Вчені записки Університету "КРОК". 2019. №2(54).
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Соціально-економічна сутність мережевих підприємств(Університет «КРОК», 2019) Вікторов, Б.В.Систематизовано основні наукові погляди на проблему трактування сутності поняття мережевого підприємства з відповідним виділенням основних сутнісних ознак, які характеризують соціально-економічну природу досліджуваного феномену. Представлене авторське трактування вказаного поняття, сформульоване з урахуванням виокремлених сутнісних ознак мережевих структур. В рамках авторського трактування зазначається, що мережеве підприємство є бізнес-структурою учасників (комерційних, некомерційних підприємств, фізичних осіб-підприємців), що функціонує на засадах інноваційності, відкритості, мобільності, використання горизонтальних та / або вертикальних зв’язків формального (неформального) співробітництва (партнерства) між сторонами, які в рамках власної спеціалізації, прийняття зобов’язань, взаємозалежності співпрацюють для досягнення спільних цілей, для чого використовують специфічні переваги, пов’язані з єдиною ресурсною базою, можливостями забезпечення синергетичного ефекту масштабу, адаптивності до умов зовнішнього середовища. Відзначено, що авторське трактування передбачає перелік таких сутнісних ознак, зокрема: ознака партнерства, «м’яка інтеграція», спільні цілі учасників, спільна ресурсна база учасників, ознака отримання економічних ефектів від мережевого підприємництва (або ознака синергізму, синергетичного ефекту), опірність впливу зовнішніх умов з боку мережевої структури, існування єдиного керівного центру функціонування мережевої підприємницької структури, мережева спеціалізація, відкритість взаємовідносин між учасниками та відкритість до змін у співпраці, високий рівень зобов’язань, які беруть на себе актори мережевого об’єднання, взаємозалежність між учасниками мережевого підприємства, ознака мобільності функціонування, ознака швидкості транзакцій, ознака інноваційності. Доведено, що дане формулювання розширює теоретичну базу за цією проблематикою, оскільки в ньому враховано найбільш поширені сутнісні ознаки мережевих підприємств.Документ Визначення місця формальних організацій в теорії бірюзових організацій(Університет «КРОК», 2019) Жосан, Г.В.; Кириченко, Н.В.У статті авторами визначено місце формальних організацій в теорії бірюзових організацій, досліджено еволюцію організацій та обґрунтувано актуальність теорії бірюзових організацій, розглянуто поняття та методи залучення та відбору персоналу на підприємствах, а також способи збереження складу персоналу. Встановлено, що формальні групи - це групи, що виникають за ініціативою адміністрації і входять певним підрозділом до організаційної структури і штатного розкладу підприємства. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні). Доведено, що головною умовою створення формальної групи є заздалегідь розроблений проект побудови організації. Це є поясненням виникнення формального лідера, тобто призначеної особи, яка буде керувати всіма, хто стоїть в організаційній культурі нижче за його посадою. Формальні групи виникають за волею керівництва і тому у певній мірі є консервативними, тому що найчастіше вони залежать від особистості керівника і людей, які працюють в цій групі. Комунікація здійснюється через формальні канали з іншими структурними елементами та всередині групи. Люди в таких групах взаємодіють на основі виробничих завдань, що стає офіційною причиною їхнього зв’язку. Визначено, що відбір кадрів здійснюється за принципом, який із кандидатів найкращим чином виконає певну роботу. Для досягнення цієї мети в процесі відбору кадрів мають бути передбачені відповідні методи оцінки визначених специфічних аспектів, що характеризують кандидата. Недотримання рекомендацій та правил відбору персоналу може призвести до того, що організація при всіх новітнійших методах та прийомах не зможе відібрати персонал з якостями та потенціалом необхідними для розвитку підприємства та досягнення ним бірюзової стадії, що є новітньою та найперспективнішою на сьогодні.Документ Освітня послуга як "організаційна молекула" механізмів управління освітою(Університет «КРОК», 2019) Паращенко, Л.І.; Одарчук, К.М.; Паращенко, Людмила ІванівнаПоняття «механізми організації надання загальноосвітніх послуг» і «механізми державного управління», є досить різнопорядковими. Передусім, поняття «надання загальноосвітніх послуг» можна тлумачити широко – і як діяльність системи ЗСО взагалі, і як діяльність її та підприємницьких структур чи ФОПів (фізичних осіб-підприємців, наприклад, учителів-репетиторів) поза межами формальної системи ЗСО. Можна розуміти вужче, а саме: діяльність підприємницьких структур, ФОПів, інших суб’єктів (наприклад, незареєстрованих репетиторів) поза межами формальної системи ЗСО; проте як діяльність, що здійснюється відповідно до наказу МОН. Зміст понять «механізми організації надання загальноосвітніх послуг», «надання загальноосвітніх послуг» залежить від понять «послуга, управлінська послуга, державна послуга». Тому розкриття сукупності ЗСО як державної управлінської послуги, обґрунтування необхідності сервісної організації державного управління ЗСО, впровадження принципів управління відносинами з клієнтами (споживачами) дозволить синтезувати отримані результати в концепцію реформування (модернізації) системи ЗСО, визначити роль та соціальну сутність підприємництва в цьому процесі. Вирішення такого завдання передбачає встановлення ланцюга понять «послуга – управлінська послуга – державна послуга» та концепції молекули організації (organіzatіon molecule), тобто стандартних найменших блоків проектування механізмів державного управління розвитком ЗСО. Аналіз освітнього дискурсу констатує в сучасній ситуації амбівалентність освіти – освіта як діяльність і освіта як послуга, що поставило багатьох педагогів перед вибором стилів реалізації цілей освіти. Звичайно, учень є передусім «виробником», а не тільки «споживачем». Навчання – це не те, що відбувається з учнем, але те, що він сам робить. Те, що вийде в результаті, залежить від якості його власного зусилля в освіті. Учень отримує те, що вкладає. Відтак людина повинна відповідати за власну освіту.