Legal Bulletin. 2024. №12.
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.krok.edu.ua/handle/krok/4037
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Реституція як складовий елемент перехідного правосуддя(Університет «КРОК», 2024) Доляновська, І.М.; Карасьов, В.І.; Доляновська, Інна МиколаївнаСтаття присвячена поглибленому аналізу концепції перехідного правосуддя, зосереджено увагу на його ключовому елементі – реституції, яка є важливим інструментом для відновлення порушених прав жертв серйозних порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, таких як воєнні злочини, геноцид та масові репресії. Описано чотири основні компоненти перехідного правосуддя. Особливу увагу приділено реституції, яка полягає у відновленні початкового стану жертв серйозних порушень прав людини або міжнародного гуманітарного права. Визначено, що реституція не тільки компенсує заподіяну шкоду, але й відновлює соціальну справедливість та забезпечує повернення жертв до їхнього первинного стану, включаючи повернення майна, відновлення громадянства, прав людини, ідентичності, сімейного життя та надання компенсації за завдану шкоду. У статті охарактеризовано правові основи реституції, зокрема аналізуються міжнародні документи, зокрема Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 60/147, яка встановлює основні принципи та керівні положення щодо права на захист і відшкодування шкоди для жертв порушень прав людини. Наведені приклади застосування реституції в різних країнах, таких як Гватемала, Боснія та Південна Африка, демонструють ефективність цього механізму у подоланні наслідків конфліктів та масових порушень прав людини. У статті досліджено як реституція сприяла відновленню майнових прав, поверненню земель, відновленню на роботі, виплаті компенсацій постраждалим, що дозволило забезпечити справедливість і запобігти повторенню подібних порушень у майбутньому. Проаналізовано значення реституції як елементу перехідного правосуддя, що відіграє ключову роль у забезпеченні довготривалого миру та стабільності в постконфліктних суспільствах. Стаття підсумовує, що інтеграція реституції в національні та міжнародні механізми перехідного правосуддя є критично важливою для побудови справедливого і мирного майбутнього. Таким чином, наводяться аргументи на користь важливості реституції у світовій практиці як одного з основних інструментів перехідного правосуддя, що забезпечує не лише правову, але й моральну реабілітацію суспільстваДокумент Етичні та правові перспективи застосування штучного інтелекту в Україні.(Університет «КРОК», 2024) Горєлова, В.Ю.; Горєлова, Вероніка ЮріївнаУ статті розглядається питання перспектив застосування штучного інтелекту. Зазначено, що на сьогодні зберігається тенденція щодо складності перевірки роботи систем штучного інтелекту на відповідність правовим нормам та існуючим етичним принципам. Це ускладнено також відсутністю єдиних підходів, що застосовуються при визначенні критеріїв етичності під час розроблення та використання технологій штучного інтелекту. Відповідно, у статті проаналізовані міжнародні правові акти з питань права та етики застосування штучного інтелекту у порівнянні з діючими вітчизняними нормами. Проаналізовано дослідження іноземних науковців, на підставі яких виявлено цілу низку етичних проблем, які можуть виникати при розробці та застосуванні програми штучного інтелекту, що може привести до різного роду правових конфліктів та спотворення моральних надбань людства. Відповідно, вбачається вірним розроблення Етичного кодексу застосування штучного інтелекту в якому пропонується розмежувати моральні принципи для створювачів штучного інтелекту та його користувачів. У статті визначені принципи, на яких має ґрунтуватися Етичний кодекс застосування штучного інтелекту. Акцентується увага на тому, що не дивлячись на коло позитивних можливостей штучного інтелекту, для суспільства більш важливою стоїть питання про запобігання шкоди людині та її правам. Приналежно, з розробкою Етичного кодексу застосування штучного інтелекту, необхідно прийняти певні правові документи (наприклад, Інструкції з розробки штучного інтелекту для кожного з певних цілей використання, Інструкції з організації та застосування штучного інтелекту тощо). Відповідно, у статті наводяться деякі положення щодо їх змісту.Документ Основні досягнення і недоліки правового регулювання соціального захисту у Польській республіці (1918-1939 роки)(Університет «КРОК», 2024) Чернетченко, О.М.; Гребеник, В.ІУ статті досліджено правове регулювання соціального захисту незахищених груп населення у Польській республіці в період з 1918 до 1939 року. Надано загальну характеристику історичним передумовам формування польської системи соціального захисту після відновлення державності, зокрема, розрізненість правового регулювання на тих частинах польських земель, які перебували у складі різних імперій, та необхідність протистояння несприятливим зовнішньополітичним обставинам. Виявлено взаємозв’язок між такими передумовами та особливостями розвитку законодавства. Визначено найважливіші законодавчі акти, які діяли у Польщі протягом відповідного історичного періоду. Розкрито головні особливості польської системи соціального захисту окремих категорій громадян, основні характеристики регулювання соціального страхування на випадок непрацездатності, безробіття, допомоги постраждалим у бойових діях та членам їх сімей. Встановлено тенденцію до поступового розширення сфери застосування страхових механізмів для соціального захисту населення при досягненні похилого віку, спроби польської влади впорядкувати систему урядових інституцій, діяльність яких була спрямована на матеріальне забезпечення соціально вразливих груп. Проведене дослідження дозволило визначити головні переваги та недоліки розвитку польського законодавства у сфері соціального забезпечення та захисту соціальних прав населення. Результати дослідження свідчать про досить високий рівень розвитку законодавства про соціальне забезпечення для окремих груп населення в Польській республіці. Так, серед найважливіших досягнень названо подолання розрізненості механізмів соціального захисту, в результаті чого польська система стала уніфікованою. Другим важливим досягненням стала чітка державна політика щодо законодавчого визнання прав на соціальне забезпечення спочатку найбільш пріоритетних соціальних груп (ветерани бойових дій, працівники, які тимчасово втратили працездатність в результаті хвороби) з подальшим розширенням соціальних гарантій для осіб похилого віку та безробітних. Разом з цим, польське соціальне законодавство не було ідеальним, про що свідчать певні недоліки як при його формуванні, так і при фактичній реалізації. Зокрема, право на соціальне забезпечення не було доступним для жителів сільської місцевості, а деякі норми мали дискримінаційний характер щодо робітників. З іншого боку, недостатня координація та ефективність роботи урядових інституцій дуже часто призводили до виконання соціальних функцій благодійними чи релігійними організаціями.