університет «КРОК», 2025) Бєлявська, С.Ю.; Бєлявська, Світлана Юріївна

  Показати більше

  У статті комплексно досліджується значення римського приватного права для модернізації цивільного законодавства України в умовах реалізації євроінтеграційного курсу та переходу до сучасних європейських стандартів правового регулювання. Підкреслюється, що гармонізація українського приватного права з правом Європейського Союзу не може обмежуватися технічним відтворенням чи формальним адаптуванням окремих норм. Вона передбачає глибше завдання, узгодження концептуальних принципів, які лежать в основі європейських кодифікацій, більшість з яких історично спираються на римську правову традицію. Римське приватне право забезпечує фундаментальну методологічну основу для впорядкування інститутів цивільного законодавства, визначення логіки його структури та формування стійких правових підходів, зрозумілих і прийнятних для правових систем країн ЄС. У роботі показано, що застосування римських правових ідей має прямий вплив на визначення співвідношення речових і зобов’язальних прав, на формування принципів договірних відносин, правил належного виконання зобов’язань, засад відшкодування шкоди та механізмів захисту права власності. Особливу увагу приділено тому, як ці положення відображені у структурі та змісті Цивільного кодексу України, а також тому, які прогалини та внутрішні суперечності українського приватного права можуть бути вирішені через більш цілісне використання класичних правових конструкцій. Проаналізовано канали прямого й опосередкованого впливу римської правової думки, зокрема через німецьку, французьку, італійську та інші європейські кодифікації, що слугують орієнтиром для модернізації Цивільного кодексу України. В роботі окреслено перспективні напрями розвитку приватного права, які активно формуються в країнах ЄС і можуть бути ефективно впроваджені в Україні, удосконалення інститутів договірного права, переддоговірної відповідальності, зміцнення гарантій добросовісності сторін, підвищення рівня логічної узгодженості та прогнозованості правового регулювання. Зроблено акцент на тому, що значення римської правової традиції є насамперед практичним: вона забезпечує системність, стабільність та універсальність правових рішень, сприяє підвищенню правової визначеності та формує єдиний інтелектуальний простір приватноправового мислення. Показано, що опора на ці класичні засади дозволяє Україні вибудувати сучасну, узгоджену з європейськими підходами модель приватного права, що є необхідною умовою для ефективної імплементації стандартів ЄС та подальшого розвитку національного законодавства. У підсумку робиться висновок, що римське право має залишатися ключовим інструментом для глибинної модернізації цивільно-правової системи України, забезпечення її конкурентоспроможності та інтегрованості в правовий простір Європейського Союзу

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Конвергенція: права людини, етика турботи та переосмислення професійної ідентичності медіатора

  (Університет «КРОК», 2025) Горєлова, В.Ю.; Горєлова, Вероніка Юріївна

  Показати більше

  У статті проаналізовано кризу професійної ідентичності медіатора, що постала внаслідок соціальних трансформацій, посилення структурної нерівності та зростання кількості конфліктів із виразним етичним навантаженням. Підкреслено, що традиційне уявлення про медіацію як нейтральну та «ціннісно вільну» процедуру призвело до етичного дефіциту: формальна рівність сторін підмінює реальну справедливість, а неупередженість – моральну позицію. У таких умовах медіатор ризикує стати інструментом легітимації нерівності під виглядом добровільного компромісу. Метою дослідження є здійснення ціннісного повороту в теорії та практиці медіації, а саме переходу від процедурного до етично орієнтованого підходу. Запропоновано нову нормативно-етичну рамку, в якій мир трактується не лише як відсутність конфлікту, а як наявність гідності, довіри та субстантивної справедливості. Методологічну основу становить синтез Етики Турботи (емпатія, відповідальність, чутливість) і концепції Прав Людини (універсальність, моральна сталість). Цей підхід формує «Моральну Архітектоніку Медіації», де медіатор виступає як етичний навігатор, здатний виявляти приховану асиметрію та захищати гідність сторін. Розкрито концепцію «Медіаційної Справедливості», що охоплює три рівні: процедурний (рівність участі), відновний (усунення шкоди, відновлення стосунків) і субстантивний (змістова справедливість угоди відповідно до прав людини). На цій основі розроблено етичні індикатори та практичні протоколи, зокрема Протокол Відмови від Сприяння це інструмент визначення моральних меж участі медіатора у випадках порушення недискусійних прав (безпека, захист від насильства, гідність). Доведено, що справжня автономія сторін можлива лише за умови гарантування їхньої гідності та моральної безпеки. Професійна ідентичність медіатора XXI століття має ґрунтуватися не лише на нейтральності, а насамперед на відповідальності – активній позиції на захист справедливості. Запропонована модель має як теоретичну, так і практичну цінність: вона формує підґрунтя для підготовки нового типу фахівців – «етичних навігаторів», здатних поєднувати професійну компетентність із моральною чутливістю. Це відкриває перспективу розвитку медіації як простору етичного діалогу, що утверджує гідність кожної людини.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Справедливість і право: витоки та становлення юридичної відповідальності