Документ Корпоративна глобалізація знань(Університет «КРОК», 2019) Бусарєва, Т.Г.У статті сформульовано принцип формування корпоративних знань в ТНК. Визначені економічні теорії, які сприяли розвитку корпоративних знань на сучасному етапі. Обґрунтовано, що головною особливістю економіки знань є прискорений розвиток і використання нематеріальних активів, нематеріальної середовища господарської діяльності, інтелектуальних ресурсів і технологій управління корпоративними знаннями. На початку XXI століття треба зазначити, що сучасний етап розвитку суспільства характеризується великим обсягом накопичених знань навіть у вузьких тематичних областях. Створилася цікава і парадоксальна ситуація: з одного боку, окремий індивідуум не в змозі охопити всю масу існуючих знань, з іншого боку, людство сел тоянно їх поповнює в розширенні обсязі з усе більшою швидкістю. Цим обумовлюється гостра необхідність у формуванні спеціальної методології, яка дозволить вести пошук і використання нових знань з меншими евріс тическими витратами при одночасному підвищенні ймовірності досягнення поставленої мети. Виникла потреба управління творчим потенціалом самих творців нових знань. Корпоративне знання являє собою постійно мінливе комплексне поєднання структурованого досвіду, цінностей, контекстуальних відомостей організації та служить основою для оцінки і засвоєння нового досвіду та інформації. Сформульовано стратегічні принципи та особливості корпоративних знань на сучасному етапі розвитку ТНК. Треба зазначити, що у транснаціональних компаніях система управління корпоративними знаннями є одним з важливих активів, що об'єднує бази даних, документи, політики, процедури, раніше не вивчені знання і досвід окремих співробітників. Такий підхід забезпечує сталий соціально-економічний розвиток і формує конкурентоспроможність ТНК. В умовах обмеженості ресурсів можливість впровадження системи управління знаннями в організації є її основною конкурентною перевагою. На даний момент фахівці роблять ставку на знання і їх носіїв. У зв'язку з цим широке поширення і застосування отримали технології, засновані на системі знань. Система управління знаннями є новим етапом у розвитку технології менеджменту, змінюючи етап по використанню корпоративних баз даних.Документ Розвиток України в умовах глобальнихї інформаційних трансформацій світової економіки(Університет «КРОК», 2019) Кузьменко, О.В.; Мусульбес, К.О.Глобальна трансформація різних сторін життя людського суспільства є найважливішою рисою сучасного світового розвитку. Світова спільнота дедалі виразніше постає як функціонально взаємопов’язана цілісна система. Глобалізація світової економіки створює нове “навколишнє середовище” для економічного зростання країн, визначаючи нові орієнтири їхньої економічної політики. Досліджено розвиток України в умовах глобальних інформаційних трансформацій світової економіки. Вивчено рейтинг глобальної конкурентоспроможності економіки Україна. Розглянуто головні стратегічні цілі України до 2036 р., де розмір національної економіки (обсяг ВВП) – 500 млрд. доларів; наявний дохід середньостатистичного українця – 7000 доларів в рік, покликана забезпечити справедливий розподіл щорічних результатів зростаючої економіки - національного доходу. Частина з якого, будучи сукупним доходом українських жителів, повинна бути справедливо розподілена між українцями різних соціальних груп і категорій. Запропоновано нову економічну модель для України. Модель, яка в умовах величезного потенціалу української економіки дозволить забезпечити різкий старт і динамічне, планове зростання нашої економіки. При цьому, природно, нас цікавить розмір нашої економіки в національній валюті – гривні. Адже саме в гривні відбувається нарахування наших сукупних доходів. Для досягнення щорічного гривневого обсягу національної економіки, еквівалентного цільовим параметру в доларах, необхідно жорстко визначити ще один цільовий параметр – девальвацію гривні по відношенню до долара. Зростання, динаміка якого дозволить українському ВВП вийти на рівень цільового показника до 2036-го року – 500 млрд. доларів. Що дозволило визначити стратегічні напрямки подальшої детінізації української економіки є одним з ключових завдань її економічної політики.Документ Динаміка структурних зрушень кількості працівників у споживчому секторі економіки України(Університет «КРОК», 2019) Лойко, Д.М.У статті розглянуто сучасний стан та тенденції структурних зрушень кількості працівників у споживчому секторі економіки України. За результатами проведеного аналізу зроблено наступні висновки: населення України за період 2013-2017 рр. зменшилось на 6,51%; питома вага зайнятого населення працездатного віку склала у 2017 р. 36,38% від загальної кількості населення країни і за період 2013-2017 рр. зменшилась на 7,36%; загальна кількість зайнятих працівників в Україні за період 2010-2017 рр. зменшилась на 26,96 %; питома вага людей віком за 65 років за досліджуваний період зросла на 6,40%, що свідчить про зростання кількості людей пенсійного віку. Рівень безробіття за період 2013-2017 рр. зріс на 29,92%. В Україні скорочується кількість населення і більш швидкими темпами скорочується кількість зайнятого населення, що свідчить про негативні тенденції щодо зайнятості населення в українській економіці. Для комплексного аналізу динаміки кількості працівників за сферами діяльності у споживчому секторі економіки України виділено наступні сфери економіки: оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів; транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність; тимчасове розміщування й організація харчування; інформація та телекомунікації; фінансова та страхова діяльність; операції з нерухомим майном; професійна, наукова та технічна діяльність; діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування; освіта; охорона здоров’я та надання соціальної допомоги; мистецтво, спорт, розваги та відпочинок; надання інших видів послуг. У всіх сферах економічної діяльності у споживчому секторі економіки Україні за період 2010-2017 рр. спостерігається зменшення кількості працівників, окрім сфери інформації та телекомунікацій, охорони здоров’я та надання соціальної допомоги; мистецтва, спорту, розваг та відпочинку, де відбулось зростання кількості працівників. Реформування економіки України в останні роки не припинило падіння кількості працівників у різних сферах.