Перегляд за Автор "Маковецька, Неля Євгенівна"

Зараз показуємо 1 - 4 з 4

«Катюзі по заслузі» або окремі міркування щодо загальних засад призначення покарання
(Університет «КРОК», 2019) Яремко, Г.З.; Маковецька, Н.Є.; Маковецька, Неля Євгенівна
У статті проведено аналіз окремих загальних засад призначення покарання. Доцільність такого аналізу зумовлена тим, що правила призначення покарання за Кримінальним кодексом України досить неточні, що залишає поле для зловживань. Доводиться, що законодавчі формулювання не до кінця виважені. Вказується, що вживання у санкціях статей формулювань “до” певного розміру чи строку покарання не дозволяє призначати саме верхній розмір такого визначеного покарання, хоча практика нехтує таким формулюванням. А тому більш правильним є формулювання “не більше” певного розміру чи строку покарання. Показано, що обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67 КК України), змістовно виступають даними, що фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину (п. п. 5, 6, 7, 8, 9 ст. 66; п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 ст. 67 КК України) чи характеризують особу винного, його посткримінальну поведінку (п. п. 1, 2, 2-1, 3, 4 ст. 66; п. п. 1, 13 ст. 67 КК України). А тому є підстави вважати, що такі обставини, за загальним правилом, підвищують (знижують) ступінь суспільної небезпеки злочину чи самої особи, а тому повинні враховуватися при призначенні покарання (для його пом’якшення чи посилення). Пропонується п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України викласти так: «Суд призначає покарання 3) враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання». Оскільки особливості конкретного злочину й обставини його вчинення фактично визначають ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а не ступінь тяжкості. Обґрунтовується, що сформульований перелік обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, вочевидь, є обов’язковим для врахування судом при призначенні покарання. Доводиться, що метою призначення покарання є вже не кара (яка виконує функцію відновлення справедливості), а лише виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів. Підтримано позицію, що вихідною точкою при призначенні покарання за відповідний злочин, вчинений без наявності обставин, які пом’якшують (обтяжують) покарання, повинно бути середнє значення покарання між мінімальним та максимальним, передбаченим у санкції статті.
Особливості примусу як суспільно небезпечного діяння
(Університет «КРОК», 2020) Яремко, Галина; Маковецька, Неля; Маковецька, Неля Євгенівна
У статті розглядається примус як наскрізне кримінально-правове поняття. Від його правильного та єдиного розуміння залежить законність правозастосування. Метою статі є визначення особливостей суспільно небезпечного діяння як однієї із ознак кримінально-правового поняття примусу. Основним завданням аналізу є дати відповідь на такі запитання: в яких конкретно діяннях може виражатися примус; чи може примус виражатися лише дією чи також і бездіяльністю; чи примус та власне сам спосіб примусу є тотожними поняттями. Примус передбачає вимогу діяти певним чином або ж, навпаки, не діяти. Тобто зміст поведінки, що злочинець очікує від адресата, повинен бути озвучений або будь-яким іншим чином доведений до нього. Тому примус як вимога – це акт комунікації, у зв’язку з чим передбачає активну поведінку. Примус як вимога повинен бути підкріплений певними засобами, які власне мають здатність впливати на свободу волі потерпілого, а саме змушувати його діяти чи не діяти відповідним чином. Роль таких забезпечувальних засобів при примусі виконує спосіб як ознака складу злочину. У КК України виділяються такі способи примушування особи: погрозою; заподіянням реальної шкоди; з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; іншими незаконними діями; без жодної деталізації у нормі способу примушування. Психічні способи примусу можуть бути різноманітними. Головне, щоб такі прийоми були здатними вплинути на свободу волі особи. Суспільна небезпека примусу криється не стільки у способі, яким примушують, а у самому примусі як вимозі до особи діяти чи не діяти відповідним чином. А тому доцільно виключити з відповідних кримінально-правових норм, ознакою яких зазначено примус, вказівки на конкретні способи примусу. Це невиправдано звужує коло кримінальної правової охорони свободи волі особи у відповідній сфері. Доведено, що примус як інформаційна дія передбачає вимогу винного до потерпілого (завжди дія); вплив на свободу волевиявлення здійснюється шляхом впливу на тіло або психіку потерпілого; спосіб примусу може бути як дією, так і бездіяльністю.