  (Університет «КРОК», 2025) Прилипко, С.М.; Доляновська, І.М.; Прилипко, Сергій Миколайович; Доляновська, Інна Миколаївна

  Показати більше

  У статті здійснено дослідження еволюції інституту юридичної відповідальності як фундаментальної категорії сучасної системи права в історико-правовому аспекті. Проаналізовано розвиток уявлень про юридичну відповідальність від давніх цивілізацій; висвітлено трансформацію її філософських, моральних, релігійних та правових засад. Особлива увага приділяється античним мислителям (Демокріт, Софокл, Сократ, Платон, Арістотель), які розглядали відповідальність як внутрішню якість особи, її свідомий вибір та взаємодію індивіда і суспільства, закладаючи морально-правові критерії оцінки поведінки людини. Досліджено формування римської юриспруденції, виділення права як автономної науки, а також підхід до юридичної відповідальності на основі раціоналізму та принципів справедливості. Проаналізовано вплив християнської теології у Середньовіччі, коли поняття відповідальності формувалося через релігійні норми й моральні обмеження, а також Реформації та гуманістичних ідей Відродження, що сприяли відновленню концепції індивідуальної свободи дій та персональної відповідальності перед законом і суспільством. Особливу увагу приділено розвитку юридичної думки в епоху Нового часу та Просвітництва, внеску таких мислителів, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. Гроцій, Ч. Беккаріа, Ж.-Ж. Руссо, у формування принципів доцільності, співрозмірності, законності та гуманізму в юридичній відповідальності. Розглянуто становлення посткласичного правознавства та позитивістської доктрини в працях І. Бентама, Г. Кельзена та Дж. Мілля, які визначили юридичну відповідальність як обов’язкову реакцію на порушення правових норм, пов’язану зі свободою вибору поведінки особи та пропорційністю покарання. У статті простежено формування принципів юридичної відповідальності у зв’язку з розвитком теорії держави і права, а саме взаємозв’язок свободи дій особи та правових обмежень, дієвості правосуддя у визначенні меж відповідальності, співвідношення моральних та правових критеріїв, а також історичну трансформацію підходів до інституту відповідальності від морально-релігійного до правового розуміння. Підкреслюється, що юридична відповідальність є ключовим механізмом забезпечення верховенства закону та стабільного функціонування правової системи, що об’єднує всі сфери суспільних відносин.

  Показати більше
• Вантажиться...

  Тип елементу:Документ,

  Правові основи організації та функціонування Київської судової палати (середина ХІХ – початок ХХ століття)

  (Університет «КРОК», 2025) Яцишин, М.М.

  Показати більше

  У статті розглянуто ключову роль Київської судової палати, яка була наділена не лише судовими функціями, але й широким колом організаційних та координаційних повноважень. Керівна роль судової палати проявлялась, перш за все, у кримінальних провадженнях, які вона здійснювала в ході своєї діяльності як суд першої інстанції у законодавчо визначених категоріях справ, та як апеляційна інстанція для підзвітних їй окружних судів. Як суд першої інстанції Київська судова палата розглядала справи політичного характеру, державні злочини, справи про службові злочини та справи щодо порушення законів про друк тощо. Узагальнено причини та передумови проведення судової реформи: відсутність міцної законодавчої бази судочинства та судоустрою; велика кількість судових установ, а тому і заплутаність процесуальних процедур, проблеми з підсудністю справ, хабарництво, безграмотність служителів феміди, їхня юридична неосвіченість, теорія формальних доказів, панування інквізиційного процесу в ході розгляду справ, невідповідність тогочасної судової системи Російської імперії системам судоустрою передових європейських країн; відсутність розмежування адміністративної та судової влади; хаос законодавства, безправність обвинувачених; кадровий «голод», непрестижність роботи в судах, недовіра до судової влади тощо. Зазначено, що судові палати забезпечували якість розгляду кримінальних і цивільних справ, по-перше, вони не допускали до розгляду справи, завідомо позбавлені перспективи в суді, по-друге, мали широкі повноваження щодо перегляду вже винесених судових рішень. Також судові палати успішно функціонували в якості суду першої інстанції щодо відмови від зобов'язань загального порядку кримінального та цивільного судочинства. Окрім того, судовим палатам були передані повноваження щодо касаційних проваджень на околицях імперії, що істотно спростило діяльність Сенату. Також судові палати були наділені широкими правами контролю за діяльністю окружних судів, мирових судів, адвокатури, нотаріату, судових слідчих. Зроблено висновок про те, що складний процес формування округів судових палат (з численними реорганізаціями, зі створенням нових, а іноді зі скасуванням діючих судів, з перерозподілом територій в межах округу) свідчить про домінування раціонального підходу, що говорить про те, що при здійсненні судової політики враховувалися, в першу чергу, потреби населення та економіки. Підсумовано, що утворення судових палат на території Російської імперії укріпило авторитет судової влади. Зокрема, що Київська судова палата, попри нелегкі умови її функціонування у Південно-Західному краї Російської імперії, через багатоетнічність населення, політичні, соціально-економічні та культурні розбіжності, діяла ефективно та результативно, виконуючи покладені на неї функції судового, організаційного та координаційного характеру.

  Показати більше