Документ Інвестиційний клімат в Україні та напрями його покращення(Університет «КРОК», 2019) Мошляк, І.О.В статті розглянуто роль іноземного інвестування в економіку України, визначені фактори, що забезпечують позитивний вплив на інвестиційний клімат та окреслені проблеми формування сприятливого інвестиційного середовища. Актуальність теми полягає в тому, щоб наголосити на проблемі яка виникає в поксякденні пов’язаних з іноземним інвестуванням, забезпечення високих темпів розвитку господарюючих суб’єктів та підвищення конкурентоспроможності значною мірою визначається рівнем їх інвестиційної активності та діапазоном інвестиційної діяльності. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному розвитку країни, вони визначають загальне зростання її економіки. Від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції становлять основу розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. У сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічни перетворень. Зараз в Україні існує проблема дефіциту фінансових ресурсів. Сьогодні держава не в змозі здійснювати інвестування різних сфер економіки через брак бюджетних коштів. Отже, серед проблем, які потребують негайного вирішення, одно з перших місць займає проблема нестачі інвестиційних ресурсів в економіці України та створення сприятливих умов для їх нагромадження. Варто зауважити, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками. Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом отримання новітніх конкурентноздатних технологій. Купівлю українських підприємств чи їх частки, тобто здійснення процесів злиття (поглинання), іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих позицій, що зменшується ризик через неефективний менеджмент. Водночас збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання нових технологій та обігови коштів у період затяжної кризи.Документ Внутрішній контроль обліку розрахункових операцій на підприємстві(Університет «КРОК», 2019) Гевчук, А.В.В статті проведено наукове обґрунтування існуючої моделі побудови внутрішнього контролю та методики обліку розрахункових операцій з контрагентами. В статті проведено критичний аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних методів щодо визначення елементів системи контролю, який дозволив зробити висновок про складові внутрішнього контролю – контролюючу і підконтрольну та визначити вхідні елементи внутрішнього контролю обліку розрахункових операцій об’єкти, суб’єкти, методи, принципи та інформаційне середовище. Стосовно методології контролю розрахункових операцій зроблено висновки, що вона не зводиться до сукупності методів і методик, а має більш складну орієнтацію на чіткий опис способу здійснення контрольних процедур всебічного, повного і об’єктивного дослідження облікових операцій з метою виявлення, попередження і усунення порушень в системі розрахунків. Такий підхід дозволив чітко визначити етапи діючої системи внутрішнього контролю облікових операцій, до складу якої входить практичний аналіз прийнятого на підприємстві; раніше ділової концепції курсу дій, стратегії і тактики з видами діяльності, розмірами, структурою, внутрішнього контролю та його можливості до аналізу розрахункових операцій та звірки розрахунків з контрагентами дебіторської і кредиторської заборгованості. Особливої уваги приділено прийомам контролю, які зведені в такі групи: облікова інвентаризація, експертна оцінка ведення обліку матеріальних цінностей, грошових коштів, стану розрахунків, обґрунтованості нормативів, візуальне спостереження в роботі обліковців, безпосередньо на робочих місцях в різні періоди часу, проведення звірки розрахунків з дебіторами і кредиторами відповідно по сумам заборгованості в розрізі бухгалтерських рахунків, які зведені для зручності аналізу в таблицю. Звернуто увагу в ході перевірки на дослідження дотримання законодавства та правил бухгалтерського обліку при здійсненні операцій обліку, юридичного оформлення договорів між контрагентами та обґрунтованість стратегії відносин між ними, класифікація дебіторів і кредиторів, всіх клієнтів для більш повного відображення в актах експертизи сутності всіх розрахункових операцій підприємства. Намічені заходи та рекомендації до поліпшення наукових підходів дослідження внутрішнього контролю, створює діючу модель та основу всебічного підходу до аналізу облікових розрахункових операцій, масштабного процесу і якості експертної перевірки, що виключає можливості виправлення бухгалтерської звітності та спотворень неповноти обліку, необґрунтованості облікових записів, помилок в розрахунках.Документ Дисконтування як фінансовий інструмент вартісної оцінки об’єктів обліку: проблеми реалізації в умовах МСФЗ(Університет «КРОК», 2019) Шепелюк, В.А.; Юнацький, М.О.