Оцінне поняття "малозначність" як підстава для звільнення від адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп'яніння
(Університет «КРОК», 2022) Грищук, В.К.; Маковецька, Н.Є.; Рибалко, В.О.; Маковецька, Неля Євгенівна
Проаналізовано судову практику звільнення правопорушників у зв’язку з малозначністю від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 130 КУпАП. Розкрито проблеми тлумачення оцінного поняття «малозначність» як підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Розглянуто найбільш поширені на практиці випадки віднесення керування транспортним засобом у стані сп’яніння до малозначних адміністративних правопорушень. Зокрема, «низький рівень етанолу в крові», «наявність пом’якшуючих обставин», «позитивна поведінка особи після вчинення правопорушення», «настання стану сп’яніння внаслідок вживання лікарських засобів», «не вилучення працівниками поліції транспортного засобу». Проведено розмежування протиправної поведінки особи, яка містить всі ознаки адміністративного правопорушення, адміністративних правопорушень з формальним складом, обставин, що пом'якшують відповідальність, та малозначного адміністративного правопорушення. Зазначено, що для констатації малозначності правопорушення не повинні братися до уваги поведінка особи після вчиненого правопорушення та обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Встановлено, що щире каяття винного, вчинення правопорушення особою вперше або особою, яка раніше не притягалась до адміністративної відповідальності, тяжкий матеріальний стан правопорушника, відшкодування заподіяної шкоди та наявність утриманців, як і 10 років тому, продовжують залишатися найпоширенішими підставами для звільнення правопорушників від адміністративної відповідальності через малозначність. Позитивно оцінено збільшення до 1 року терміну накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Процеси українського державотворення на західноукраїнських землях на зламі ХІХ початку ХХ століття: український січовий рух, теоретико - правові основи
(Університет «КРОК», 2023) Француз, А.Й.; Маковецька, Н.Є.; Француз, Анатолій Йосипович; Маковецька, Неля Євгенівна
У реаліях сьогодення, сучасних геополітичних викликах і протистояннях, українська наукова світоглядна позиція повинна зумовлюватися і зосереджуватися над розвитком новітніх українських державно-правових та історико-правових підходів і вчень, базуватися на характерній проблематиці, її методологічному розширенні вузлових питань і конкретик, що формують цивілізаційні підходи осмислення і розуміння державно-правових практик, ідей, особливостей, що викристалізувалися історією становлення і розвитку української нації. Особливої актуальності ці підходи набувають в умовах більше, ніж десятирічної військової агресії росії теперішнього часу та історичної пам’яті минулого, необхідності реформувань державотворчих процесів місцевого самоврядування, формувань розвитку громадянського суспільства в Україні у європейському демократичному руслі. Водночас, такі підходи повинні поєднувати і систематизувати історико-правові явища і процеси, що дозволить сформувати незаангажоване, незалежне, сучасне осмислення і розуміння становлення та утвердження української державності, її національного відродження, зокрема на прикладах державотворчого подвижництва січового руху українства, як однієї із складових суверенної української держави, що ґрунтується на історії понять і органічного поєднання державотворчих процесів у часах від минувшини до сьогодення, від практики ідей і визвольних змагань до сучасного державотворчого процесу, без практики посиленого нав’язування комуністичної радянщини, що базувалось на принципах соціальної несправедливості і людиноненависництва, опираючись на глибокі знання про історичні процеси і закономірності, етнос і генотип української нації, її традиції розвитку державотворчих процесів.