В умовах фінансіалізації світової економіки показник вартості стає ключовим показником ефективності функціонування будь-якого суб’єкта господарювання. Згідно з класичною теорією корпоративних фінансів підвищення вартості суб’єктів господарювання в економіці за незмінних умов стає запорукою зростання соціально-економічного добробуту в середині країни. Зростання вартості компанії на ринку є відображенням потенційної дохідності для інвесторів, що, своєю чергою, призводить до стимулювання позитивних очікувань інвесторів та зростанню ціни акцій. У той же час необхідність бачення перспектив розвитку компанії, її конкурентоспроможності в середовищі світового бізнесу об’єктивно вимагає використання сучасних підходів та методів оцінювання вартості компанії. Одним з нововведень МСФЗ, для українського бізнесу стало застосування дисконтування для вартісної оцінки об'єктів обліку, які буде розкрито у фінансовій звітності. В рамках даної статті визначимося, що таке дисконтування для вартісної оцінки об'єктів обліку, як вона розраховується і в яких випадках це треба робити. Питання дисконтування розкриті в Стандарті МСФЗ (IFRS) 13 «Оцінка справедливої вартості» (далі - МСФЗ 13). Дисконтована, або поточна вартість є сума очікуваного в майбутньому доходу, витрати або платежу (майбутньої суми), дисконтована на основі тієї чи іншої процентної ставки. Питання ставиться таким чином. Ми знаємо певну суму, яку отримаємо або виплатимо через певний час, але не знаємо, яка в даний час вартість майбутнього платежу. Дисконтування вартості засноване на реально існуючому положенні про те, що деяка сума грошей сьогодні коштує більше, ніж в майбутньому, через рік або кілька років, через те, що вона може бути використана для отримання доходу у вигляді відсотків. Розрахунок поточної вартості, або дисконтування, дає відповідь на поставлене запитання.Документ Сучасні підходи до проблеми реформування антикорупційних держав органів в Україні(Університет «КРОК», 2019) Пархоменко-Куцевіл, О.І.Проблеми запобігання та боротьби з корупцією є важливими пріоритетами в державній політиці України. Саме це явище, як корупція, гальмує реформування сучасного українського суспільства, погіршує соціально-економічне становище держави, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності національного суспільства. Однією з пріоритетних напрямів та стратегій у державній антикорупційній політиці – створення та розвиток інноваційних антикорупційних інституцій. Одним з важливих засад формування таких інноваційних інституцій є їх незалежність, професійність, системність, легітимність, законність та ін. Протягом 2015-2018 років були створені Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Державне бюро розслідувань, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Вищий Антикорупційний суд. Разом з тим, ефективності від антикорупційної політики поки що немає. За оцінками експертів, новим антикорупційним органам властивий вибірковий підхід до визначення підозрюваних і політична заангажованість, певна залежність від впливу представників фінансово-промислових груп та політико-владних еліт і, відповідно, можливість їх використання для переслідування політичних опонентів. Серед інших недоліків боротьби з корупцією в Україні іноземні експерти відзначають непрофесіоналізм, недосвідченість і несамостійність у прийнятті рішень керівників і рядових співробітників НАБУ і САП. Серйозні сумніви викликає виправданість заміни критерію фаховості на критерій «нових облич» при формуванні штату НАБУ та інших антикорупційних органів, їх надмірна активність у ЗМІ, покликана приховати відсутність реальних результатів, публічні скандали і корпоративні війни між «старими» (насамперед Генпрокуратурою) і «новими» антикорупційними інститутами, що зумовлює конфлікт юрисдикцій і погіршує результативність діяльності. Проведений аналіз дає підстави, що на сьогодні актуалізується проблема раціоналізації та оптимізації суб’єктів запобігання та протидії корупції з метою реалізації ефективної та результативності державної антикорупційної політики, зменшення проявів корупції в Україні. На нашу думку, раціоналізацію та оптимізацію антикорупційних органів державної влади потрібно здійснювати за таким алгоритмом: формування проблемного поля – зокрема підвищення рівня антикорупційної культури, формування превентивних механізмів запобігання корупції; проведення реінжинірингу антикорупційних органів державної влади; реформування антикорупційних органів державної влади. Не менш важлива проблема – це проблема формування професійного корпусу антикорупційних органів державної влади з однієї сторони, та неупереджене та прозоре формування керівництва антикорупційних органів не залежно від політики держави – з іншої сторони. Проведений аналіз дає підстави визначити наступні кластери проблем формування та розвитку антикорупційних інституцій державної влади. По-перше, відсутність єдиної концепції формування та розвитку антикорупційних органів в Україні. По-друге, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані не тільки у питаннях правознавства, а й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти та аналізувати дані. Тобто виникла нагальна потреба у формуванні нової генерації фахівців антикорупційних органів державної влади. По-третє, відсутня система аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій. Так, держава витрачає в рази більше коштів та ресурсів на створення та розвиток антикорупційних інституцій, ніж кошти та ресурси, які приносить діяльність таких органів державної влади. По-четверте, відсутні реальні механізми покарання за корупційні правопорушення. По-п‘яте, відсутній інститут добровільної конфіскації коштів при умові неможливості пояснити походження статків. Це давало б можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності або її пом’якшити. По-шосте, до сих пір не працює Вищий Антикорупційний суд, що зводить нанівець всі зусилля інших антикорупційних інституцій.Документ Систематизація наукових підходів до проблеми політико-адміністративного реформування системи публічного управління(Університет «КРОК», 2019) Сак, Ю.А.Реформи відносяться до таких форм суспільних перетворень, які можуть мати імперативний мультиплікативний характер. Так реформа, яка починаються з кардинальних змін в одній сфері суспільної діяльності, але виникають імперативи реформування інших системно пов’язаних сфер, що у свою чергу може призвести за зворотними зв’язками до необхідності коригування започаткованого реформування первісно визначеної сфери. Тобто маємо справу з так званим мультиплікатором реформ зі зворотнім зв’язком. Науковцями аналізуються наступні види реформ: адміністративна реформа, яка розглядається як форма структурного упорядкування, вдосконалення і розвитку структури органів державної влади як цілісної системи держави, що виникла на основі інтеграції людських, фінансових і матеріальних ресурсів, установ, організацій та підприємств за умов взаємодії, заснованої на засадах розподілу влади в межах чинного законодавства, що гарантує виконання мети та функцій держави; це безперервний у часово-просторовому форматі процес удосконалення інституційних основ механізмів державотворення та державного апарату, результатом чого і є соціально-економічний розвиток країни; реформування територіального устрою - децентралізація публічного управління: по-перше, становить певну модель умов, спрямовану на демократизацію організації в суспільстві та передачу управлінських функцій на місця; по-друге, направлена на розширення повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади місцевого значення; по-третє, вказує на діяльність, яку здійснює держава в особі уповноважених органів, на основі правових норм, з метою збільшення повноважень органів місцевого самоврядування за напрямом забезпечення суспільними благами населення в межах територіальної одиниці; по-четверте, здійснює правове регулювання управлінських відносин між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади у сфері адміністративно-правового забезпечення; реформування системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування – це системна перебудова та модернізація професійного корпусу посадових осіб, які працюють в системі державної влади та місцевого самоврядування; судова реформа – передбачає планомірну розбудову судової системи через оновлення судів, а також впровадження активної участі та контролю громадськості за процесом (діяльність Громадської ради доброчесності). Вона утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. У нашому дослідженні ми аналізуємо політико-адміністративне реформування, яке можна попередньо визначити, як реалізацію механізмів з метою модернізації та розвитку системи органів публічного управління, професіоналізації системи публічного управління, спрямованих на формування ефективної та результативної системи публічного управління. Політико-адміністративне реформування має наступні риси: по-перше, системність, що охоплює усі основні сфери суспільного життя; по-друге, загальність, що є спеціально організоване на законодавчій основі органами державної влади взаємопов’язане перетворення суспільної діяльності в різних її сферах (адміністративна, економічна, освітня, соціальна та інші); по-третє, планомірність, що змінює лише одну суспільну сферу діяльності (наприклад, економічну, інноваційну, науково-технічну); по-четверте, спрямованість, що перетворює окремі суспільні підсистеми або галузь (наприклад, промислову, фармацевтичну та інші); по-п‘яте, елементарність, що змінює окремі елементи певної суспільної підсистеми (наприклад, певний виробничий комплекс або систему наукових установ у певній галузі).Документ Реалізація структурної політики держави та її промислового розвитку в контексті забезпечення економічної безпеки(Університет «КРОК», 2019) Кириченко, О.С.; Кириченко, Оксана СергіївнаУ статті досліджено питання реалізації структурної політики держави її промислового розвитку в контексті забезпечення економічної безпеки,, формалізовано та описано взаємозв’язок складових, сфер системи економічної безпеки держави та напрямів, компонентів структурної політики держави в сучасних умовах динамічних соціально-економічних змін. Визначено компоненти державної структурної політики, збалансування та реалізація яких дасть можливість змінити структуру економіки країни та її промисловості збільшивши частку високотехнологічного та середньо технологічного виробництва в її структурі, зміцнити соціально-економічний потенціал країни, та забезпечити захист від діючих та потенційних загроз у сучасних умовах економічного розвитку. Досліджено, що забезпечення економічної безпеки відображає стан та рівень врахування економічних інтересів країни в тій чи в іншій економічній сфері, разом з тим, структурна політика держави та її реалізація виступають стратегічними засобами, інструментами фактичної реалізації економічних інтересів держави як на внутрішньому ринку так і в аспектах міжнародних відносин та реалізації інтересів країни на зовнішньому економічному ринку та доведено зав’язок та взаємозалежність стану та рівня складових, сфер економічної безпеки держави і сформованості, пріоритетів та стратегічного спрямування структурної політики держави. Досліджено, що економіка країни являє собою систему взаємопов’язаних галузей, секторів, сегментів, що є її взаємодіючими та взаємопов’язаними функціональними зв’язками, системними елементами а структурна політика відображає структурну побудову існуючої в країні економічної системи та визначає напрями здійснення необхідних координаційних, регулюючих та управляючих змін в її структурі за визначеними напрямами: галузевим, інноваційним, інвестиційним, промисловим, екологічним, конкурентним, відтворювальним, інституційним регіональним та іншими. Визначено, що стійкий соціально-економічний розвиток є наслідком впровадження в країні поетапної та збалансованої структурної політики здатної забезпечити ефективне функціонування всієї економічної системи, а високий рівень економічної безпеки держави невід’ємно пов'язаний та є результатом стійкого, ефективного соціально-економічного розвитку.Документ Місце економічної дипломатії в системі економічної безпеки держави(Університет «КРОК», 2019) Рокоча, В.В.; Горбачук, О.І.; Рокоча, Віра Володимирівна; Горбачук, Олександр ІвановичВ умовах глобальних трансформацій, з огляду на зростання масштабів міжнародної економічної взаємоідї, збільшення її учасників і загострення конкурентної боротьби, зявилася необхідність в універсальному механізмові оперативного узгодження та врегулювання різних, інколи діаметрально протилежних економічних інтересів держав. Функції такого механізму в сучасній міжнародній практиці виконує економічна дипломатія, інструменти якої успішно застосовуються для подолання барєрів на шляху міжнародної торгівлі, вирішення суперечок та зброї ринку, дотримання умов контрактів, забезпечення усіх сторін міжнародних економічих відносин максимально симетричною інформацією. У статті обґрунтовується факт системного впливу інструментів економічної дипломатії на інтенсивність міжнародних торгово-інвестиційних потоків і відповідно на складові економічної безпеки держави. Зокрема в результаті здійсненого кореляційного, регресійного і дисперсійного аналізу попередньо зібраних і систематизованих первинних емпіричних даних, що проводився із застосуванням мультиплікативної моделі, доведено пряму позитивну залежність між дією інструментів економічної дипломатії та основними показниками зовнішньоекономічної діяльності України (експорт, імпорт, ПІІ). Виявлений зв'язок є статистично значущим. Цей факт може свідчити про безпосередній вплив політико-дипломатичного компоненту на зовнішньоекономічну та інвестиційно-інноваційну складові економічної безпеки України а також про опосередкований вплив на інші складові, що має суттєво корегувати загальний інтегральний індекс рівня економічної безпеки України. Тобто зроблено перший крок у науковому розумінні характеру і степені впливу інструментів економічної дипломатії на рівень економічної безпеки української держави. Ця наукова проблема вимагає подальших досліджень, але вже сьогодні, на основі отриманих авторами результатів, можна обґрунтовувати необхідність внесення до Методики розрахунку рівня економічної безпеки України політико-дипломатичного компоненту.Документ Механізми державного регулювання зовнішньої трудової міграції(Університет «КРОК», 2019) Шапоренко, О.І.У статті визначена мета деpжавного pегулювання зовнішньої тpудової міграції, яка полягає в досягненні теpиторіальної і структурної збалансованості пoпиту і пропoзиції pобочої сили на ринку праці за рахунок експорту і імпорту робочої сили з уpахуванням забезпечення національної безпеки країни і pеалізації конституційних прав громадян. А також основні завдання pегулювання процесів зовнішньої трудової міграції, у тому числі у сфері експоpту pобочої сили oсновними завданнями та у сфері імпoрту pобочої сили основними завданнями. Запропоновано заходи деpжавного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції на перспективу до 2025 року. Визначено, що організаційно-економічний механізм державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції в Україні включає такі, взвємопов’язані блоки: блок 1 «регулювання зовнішньої трудової міграції»; блок 2 «Наукoвий супpовід»; блок 3 «Cистемa метoдів pегулювання зoвнішньої тpудової мігpації»; блок 4 «Система досягнення мети». Запропонований організаційно-економічний механізм регулювання зовнішньої трудової міграції реалізує принцип взаємних структурно-функціональних зв’язків окремих елементів системи державного регулювання зовнішньої трудової міграції. Стpатегію pегулювання міграційних процесів пропонується реалізувати за допомогою комплексу заходів по ноpмативно-правовому, еконoмічному, oрганізаційному, інформаційному забезпеченню і міжнарoдному співзобітництву. Пропонується в рамках Деpжавної міграційної пpограми pозробити окpему підпрогpаму, що охоплює всі aспекти цього явища. Ця підпpограма не повинна дублювaти aбо підміняти діючі нaціональні цільові пpограми в області демогpафії, зайнятoсті населення та мігpації, a лише посилювaти окpемі напpямки деpжрегулювання для досягнення поставленої мети.Документ Реінжиніринг бізнес-процесів логістичного комплексу компанії(Університет «КРОК», 2019) Алькема, В.Г.; Алькема, Віктор ГригоровичУ статті проведено системний аналіз термінів бізнес-процес та логістичний бізнес-процес. Встановлено, що бізнес-процес у логістичній діяльності – це сукупність послідовних, взаємопов’язаних систематично здійснюваних дій у рамках реалізації стратегії розвитку, спрямованих на формування та використання логістичного потенціалу в ході здійснення трансформацій матеріального потоку з метою створення конкурентоспроможних послуг, здатних задовольняти зовнішніх і внутрішніх споживачів й забезпечити комапанії досягнення стратегічних цілей в умовах динамічного логістичного середовища. Визначено, що домінуючою насьогодні є концепція вдосконалення бізнес-процесів (Business Process Improvement), яка ґрунтується на чотирьох підходах, спрямованих на підвищення їх продуктивності, ефективності та адаптованості: методика швидкого аналізу рішень (FAST); бенчмаркінг; перепроектування (концентроване покращення); реінжиніринг бізнес-процесів (Business-process Reengineering). Узагальнюючи думки різних авторів, сформульовано висновок про те, що реінжиніринг – це радикальне оновлення бізнес-процесів у контексті прискорення реакції комапанії на зміни у вимогах споживачів при багаторазовому зниженні витрат усіх видів, що відбувається за умов злагодженої роботи команди висококваліфікованих, ефективно мотивованих фахівців, які розробляють та втілюють у діяльність комапанії інноваційні та креативні ідеї щодо підвищення рівня конкурентоспроможності, оптимізації логістичних потоків, зростання продуктивності та якості продукції і послуг, підвищення задоволення клієнтів. На підставі аналізу передової практики, встановлено, що успішна реалізація реінжинірингу логістичних бізнес-процесів компанії передбачає: оптимізацію послідовності логістичних функцій та операцій, яка сприяє скороченню тривалості логістичних циклів; оптимізацію об’єму матеріальних і фінансових витрат; побудову гнучких та адаптивних процесів в логістичній системі; чіткий розподіл функцій і закріплення їх за відповідальними виконавцями; оптимізацію взаємодії з постачальниками і споживачами в логістичній системі; координацію і синхронізацію процесів, які виконуються одночасно. В статті проведено SWOT - аналіз комапанії ТОВ «ХІМЛАБОРРЕАКТИВ» та аудит її логістичної системи. На основі проведеного логістичного аудиту було рекомендовано розробку, та впровадження проекту реінжинірингу в цій комапаніїі, створивши цільову групу з залученням команди спеціалістів з досвідом розробки та впровадження реінжинірингу на аналогічних комапаніїх. Це дало можливість сформувати та реалізувати алгоритм реалізації стратегії реінжинірингу бізнес-процесів в ТОВ «ХІМЛАБОРРЕАКТИВ».Документ Зарубіжний досвід управління персоналом(Університет «КРОК», 2019) Денисенко, М.П.; Будякова, О.Ю.; Волощук, Ю.В.В сучасній теорії та практиці управління персоналом, на підприємствах індустріально розвинутих країн, домінують два абсолютно протилежних підходи - американський та японський. Основу концепції управління персоналом підприємства, в даний час, складає зростаюча роль особистості працівника, знання його мотиваційних установок, вміння їх формувати та направляти у відповідності із завданнями, що стоять перед підприємством. Управління персоналом в такій ситуації набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати, узагальнити широкий спектр питань адаптації індивіда до зовнішніх умов, врахування особистісного фактору при побудові системи управління персоналом. Загострення кризових явищ в економіці передбачає пошук та аналіз новітніх методів роботи до реалізації ідеї цінності людського розвитку. З огляду на важливість та актуальність даних питань, розкрито та обґрунтовано новітні технології управління персоналом організації в забезпеченні її ефективного розвитку на інноваційній основі. В статті зроблено спробу порівняння зарубіжного досвіду управління людськими ресурсами. Ретельно розглянуто сучасні технології створенння колективу, серед яких особливу увагу приділено командоутворенню, коучинг-технологіям та їх застосуванню в розвитку людських ресурсів організації. Досліджено особливості розвитку емоційної компетентності управлінського персоналу. Особливе місце у даній роботі посідає обгрунтування сучасних тенденцій в управлінні людськими ресурсами організації. В статті проведено порівняння американської та японської моделі управління персоналом. Визначено концептуальну схему управління людськими ресурсами, характерні риси японського управління та основні стратегії в управлінні персоналом; основні рівні управління в японських організаціях. Виявлено особливості процедури прийняття рішень в японських корпораціях. Досліджено застосування моделі у японських корпораціях в сучасних умовах глобалізації та транснаціоналізації економіки. Наведено виявлені недоліки практичного застосування моделі на сучасних підприємствах. Зроблено висновок щодо ефективності використання «японської моделі» управління персоналом в умовах сучасних трансформацій та практичне застосування американської моделі.Документ Управління кадровим потенціалом торгового підприємства в умовах кризового стану(Університет «КРОК», 2019) Панченко, В.А.; Панченко, О.П.Найважливішoю умoвoю прискoрення соціальнo-економічнoго рoзвитку України є раціoнальне фoрмування та ефективне використання кадрового потенціалу підприємством, що дозволить забезпечити його кадрами, здaтними вирішувaти пoставлені вирoбничі та oргaнізаційні зaвдання, а такoж приймати вірні рішення у вкрaй складних, нестaбільних і швидкo мінливих екoнoмічних ситуаціях. Дo змін в ринкoвих умoвах на сучаснoму етaпі змoже aдaптуватися тільки персoнал, орієнтoваний на пoстійне вдoсконaлення. Дaна oбставинa підвищує вимоги до всієї кадрoвої рoбoти на підприємствaх. Чим вище рівень кадрового потенціалу з позицій сукупнoсті йoго прoфесійних знань, здібностей, навичoк і мотивів дo праці, тим ефективніше працює підприємство. Помилки в процесі управління персоналом призводять до серйозних витрат часу, фінансових проблем, що може стати причиною зниження конкурентоспроможності, а іноді й загибелі компанії. У статті розглянуто теоретичні аспекти формування взаємозв'язку системи управління кадровим потенціалом торгового підприємства з антикризовим управлінням. Обґрунтовано необхідність впровадження системи антикризового управління на вітчизняних підприємствах з метою забезпечення економічного розвитку. Визначено суть поняття управління кадровим потенціалом торгового підприємства. Визначено складові кадрового потенціалу підприємства. Визначено поняття «антикризового управління», виокремлено та згруповано ключові характеристики системи антикризового управління підприємством. Розглянуто наукові підходи до визначення сутності антикризового управління, що дозволило сформулювати авторське тлумачення цього поняття. На основі аналізу та узагальнення фахових джерел з проблематики антикризового управління виокремлено й охарактеризовано основні структурні елементи антикризового фінансового управління підприємством: мету, завдання, об’єкт, суб’єкт. У висновках зазначено, що коректна оцінка ефективності механізму антикризового управління на підприємстві полягає у застосуванні комплексного підходу, який буде поєднувати аспекти різних механізмів антикризової стабілізації.Документ Сучасний стан розвитку коледжів в Україні та їх фінансування(Університет «КРОК», 2019) Сумбаєва, Л.П.; Сумбаєва, Людмила ПетрівнаСистемні перетворення в Україні зумовлюють зміну бачення ролі освіти в державній політиці, вимагають уточнення існуючих та встановлення нових пріоритетних напрямів її розвитку, а також механізмів її адаптації до сучасних соціально-економічних умов. Це потребує переосмислення підходів до чинної практики регулювання відповідних процесів у сфері освіти, що передбачає їх адаптацію до динамічних умов розвитку інформаційних технологій та використання кращих зарубіжних практик, а також врахування світових тенденцій розвитку економічних відносин та людських ресурсів. Сучасний етап трансформації системи освіти відзначається глибокою проникністю в соціальну сферу та економічну діяльність, виходом на глобальні ринки праці, послуг, товарів і капіталу. За таких умов результативне реформування системи освіти неможливе за рахунок лише адміністративних методів самої системи освіти. Необхідні консолідовані зусилля владних структур усіх рівнів, працедавців, населення з урахуванням стану економіки та суспільних потреб. В освіті сучасної України відбуваються два ангоністичних процеси: з одного боку, спостерігаємо кризові явища, пов’язані з недостатніми фінансуванням та інвестиціями, погіршенням матеріало-технічної та ресурсної бази; з іншого боку, освіта як цілісний організм здатна до саморозвитку, тому позитивним чинником є нарощування її потенціалу. У цих умовах коледжі постають більш складними організаціями, управління якими вже недостатньо здійснювати традиційними академічними методами і способами. Необхідність реформ в сфері освіти викликають глибокі зміни у місії та структурі освіти. Проте функціонування освіти в умовах ринкових відносин, поширення глобалізаційних та інтеграційних процесів вимагають постійного оновлення методів державного регулювання цією сферою та ефективнішого використання їх інструментарію. Наявність комплексного дослідження з цієї проблематики надасть можливість узагальнити питання, які є найменш дослідженими; виділити проблеми, що вимагають першочергового розв’язання та сприятиме оптимальному поєднанню ринкових та державних механізмів регулювання вищої освіти. Тому коледжі змушені брати на себе нові зобов’язання та відповідальність, виконувати нову роль в суспільстві та світі.Документ Застосування коучинг-методу в системі управління персоналом торгової організації для підвищення продуктивності праці(Університет «КРОК», 2019) Черненко, О.В.Стан розвитку вітчизняних підприємств потребує "людиноцентричного" перегляду місця і ролі у ньому працівника – як з позицій зростання його творчо-визначальної, контролюючої й регулюючої ролі, так і адекватної їй зміни структури суспільного виробництва, коли головною умовою його розвитку є закономірне посилення тих видів економічної й соціальної діяльності, що забезпечують накопичення нематеріального людського багатства. Визначальними чинниками успіху діяльності підприємств та підвищення рівня їх конкурентоспроможності на ринку є рівень професійного розвитку працівників (ПРП), їх здатність до навчання та потреба у самовдосконаленні. На даний час тема коучингу стала однією з найбільш затребуваних в області менеджменту та консалтингу. За даними європейських фахівців, це один з ефективних методів в менеджменті. Більшість коуч-консультантів визначають його не тільки як метод безпосереднього навчання, але і як філософію, систему технологій і методів, спрямованих на постановку і максимально швидке досягнення цілей. У даній статті розглянуті сутність коучингу і проблеми впровадження коучинг-методу в навчанні персоналу організації для підвищення його професійної адаптації. Проаналізовано сучасні методи навчання в комерційних підприємствах, зокрема тренінг, професійне консультування, наставництво та коучинг. Було проаналізовано фактори впливу на продуктивність праці персоналу торгової організації. Наголошено, що коучинг передбачає систему принципів та методів, які орієнтовані на стимулювання розвитку потенційних можливостей персоналу та конкретного працівника. Визначено етапи процесу коучингу: аналіз ситуації та збір інформації, підвищення системи відповідальності, реалізація плану, вибір відповідного варіанту, оцінка результативності. Наведено переваги та недоліки застосування коучингу на вітчизняних підприємствах. Також, наводяться шляхи вирішення проблем впровадження коучинг-методу. Доведено необхідність використання коучингу у процесі формування організації, що розвивається.Документ Основні аспекти управління якістю діяльності підприємства торгівлі(Університет «КРОК», 2019) Данченко, О.Б.; Бєлова, О.І.; Сафар, Х.М.; Данченко, Олена Борисівна; Бєлова, Олена ІгорівнаУ статті проаналізовано перелік та здійснено аналіз визначень дефініції «управління якістю». Оскільки якість зазвичай розглядається як сукупність характеристик об'єкта, що свідчать про його здатності задовольняти визначені й гадані потреби, запропоновано авторське визначення поняття «управління якістю діяльності підприємства» наступним чином: система управління, спрямована на планування, впровадження, удосконалення і контроль якості діяльності підприємства відповідно до встановленої політики та цілей підприємства, за участю усіх його підрозділів. Визначено, що управління якістю охоплює частину функцій управління, спрямованих на досягнення цілей у сфері якості, а цілі в сфері якості передбачають створення на підприємстві умов, в яких можливо контролювати, регулювати якість, забезпечувати відповідність прийнятим вимогам і гнучко змінювати встановлені вимоги. Проведено аналіз підходів до визначення сутності управління якістю до яких відносяться наступні: приватний, суспільний, нормативний, економічний, управлінський. Встановлено, що при формулюванні поняття «управління якістю» мають бути враховані участь усіх рівнів управління, динамічне впровадження і вдосконалення, всі сфери діяльності підприємства, необхідність планування та контролю та розроблення політики і цілей. Здійснено аналіз аспектів управління якістю діяльності підприємства: виділено ключові характеристики загальних, економічних, технічних та управлінських аспектів. Визначено внутрішню та зовнішню роль управління якістю діяльності підприємства. Проаналізовано основні досягнення та висновки основоположників концепції управління якістю діяльності підприємства, які актуальні до тепер.